Операція "Народ як лев": чому Ізраїль наважився на удар по ядерних об'єктах Ірану

У ніч на 13 червня 2025 року Ізраїль здійснив масштабну військову операцію проти Ірану, завдавши ударів по ядерних об'єктах у Натанзі та Фордо, ракетних базах у Керманшаху та Хорремабаді, а також по низці стратегічних цілей у Тегерані, Ісфахані та Тебрізі. Метою були ключові інфраструктурні об'єкти іранської ядерної програми, командування Збройних сил і Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР), а також науковці, задіяні в створенні ядерної зброї.

Прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу заявив, що операція під назвою "Народ як лев" є превентивною відповіддю на загрозу, яку становить іранська ядерна програма. За його словами, Іран уже накопичив достатньо збагаченого урану для дев'яти атомних боєзарядів і планував виробити 10 тисяч балістичних ракет упродовж трьох років. Водночас представник Армії оборони Ізраїлю Ефі Дефрін підкреслив: "Держава Ізраїль не дозволить режиму, метою якого є знищення Ізраїлю, мати зброю масового ураження".

Екзистенційна загроза з боку Ірану

Іранська влада послідовно позиціонує Ізраїль як "головного ворога". Як повідомив у коментарі "Телеграфу" військовий експерт Олег Старіков, це відображено навіть в офіційних ідеологічних документах Ісламської Республіки. Іран підтримує низку збройних проксі-угруповань, таких як "Хезболла" та "Хамас", які безпосередньо залучені у бойові дії проти Ізраїлю.

На тлі заяв про готовність знищити Ізраїль, його уряд сприймає створення ядерної зброї в Ірані як безпосередню і невідворотну екзистенційну загрозу. Старіков пояснює: "У разі отримання Іраном ядерної зброї, Ізраїль переконаний, що вона буде використана саме проти нього. Це означало б повне знищення країни".

Цілі ізраїльського удару

За даними ізраїльських джерел, операція мала три основні завдання:

• Знищення іранських ядерних об'єктів — зокрема, об'єктів зі збагачення урану та допоміжної інфраструктури (центрифуги, електропостачання тощо).
• Удар по системах доставки — ракетних базах, які могли бути використані для запуску балістичних ракет із ядерними боєголовками.
• Усунення ключових фігур — провідних науковців і військових, включаючи командування КВІР і вчених-ядерників.

Знищення саме цих цілей, за словами Старікова, покликане паралізувати програму, позбавити її технічної, кадрової та логістичної основи. Ізраїль не завдавав ударів по цивільній інфраструктурі (електростанціях, портах, нафтотерміналах), хоча мав технічну можливість. Це свідчить про те, що операція була спрямована проти військової загрози, а не проти населення.

Чому Ізраїль не боїться Ірану

Згідно з колонкою Ставроса Атламазоглу, відомого військового оглядача та ветерана грецької армії, Ізраїль має суттєву перевагу над Іраном за ключовими військовими показниками:

Фінансування: У 2023 році Ізраїль витратив на оборону близько $19,2 млрд, з яких значна частина — військова допомога США. Іран — лише $7,4 млрд.

Технологічна перевага: Ізраїль має понад 340 сучасних літаків, включно з F-35I Lightning II, F-15 і F-16. Іран використовує здебільшого застарілі моделі (F-4, F-5, F-14).

Система ППО: Ізраїль має розвинену багаторівневу систему протиповітряної оборони — "Залізний купол", "Праща Давида", "Стріла-3" — що дозволила перехопити понад 99% з 300 іранських ракет під час атаки у квітні 2024 року.

Ядерний потенціал: Ізраїль, хоч і не визнає офіційно наявність ядерної зброї, за оцінками має до 90–400 боєзарядів, що виступає додатковим чинником стримування.

До цього додається підтримка ключових союзників — США, Великої Британії, Франції, Саудівської Аравії — зокрема, у галузі розвідки, логістики, систем ППО.

Дипломатичне тло та історичний контекст

Операція відбулась за кілька днів до чергового раунду перемовин між Іраном і США в Омані, де обговорювалося майбутнє іранської ядерної програми. З початку квітня 2025 року Сполучені Штати та Іран вели серію непрямих переговорів щодо ядерної програми Тегерана. Посередником у цьому процесі виступав Оман, а саме міністр закордонних справ Саїд Бадр Альбусаїді. З американського боку делегацію очолював спеціальний посланець президента США Дональда Трампа Стів Віткофф, з іранського — глава МЗС Аббас Аракчі.

31 травня під час короткого візиту до Тегерана Альбусаїді передав Ірану нову пропозицію від США щодо можливої ядерної угоди. Попередньо прессекретарка Білого дому Каролін Левітт повідомила, що Віткофф "надіслав іранському режиму детальну та прийнятну пропозицію", закликавши Тегеран її прийняти.

30 травня президент США Дональд Трамп заявив, що угода з Іраном "можлива в не надто далекому майбутньому". Попередній, п’ятий раунд переговорів пройшов у Римі 23 травня. Міністр закордонних справ Оману після цього зазначив, що досягнуто "певного прогресу, хоча й не остаточного".

Попередні чотири раунди відбулись між 12 квітня та 11 травня: зустрічі проходили поперемінно в Омані (Мускат) та в Римі. Білий дім назвав їх "кроком у правильному напрямку", однак після кожної фази переговорів сторони залишалися на принципово протилежних позиціях.

Вашингтон вимагав повної відмови Ірану від збагачення урану, демонтажу центрифуг і вивезення наявних запасів збагаченого урану за межі країни. Іранська сторона категорично не погоджувалась на жодну з цих умов, вважаючи їх посяганням на національний суверенітет. Крім того, Тегеран наполягав на юридичних гарантіях незворотності угоди — після того, як США вийшли з попередньої ядерної угоди 2015 року.

Та угода була укладена Іраном із групою 5+1 (США, Росія, Китай, Франція, Велика Британія, Німеччина та ЄС) та передбачала обмеження ядерної програми в обмін на зняття санкцій. 8 травня 2018 року президент Трамп оголосив про вихід США з угоди. Згодом Іран почав поступово порушувати її умови — насамперед збільшивши рівень збагачення урану до 60%.

31 травня 2025 року МАГАТЕ оприлюднило доповідь, у якій вказано: запаси Ірану урану, збагаченого до майже збройового рівня, дозволяють виготовити близько 10 ядерних боєголовок. Того ж дня Іран оголосив, що не братиме участі в шостому раунді переговорів, запланованому на 15 червня в Омані.

Дональд Трамп у соціальній мережі Truth Social прокоментував це словами:

"Я давав Ірану шанс за шансом укласти угоду. Я говорив їм, якнайсильніше: "Просто зробіть це", але скільки б вони не намагались, нічого не вийшло. Я попереджав їх, що наслідки будуть значно гірші, ніж вони можуть уявити. Тепер вони всі МЕРТВІ, і далі буде гірше… Ще є час, щоб зупинити цю різанину. Іран повинен укласти угоду, поки ще є що рятувати з того, що колись було Перською імперією".

12 червня МАГАТЕ ухвалило резолюцію про порушення Іраном міжнародних зобов’язань. Це стало формальним підтвердженням загроз, які Ізраїль вважав реальними вже тривалий час.

Зазначимо, дехто наголошує на тому, що хоча можна зрозуміти емоції українців, але де-факто, за міжнародними нормами це агресія Ізраїлю. Зокрема, провідний український сходознавець Ігор Семиволос опублікував у Facebook відповідний пост, в якому зазначив:

"Так, Іран нам недружня країна, можна сказати ворог, але, навіть у такій ситуації Ізраїль здійснив агресію. Не можна бути наполовину вагітним. Бо якщо хтось виправдовує Ізраїль, мовляв, це не агресія, а превентивний удар, для захисту своїх інтересів, хай не дивується коли таке саме кажуть про Росію".

Семиволос також висловив сумнів у наявності ядерної зброї в Ірану, зазначивши, що протягом 20 років прем'єр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху постійно стверджував, що "ще два-три місяці — і в Ірану буде бомба", проте цього так і не сталося. Аналітик також наголосив, що Ізраїль має політичні мотиви: зокрема, історичну ворожнечу з ісламським режимом після Ісламської революції, а також небажання допустити укладення нової угоди США з Іраном. На його думку, Ізраїлю вигідне поглиблення конфлікту з максимальним залученням Сполучених Штатів.

З української точки зору, за словами Семиволоса, такий конфлікт також небажаний — зокрема, через зростання цін на нафту й озброєння, що прямо впливає на українську економіку та боєздатність.

Раніше "Телеграф" писав, що ізраїльські удари по Іранунавряд чи спричинять різке загострення у відносинах між Москвою та Тель-Авівом. Росія, найімовірніше, дотримуватиметься обережної і стриманої позиції в умовах ескалації конфлікту.