Трамп – єдиний на планеті не розуміє, чого хоче Путін в Україні: інтерв'ю зі Стівеном Бланком

Чи розуміє Дональд Трамп, що таке європейська безпека та чи усвідомлює він, у чому полягають інтереси США? Американські експерти, зокрема, відомий аналітик – доктор Стівен Бланк ставлять під сумнів компетенцію президента Трампа та його команди.

В ексклюзивному інтерв'ю 24 Каналу обговорили глибинні проблеми політики американського президента щодо України та Європи, чому цій політиці бракує стратегічності та раціональності, чому перемога над Росією критично важлива для світу, завдяки чому Росія досі здатна вести повномасштабну війну та як може виглядати новий європейський порядок після її завершення.

Довідково! Стівен Бланк – ексконсультант ЦРУ, колишній професор Військового коледжу армії США, старший науковий співробітник Інституту досліджень зовнішньої політики та Atlantic Council, експерт з питань російської зовнішньої політики, євразійської безпеки та міжнародних відносин.

Трамп не прагне ізоляції США, але штовхає країну саме туди

З поверненням Дональда Трампа до Білого дому зовнішня політика США, схоже, знову змінює курс. Як ви думаєте, це рух до ізоляціонізму чи спроба стратегічно переосмислити глобальну роль Америки?

Насправді я не згоден з обома варіантами. Це не зовсім ізоляціонізм – принаймні не в задумі. Радше йдеться про прагнення до повної незалежності. Але результатом усе одно стане ізоляція, бо в цьому немає стратегії як такої.

Якщо уважно подивитися на всю зовнішню політику Трампа, то легко помітити: стратегічного мислення там немає. Є певне уявлення про світ, але воно базується радше на імпульсах, его і повній відсутності чіткого процесу ухвалення рішень. Це політика, що тримається не на аналізі, а на реакціях. І тому, навіть якщо це не навмисно, Сполучені Штати все одно залишаються на самоті – просто внаслідок такої поведінки.

Ви маєте на увазі політичну ізоляцію, чи й економічну також?

Обидві. В економіці – митна політика хаотична. Сьогодні мито є, завтра його немає, ставки коливаються без жодної стратегічної логіки.

Наприклад, якщо справді хочете змусити союзників по НАТО більше витрачати на оборону, то не можна водночас із цим вводити 50 – 100-відсоткові мита на європейські товари. Це б'є по європейській оборонній промисловості, яка нині в значній мірі залежить від замовлень зі США. Якщо Європа не може продавати товари в Америку, вона не зможе виробляти зброю, яка їй потрібна. І це типовий приклад тієї бездумності, з якою ми маємо справу.

У політичному сенсі – подивіться хоча б на ситуацію з Україною та Європою. The Wall Street Journal нещодавно зауважив: схоже, Дональд Трамп – єдина людина на планеті, яка досі не зрозуміла, чого насправді хоче Владімір Путін в Україні. Хоча Путін роками чітко й відкрито говорить про свої цілі, нинішня адміністрація поводиться так, ніби їй ще треба "дати два тижні" на подумати. Це не стратегія – це набір імпульсивних рішень, емоцій, нарцисизму й кількох поганих ідей. Там немає реального розуміння європейської безпеки.

Прихильники Трампа стверджують, що його риторика змусила європейців більше відповідати за власну безпеку. Якщо це дійсно так, то, можливо, така політика навіть працює – хоча б в 1% випадків?

Ця риторика справді мала свій вплив. Але вона лише наклалась на процес, який у Європі й так уже почався – хоч і надто повільно – щодо збільшення витрат на оборону. Проте справа не лише в грошах. Якщо ви серйозно хочете захистити Європу, потрібно створити єдину систему командування та управління – спільне європейське командування, а не німецьке, французьке чи британське окремо.

На сьогодні такої структури за межами НАТО просто не існує. І якщо прибрати США з НАТО – ця структура просто розвалиться.

• Так, оборонні бюджети в Європі зростають, допомоги Україні стає більше. Данія, наприклад, фінансує виробництво зброї безпосередньо в Україні, визнаючи, наскільки інноваційною стала українська оборонна промисловість.
• Німеччина виділяє бригаду для Литви й нарощує власні оборонні витрати.

Але такі результати не з'являються просто за помахом руки. Це все має відбуватися системно й виважено. А це – повна протилежність стилю адміністрації Трампа. Там усе базується на імпульсі, емоціях і видовищі. Але не на змісті та не на стратегії.

Ви маєте на увазі ці коливання: сьогодні Путін – "божевільний", а завтра – "давайте дамо йому ще два тижні"?

Саме так. Це ідеальний приклад президента, який сам не знає, чого хоче, і не має жодного уявлення про те, як досягти своїх цілей. У нього немає розуміння, і, схоже, навіть бажання зрозуміти – що таке європейська безпека. І вже тим паче – що таке Володимир Путін і Росія.

Санкції проти Росії, розширення НАТО та Близький Схід

А чи може Конгрес діяти незалежніше від Трампа в питанні України? Наприклад, сенатор Ліндсі Грем розробив законопроєкт про санкції, який передбачає 500% мита на російські енергоносії.

У Грема вже є підтримка 82 сенаторів, і він намагається дотягнути 100. Сенат справді може ухвалити таку резолюцію й навіть виділити фінансування Україні разом із санкціями. Але підписувати це все доведеться Трампу. Якщо він накладе вето, Конгресу знадобиться дві третини голосів, тобто 67 – щоб його подолати. Але все це час.

Тобто проблема не в Конгресі, а в самому Трампі. Він уже показав, що не здатен формувати зовнішню політику США й просто не розуміє, в чому полягають американські інтереси. Його адміністрація виглядає, відверто кажучи, некомпетентною. От, скажімо, Рубіо став держсекретарем і відмовився від усіх своїх попередніх позицій у Сенаті. До того ж різко скорочено штат Ради національної безпеки.

Я не кажу, що до цього все було ідеально, але, знаєте, рубати собі голову тільки тому, що тобі не подобається, як вона виглядає, – це не політична стратегія. Головна проблема – це президент, який не може сформулювати стратегічні інтереси США в Європі. Та й не лише в Європі.

А ще – він не здатен вибудувати процес ухвалення рішень, який дозволив би отримати хоч щось із того, чого він прагне. Він усе вигадує на ходу. Я колись викладав у Техасі – і там про таких людей кажуть: "Сам у капелюсі, а худоби нема" ( з англійської "на словах ти лев, а на ділі – миша" – 24 Канал).

Нещодавно Кіт Келлог заявив, що США можуть призупинити розширення НАТО. Чи означає це, що шлях України до НАТО відкладається, можливо, на невизначений термін?

Трамп часто казав, що виступає проти членства України в НАТО. Можна було б зрозуміти це до 2014 року та анексії Криму, але після вторгнення Росії у 2022-му ця позиція стала застарілою.

Єдиний спосіб забезпечити безпеку України та всієї Європи – це прийняти Україну в НАТО. Росія може заявляти, що розширення НАТО – це загроза, але це нісенітниця. Загроза існує лише для автократії Путіна, адже це означає кінець усіх сподівань на відновлення Російської імперії.

Жодна концепція європейської безпеки не сумісна з існуванням Російської імперії. І ще – російський народ платить за це високу ціну: мільйон загиблих, зниклих безвісти, поранених, а також економічна стагнація, яку ми зараз бачимо в Росії.

Ще один момент – Росія не може виграти цю війну. Це зрозуміло всім, окрім Путіна і його найближчого оточення. Вони вірять, що зможуть це зробити, незалежно від ціни. Без України в НАТО Росія буде підтримувати постійний стан війни з Європою і далі, бо Путін мріє про глобальну імперію. Він хоче двох речей: відновити Російську імперію і змусити США ставитись до Росії як до рівної – так, як це було за часів холодної війни. Але цього не станеться: Росія залежить від Китаю і вже підпорядкована йому. Ресурси російського уряду не можуть сформувати позитивний порядок денний ніде у світі. Вони можуть тільки руйнувати, але не будувати. Не за керівництва Путіна.

У радянській історії меншовик Мартов понад сто років тому звинувачував Леніна в створенні "облоги" в російській соціал-демократії. Росія хоче встановити постійний стан облоги в світовій політиці. І це неприйнятно не лише для США, а й для багатьох інших держав. А це означає вічну війну по всьому світу – не тільки в Європі, але й в Африці, на Близькому Сході, у Кореї, Китаї.

Чи почалися в Росії проблеми на Близькому Сході після падіння Башара Асада?

До атаки ХАМАС на Ізраїль у 2023 році на Близькому Сході було певне поступове покращення ситуації – це відповідь на відчуття, що регіон "відсунули вбік", плюс підтримка Ірану. Дехто підозрює, що Росія знала про плани ХАМАС, але доказів цьому немає. Справжній прогрес можливий лише після завершення цієї війни: потрібно перемогти ХАМАС, припинити іранську підтримку тероризму і зупинити ядерні амбіції Ірану. Ірану доведеться змінити свою політику.

Ключові регіональні гравці – Саудівська Аравія, Йорданія, Ірак, новий уряд Сирії, Єгипет і країни Перської затоки – не хочуть війни з Ізраїлем. Але ХАМАС потрібно перемогти, Іран – теж, і не можна допустити поширення ядерної зброї на Близькому Сході. Однак поки Росія залежить від Ірану, у Москви немає стимулу закінчувати конфлікт. Росія постачає хуситам зброю і розвіддані, а в обмін Іран підтримує Росію політично та зброєю.

Отже, результат війни в Україні – це глобальні наслідки. Близький Схід – лише один із прикладів. Можна говорити й про інші. Саме тому Україна має перемогти – щоб покласти край стану війни, який Росія хоче поширювати по всьому світу.

Доля України та Європи після завершення війни

Якщо Україна програє, якими будуть глобальні наслідки?

Війна Росії в Україні має хвилеподібний ефект по всьому світу. Якщо Україна зазнає поразки, ми ризикуємо зіткнутися з масштабним конфліктом між Росією, Китаєм і США. А якщо Україна переможе і відновить свою територіальну цілісність, і зрештою приєднається до НАТО та ЄС – Росія стане значно меншою загрозою.

Путін, звичайно, залишиться при владі, тож суди за військові злочини чи репарації малоймовірні, але перемога України стане потужним сигналом для Китаю, Ірану та Північної Кореї.

Говорять, що ми вступаємо в "Другу Холодну Війну". Чи можемо ми також очікувати нової глобальної гонки озброєнь?

Раніше це було протистояння США та Радянського Союзу, зараз – США та Китаю, а Росія фактично на боці Китаю. Але це все лише ярлик, щоб уникнути серйозного осмислення проблеми. Просто накидають назву, і ніби все зрозуміло, тож далі можна не думати. Мені цей термін не подобається. Я розумію, чому його використовують і звідки він взявся, але особисто я його не підтримую.

Що ж до гонки озброєнь – вона йде вже принаймні останнє десятиліття. Росія почала відроджувати ядерний потенціал ще у 2004 році. Двадцять років тому, під час виборів між Ющенком і Януковичем, Росія намагалася зірвати український вибір, але не вдалося, і вони звинуватили Захід. Анексія Криму була першим кроком, а тепер вся Україна – це наступний етап. Якщо подивитися на дані SIPRI (Стокгольмського міжнародного інституту дослідження миру) щодо оборонних витрат і ядерних арсеналів, цей тренд почався задовго до 2022 року.

Чи може Україна стати довгостроковим стратегічним союзником США, подібно до Ізраїлю, Південної Кореї чи навіть Західної Німеччини?

Україна – це не Західна Німеччина. Німеччина – повноправний член НАТО, на якого поширюється 5 стаття, і ми маємо повну відповідальність за її захист. Єдиний випадок, коли 5 статтю застосовували, стався після терактів 11 вересня, коли НАТО стало на захист США.

• Відносини Ізраїлю зі Сполученими Штатами унікальні – вони будувалися понад 75 років, особливо після 1973 року. Я радив українцям намагатися наслідувати цей приклад, але поки що це не вдалося.
• У Південно-Східній Азії США мають договір про оборону лише з Філіппінами – колишньою американською колонією, де й досі є стратегічні бази.

Статус України – унікальний.

Втім, не потрібно бути доктором наук, щоб зрозуміти: безпека Європи тісно пов'язана з безпекою України. І повертаємося до початкової думки: Дональд Трамп, який точно не має такого наукового ступеня, здається, взагалі не розуміє, що таке європейська безпека. Через це він не знає, чого хоче і як цього досягти.

І Путін уміло користується цією ситуацією, роблячи з нього посміховисько.

Він постійно каже, що його взагалі не цікавить європейська безпека.

Ну, це все добре, якщо ти хочеш бути магнатом нерухомості у Флориді. Але якщо ти президент Сполучених Штатів, на тебе лягає відповідальність захищати американські інтереси. А американські інтереси включають той факт, що ми воювали у двох світових війнах, щоб забезпечити безпеку Європи, і пройшли через холодну війну, яка здебільшого відбувалася саме в Європі. Зараз ми бачимо, як Росія намагається зруйнувати рішення, до яких міжнародним договором дійшли у 1980-их і 90-их, повертаючи світ до ситуації холодної війни.

Якщо ти не розумієш, що запобігання цьому – життєво важливий інтерес США, особливо враховуючи, що в Європі зараз розташовано 80 тисяч американських військових, – тоді ти просто не на своєму місці. І це не політичний коментар. Це стосується будь-кого. Якщо ти не бачиш, що безпека Європи – це ключовий інтерес США, тобі не місце у Білому домі.

Ви також згадували, що європейці вже вкладаються в оборонну промисловість України. Чи вважаєте ви, що США можуть піти тим самим шляхом, чи Трамп зосереджений лише на поверненні виробництва до Сполучених Штатів?

Чесно кажучи, важко сказати. Немає жодної гарантії, що це станеться. Але я справді вважаю, що це було б взаємовигідно і для США, і для України – співпрацювати з українською оборонною промисловістю, особливо враховуючи уроки, які Україна отримала під час цієї війни. Ці уроки стануть критично важливими для будь-яких майбутніх кризових ситуацій.

Проте я не очікую, що ця адміністрація піде таким шляхом. Вони, здається, не розуміють, чого хочуть і як цього досягти. І вони явно не усвідомлюють, що з Путіним торгуватися неможливо. Він прагне, використовуючи велике слово, ідеалів, які не співставні з жодним поняттям американської чи європейської безпеки. Він хоче відновити Російську імперію і повернути Росії статус, який вона мала за часів Радянського Союзу під час холодної війни. І це не є фундаментом для будь-якого світового порядку, не кажучи вже про мир.

Трамп мріє розсварити Росію і Китай. Даремно

Коли Дональд Трамп говорить про спроби роз'єднати Росію і Китай, це взагалі реалістична мета?

Ні, чесно кажучи, ні. Це частина тієї ілюзії, що Трамп може повторити те, що зробили Кіссінджер і Ніксон 50 років тому, і що він нібито отримає Нобелівську премію миру за завершення війни в Україні. Це чиста фантазія.

Ось у чому проблема – ми перестали мислити раціонально, холодно і тверезо, з точки зору геополітики. Як вже зазначали в The Economist і багато інших аналітиків, я сам багато писав про Росію і Китай – зараз Росія повністю залежить від Китаю для підтримки своєї війни.

Дехто говорить, що Путін просто хоче отримати місце за "західним столом" і сумує за часами, коли ділив його на рівних із президентами США. Наскільки йому особисто важлива таке визнання?

Особисто для Путіна важливо, щоб Росія повернула статус, який колись мав Радянський Союз. Але цього не станеться – Європа цього не прийме, і це зрозуміло.

По-друге, він не може собі дозволити розірвати стосунки з Китаєм. Без підтримки Китаю Росія просто не змогла б вести цю війну – і це факт.

Це підтверджують дані Комісії США з питань економіки та безпеки щодо Китаю, які є на їхньому сайті. Китай – головний постачальник Росії з напівпровідників, кулькових підшипників та інших важливих компонентів, без яких війна б вже зупинилася. Водночас юань став основною іноземною валютою для Росії. Російська економіка сьогодні дуже залежить від торгівлі з Китаєм і від китайських закупівель енергоресурсів.

Росія вже не може стримувати економічний вплив Китаю в Центральній Азії та навіть на Кавказі. Вона отримує військові технології від Китаю, тоді як ще 15 – 20 років тому було навпаки. Ідеологічно ці країни дуже близькі – у них спільний світогляд і спільний підхід до безпеки, який можна назвати цілісним. Вони об'єднані в протистоянні політиці США та в переконанні, що Америка слабшає, а вони набирають сили. Вони вважають, що це їхній шанс. Військова співпраця між Росією і Китаєм з кожним роком лише міцнішає.

Тож ідея роз'єднати їх – це фантазія. І саме в цьому проблема – ми маємо справу з урядом, який керується фантазіями, браком інформації, відсутністю стратегічного мислення і великою самовпевненістю.

Ще одна ключова тактика Путіна – просто чекати. Він розраховує, що демократично обрані уряди, які йому не подобаються, з часом будуть відсторонені від влади на виборах.

Але справа не лише в очікуванні. Росія активно працює над підривом демократичних виборів. Ми бачили чітке втручання у вибори в США у 2016, 2018 та 2020 роках. Існують також документальні докази російського впливу на Балканах, у Румунії, Болгарії, Молдові – і триває втручання в політику Сербії. Росія має суттєвий вплив на Словаччину та Угорщину, а нещодавно була викрита у спробах втручання у вибори в Польщі.

Росія фінансово підтримує політичні партії в Західній Європі, зокрема "Альтернативу для Німеччини" в Німеччині та "Національний Рух" Марін Ле Пен у Франції. Існує велика ймовірність, що саме вона підтримувала "Брекзит" дев'ять років тому. Крім того, Росія займається підривною діяльністю по всій Європі. Вона не пасивно чекає, коли "неугодні" їй уряди будуть усунені голосуванням, а активно працює над дестабілізацією демократичних систем по всьому континенту. Фактично, вона веде політичну та інформаційну війну по всій Європі.

Мирні переговори, завершення війни та ультиматими Кремля

Але якщо Трамп і Путін дійдуть якоїсь угоди щодо України, і Трамп просто попросить свого "друга" Владіміра тимчасово призупинити війну до свого виходу з Білого дому, а потім вона знову почнеться – наскільки це реально?

Теоретично така угода можлива, але вона буде коштувати Україні дуже дорого і, скоріш за все, відбуватиметься попри сильний спротив Європи. Ми ж бачили, що Путін хоче все – йому ніколи нічого не буває достатньо.

Він не може просто так зупинитися без заяви про перемогу – і це важливо як для внутрішньої політики, так і тому, що якщо війна закінчиться без того, щоб Україна стала частиною Росії (й не лише тих чотирьох регіонів, на які він вважає, що має право), він підірве власну позицію вдома.

Він (Путін – 24 Канал) – як герой п'єс Шекспіра, наприклад, як Макбет чи Річард III. Річард III говорить щось на кшталт: "Я так занурений у гріх, що один гріх веде за собою інший". Макбет каже: "Я в крові по самі вуха, і рухатися вперед чи повертатися назад однаково виснажливо". Путін у дуже схожій ситуації – він просто вже не може зупинитися.

Ми також пам'ятаємо його перший ультиматум – він вимагав, щоб НАТО вийшло з країн Балтії та всіх держав, які приєдналися до Альянсу після 1997 року.

Так, це абсурд. Цього не станеться, але це чітко показує, що він хоче повернути свою імперію. Він керується цією ідеєю. Вірить, що Бог призначив його стати новим "Соборником" – збирачем російських земель. Але Росія вже не може утримувати імперію. Спроба триматися за імперію означає постійну війну в Європі – ось у чому суть.

Росія вже не здатна підтримувати імперію без безперервної війни. А вона цього не витримає. Без Китаю вони б вже програли.

Путін також випробовує систему європейської безпеки через цю війну. Питання в тому, чи буде можливість переосмислити всю систему європейської безпеки, чи Захід просто намагатиметься полагодити стару?

Це залежить від того, як ця війна закінчиться. Але давайте будемо чесними – багато хто критикував розширення НАТО в 90-их роках. Ідея Росії тоді полягала в тому, що США та Росія мають разом домінувати в Європі. Це було неприйнятно для всіх інших. Ті, хто критикував розширення НАТО, часто ігнорували те, що насправді пропонувала Росія: по суті, російсько-американський контроль над Європою. Це було неприйнятним як для решти Європи, так і для США – і також нежиттєздатним, бо просто не було для цього ресурсів.

Якщо Росія програє цю війну – а я вже описував, якою може бути перемога України – тоді російський уряд, який прийде після Путіна або після нинішнього режиму, може усвідомити, що Росія більше не може бути імперією за межами своїх кордонів. Якщо тоді вона поступово примириться з Європою і повернеться до європейської цивілізації – до якої, зрештою, Росія належить, тоді може з'явитися можливість для нового європейського порядку. Але цей процес займе кілька років.

Росіяни також повторюють, що мають свій власний, унікальний шлях, але ніхто толком не може пояснити, що саме це означає.

Ці ідеї сягають корінням у 17 – 18 століття. Коли я навчався в аспірантурі, вивчав це явище – його називають слов'янофільством. Це консервативна віра в те, що Росія має свою унікальну цивілізацію.

Просто подивіться, скільки людей у Росії є релігійними. Але насправді церква – це просто інструмент КДБ, а тепер вже ФСБ. Патріарх Кирило – колишній агент КДБ, який має дві яхти. Говорячи відверто, це просто афера. Російський уряд у багатьох аспектах – це кримінальне підприємство, що прикидається носієм великої християнської ідеології.

Це стара історія російського консерватизму – вона ніколи не працювала. Не спрацювала до Петра I, не спрацює і зараз. Все, що вона робить – це веде країну до війни, яка є нежиттєздатною. Є люди, які хочуть повертатися до цього знову й знову, і будуть намагатися, але чесно кажучи, це марна справа.

Знаєте, в Росії існує різноманіття ультраправих ідей. Дехто підтримує царські погляди, інші – спадок СРСР, а деякі навіть поєднують обидва ці наративи одночасно.

Російський консерватизм традиційно має корені в німецькій консервативній думці. Якщо почитати німецьких мислителів 18 – 20-их століть, можна побачити, як їхні ідеї поширювалися на схід, а росіяни адаптували їх, додаючи свій християнський контекст. Але ця модель не працює на практиці. Вона не здатна забезпечити стійкість держави й майже завжди веде до війн – війн, які Росія традиційно програє.

Якщо повернутися до питання закінчення війни та уявити, що вона завершиться підписанням якогось мирного договору, проблема полягає в тому, що Росія не довіряє обіцянкам президента США, бо наступна адміністрація може просто їх скасувати. Водночас Україна не довіряє Росії, бо вона завжди бреше. Отже, як нам вийти з цього трикутника, де ніхто не вірить у жодну угоду?

Це класичний аргумент: мовляв, домовлятися з Росією не можна, бо коли Путін піде, наступний лідер скасує угоди. Але формально влада Путіна менш стабільна, ніж, скажімо, Дональда Трампа – той може залишатися президентом до 2029 року, а Путін може піти будь-якої миті. Тож це вже не вагомий аргумент.

Справжня проблема – це довіра. Україна не довіряє Росії через її систематичну брехню. Москва порушила вже 8 міжнародних угод, починаючи з вторгнення в Україну. Це серйозний і фундаментальний привід не вірити в переговори.

Але якщо переговори будуть – вони мають бути справжніми. Зараз їх немає, є лише театральність: Росія каже "Капітулюйте – тоді поговоримо". Це не реалістично. Путін може вірити, що він виграє, але це не так. Україна боротиметься до кінця – в цьому немає сумніву. Я ще на початку казав дружині, що українці переможуть, бо добре володіють партизанською війною – і не раз це доводили.

Росія мала три роки та всі переваги, але перемоги не досягла. Їхні втрати будуть катастрофічними. Європа твердо підтримує Україну тож, якщо Росія не готова до справжніх переговорів, від них не варто чекати нічого змістовного.

Якщо спробувати зробити якийсь прогноз до кінця 2025 року, я не дуже люблю передбачення, але все ж – як ви думаєте, чи триватиме війна, чи вона заморозиться, або ж ми станемо свідками справжнього прориву? І можливо, навіть за участі адміністрації Трампа.

Знаєте, потрібно бути обережним, щоб не передбачати те, чого не хочеш побачити. Я хотів би, щоб хтось в адміністрації Трампа раптом прокинувся і почав підтримувати Україну, бо Україна може перемогти. Але я не думаю, що варто очікувати миру до кінця цього року.

Я не вірю, що російський уряд готовий серйозно вести переговори або прийняти те, що Україна залишатиметься незалежною державою. Більше того, я вважаю, що їм врешті доведеться визнати, що Україна стане частиною НАТО.

Я не бачу іншого рішення для європейської безпеки, окрім членства України в НАТО. Це те, чого хоче Україна, що їй потрібно і що, я думаю, дедалі більше європейських урядів підтримують – хоча раніше цього не було. Та не залежно від того хоче цього Дональд Трамп, чи ні, я вважаю, що це необхідно.

Республіканці також критикували демократів за відсутність чіткого плану щодо перемоги України.

Дивіться, Байден не мав плану перемоги. Трамп теж, безумовно, не має його. Ніхто в Америці не мав чіткого плану перемоги – і це частина проблеми. Без плану, або того, що ми називаємо теорією перемоги, не може існувати справжньої стратегії. В України є своя стратегія, але вона не може повністю її реалізувати без послідовної та сильної підтримки з боку Сполучених Штатів. Українська теорія перемоги залежить від підтримки як з боку США, так і з боку Європи.