Геніальний український художник Мурашко: від європейського визнання до більшовицької кулі в потилицю

Близько першої годині ночі з 14 на 15 червня 1919 року біля будинку на вулиці Багговутівській, 25 (зараз Загорівська) у Києві патруль із матросів-балтійців зупинив Олександра Мурашка і його дружину Маргариту Мурашко-Крюгер. Подружжя поверталося додому від друзів, проте у місті вже діяла комендантська година. "Моремани" затребували документи, і після перевірки дружину відпустили, а чоловіка повели під конвоєм "розбиратися". Проте насправді він дуже скоро був застрелений, суто в чекістському стилі – у потилицю.

Наступного ранку місцеві мешканці на Лук’янівці знайшли тіло чоловіка: українського художника і педагога, одного з засновників Української академії мистецтв (УАН) і на той час в. о. ректора та голови Ради Академії. Інформація про смерть настільки відомого київського митця потрапила на шпальти більшовицької газети "Известия ВЦИК" від 17 червня 1919 року: "Пізніше труп Мурашка знайшли біля будинку 18 на Дорогожицькій вулиці. Бандити зняли з покійного костюм, персні, забрали гроші". Тим часом удова не погодилася з такою версією більшовицької влади, бо "бандити" (можливо, чекісти чи моряки-анархісти, які виконували завдання спецслужб) залишили на чоловікові цінну шпильку і гарні черевики. Поховали небіжчика на Лук’янівському цвинтарі.

Трохи раніше, 5 березня 1919 року, вулицями столиці України знову, вже вдруге після погромів, які понад рік тому здійснювали загони підполковника Муравйова, маршували підрозділи більшовиків, а війська Директорії УНР на чолі з Симоном Петлюроювідкочувалися на захід. Це було вже друге "пришестя" московських більшовиків, підтриманих місцевими колабораціоністами на чолі з Миколою Щорсом. Саме влітку 1919 року більшовики, на фоні поразок на фронтах – і від білих росіян, і від українців, розпочали шалений терор в Києві, Харкові, Полтаві. Однією з жертв червоних окупантів і стала людина з проукраїнськими поглядами.

Найбільш талановитий учень Рєпіна

…Серед вітчизняних художників усіх часів Олександр Олександрович Мурашко (1875–1919) займає зовсім осібне місце. Самобутній митець, якого багато фахівців вважають першим імпресіоністом, насправді синтезував у своїй творчій манері цілу низку стилів і напрямків. І головне: його картини в Західній Європі мали шалений успіх, про який тільки мріяли багато художників.

Олександр Мурашко, за народження Крачковський, народився 26 серпня (за старим стилем) 1875 року в Києві. Він був позашлюбною дитиною. Мати, Марія Крачковська, відправила хлопчика до родичів до Борзни на Чернігівщини, де його виховували бабуся і рідний дядько. Лише через вісім років мати, яка вийшла заміж у Чернігові за господаря іконописної майстерні Олександра Мурашка, нарешті забрала сина. Вітчим був неабияким деспотом і наполягав, щоб пасинок працював у майстерні виключно як релігійний художник.

Саме під час довготривалого і скандального будівництва Володимирського собору, де брав участь і вітчим як майстер з облаштування, юнак познайомився з такими метрами художнього мистецтва, як Віктор Васнецов, Михайло Нестеров і Михайло Врубель. Вони звернули увагу на нього, побачивши чималий потенціал молодого митця.

Після смерті матері, у 18 років юнак був офіційно усиновлений і отримав прізвище Мурашко. А ще раніше був відправлений до Києва на навчання до вже знаменитої на той час Рисувальної школи рідного брата вітчима – видатного українського художника-реаліста Миколи Мурашка.

Невдовзі за протекцією знаменитого київського мистецтвознавця, художнього критика Адріяна Прахова (саме він був керівником групи художників, які розписували Володимирський собор), а також Васнецова і Нестерова, 19-річний юнак відправляється до Санкт-Петербурга, де вступає до Вищого художнього училища при Академії мистецтв. Там він був учнем у майстерні земляка – Іллі Рєпіна. Дипломна, історична картина Олександра Мурашка "Похорон кошового" (1900) зайняла перше місце на курсі, і всі побачили: народжується митець високого штибу. Для картини позував Михайло Старицький – видатний український письменник і театральний діяч. Роботу, яка викликала справжній фурор серед художників і фахівців, придбав музей Академії мистецтв (зараз картина прикрашає зали Національного художнього музею у Києві).

Відень, Мюнхен, Париж

Отже, отримавши золоту медаль і звання художника, а також 2000 карбованців на рік, Олександр Мурашко відправляється в пенсіонерську поїздку до Західної Європи. Він їде спочатку до Італії, а потім до Австрії, Німеччини та Франції.

Відштовхуючись від кращих зразків школи "передвижників", реалістів на кшталт Карла Брюллова, Іллі Рєпіна, а також полотен найперших вчителів – рідного дядька Миколи Мурашка, Миколи Пимоненка, Віктора Васнецова, пройшовши шлях студійця у Парижі та Мюнхені (визнаних, і одночасно дуже несхожих центрах художнього мистецтва), Олександр Мурашко на своїх полотнах багато експериментував. Він не відкидав реалізм у художній творчості, проте з кожним роком все більше занурювався в пошуки нових живописних засобів.

Звісно, у Парижі він познайомився із творчістю тих самих імпресіоністів (Каміль Пісарро, Альфред Сіслей, Клод Моне, Едґар Деґа), а також у славетному Луврі з картинами улюбленого великого іспанця Дієго Веласкеса. У Мюнхені та Відні, своєю чергою, Олександр Мурашко був у захваті від німецького і австрійського варіантів стилю модерн, який отримав назву "югендстиль" і "сецессіон" відповідно. Одночасно у Франції все більшу популярність завойовував близький до них стиль "ар-нуво" (нове мистецтво), який у художньому мистецтві мав своїх гуру: чеха Альфонса Муху і француза Моріса Дені.

Поступово Олександр Мурашко все більше, чи точніше — майже виключно, звертається до портретного живопису. Тяжіння до створення непарадних портретів проявилося у митця ще в молодому віці, під час роботи у іконописній майстерні вітчима.

Ціла серія жанрових картин майстра на самому початку XX століття викликають бурхливу і позитивну реакцію і публіки, і критиків: "Парижанки. Біля кав’ярні" (1902-1903), "Дівчина в червоному капелюсі" (1903), "На ковзанці. Портрет Олександри Іванівни Мурашко" (1905).

Як зауважувала українська мистецтвознавиця Валентина Рубан, "він "брав" людину широко і сміливо. Не захоплюючись побутовою деталізацією, тяжів до напівжанрових зображень. За незначним винятком людина в його творах показана у звичному середовищі, проте майже завжди виведена з активної дії. Натомість наявний органічний, хоча і підкреслений, момент спілкування моделі з глядачем – погляди зображених чи не скрізь у Мурашка спрямовані назустріч тому, хто дивіться на них… Особливо відчутною стає внутрішня розкутість художника в портретах 1901—1910-х років".

Зі столиці Франції Олександр надсилав свої роботи до Академії, і їхня оцінка була завжди на високому рівні; термін перебування молодому митцю подовжували двічі. Лише у 1904 році він повернувся до Санкт-Петербурга – вже з Мюнхена. Проте у Санкт-Петербурзі було неспокійно: Перша російська революція була у розпалі. Наступного року Олександр Мурашко разом із видатним українським промисловцем і меценатом Олександром Терещенком (сином славнозвісного Ніколи Терещенка) відправляється в ще одну поїздку. Вони відвідали Францію, Італію, Алжир та Туніс.

Засновник Української академії мистецтв

Після повернення до Російської імперії недовгий час працював у Санкт-Петербурзі, проте повернувся в рідний Київ. Там майстер колориту і сонячного світла брав активну участь у створенні Київського товариства художників, а у 1913 році відкривав власну художню студію з класами живопису і рисування.

"Навесні 1909 р. О.О. Мурашко вперше бере участь у міжнародній художній виставці у Мюнхені, де його картини "На ковзанці…" та "Карусель" дістали найвищу оцінку, а митця запрошено для участі у виставках у Берліні, Відні, Амстердамі та інших європейських мистецьких центрах. Як відзначає Микола Бурачек, "художник був закоханий у життя, умів знайти у буденному реалізмі дійсності і красу, і поезію. При тому завжди залишався сам собою. Жагуча пристрасть до кольору, до ефектів сонячного світла, до різнобарвних нюансів виявляли в Мурашкові справжнього сина України, її сонця, її мальовничого різнобарв’я" (Ольга Друг, Дмитро Малаков. "Особняки Києва", К., "Кий", 2004). На жаль, слід картини "Карусель" губиться у бурхливому XX столітті, її місцезнаходження невідоме й досі. Роботи Олександра Мурашка стали окрасою художніх музеїв у Будапешті, Бухаресті, Нью-Йорку, Мюнхені, він бере участь у славетному Венеційському бієнале, престижних виставках у Берліні, Дюссельдорфі, Кельні…

У 1909 році, Олександр Мурашко одружується з Маргаритою Крюгер, яка стає його помічником і музою. ЇЇ старша сестра, художниця і педагог Анна Крюгер була дружиною художника Миколи Адріяновича Прахова – сина того самого Адріяна Прахова, який зіграв значну роль у житті і творчому становленні Олександра Мурашка. Таке от переплетіння доль – Олександр і Микола стали свояками…

В останні роки життя митець все більше звертається до української тематики: "Зима" (1905), "Селянська родина" (1914), "Праля" (1914), "Продавчині квітів" (1917).

На самомупочатку Національної революції 1917—1921 років митець активно працював над розбудовою Української держави. Він був одним із засновників Української академії мистецтв, уже на першому засіданні очолив одну з двох майстерень станкового малярства (другою опікувався художник Федір Кричевський, молодший брат відомого архитектора і живописця Василя Кричевського). Серед батьків-засновників були відомі постаті українського мистецтва: Михайло Бойчук, Микола Бурачек, Абрам Маневич, Георгій Нарбут…

Трагічна загибель Олександра Мурашка від рук московських червоних окупантів відбулася у самий розквіт його таланту. Художнику ще не виповнилося й 45 років. Ілля Рєпін писав Михайлові Нестерову, з родиною якого дружив Олександр Олександрович: "Він – найбільш талановитий та оригінальний з усіх моїх учнів". Така оцінка визнаного метра світового живопису, серед учнів якого були Борис Кустодієв, Валентин Сєров, Ігор Грабар, Філіп Малявін, багато про що промовляє…