Місія Face to face: вісім хірургів, один тиждень та 25 пацієнтів, яким треба повернути обличчя

Сергій Граменко, захисник Зміїного, якому в полоні двічі ламали ніс, став учасником американської місії Face to face, яка реконструює обличчя українцям, що постраждали від війни. Завдяки їй він знов може дихати та подобатись собі у дзеркалі.

Liga.net поспілкувалась із Сергієм, побувала в операційній та дізналась, як українським військовим повертають обличчя.

Лікарняний коридор: блідо-зелені стіни, прибиті до них дерев'яні дошки, поодинокі лавочки та черга до старих пошарпаних білих дверей – звичайна лікарня. Але на деяких дверях приклеєні жовті аркуші з написами англійською: room 1, room 2, room 3. Вони виглядають тут неприродно.

Ці аркуші з'явились тут буквально кілька годин тому – адже зранку до цієї львівської лікарні на тиждень приїхала місія Face to face. Це проєкт американських пластичних хірургів, які від початку повномасштабного вторгнення приїздять в Україну та разом із місцевими колегами проводять операції з відновлення обличчя людям, що постраждали від війни. Всього за понад три роки було п’ять таких місій та 145 пацієнтів.

Зараз близько 8:00, всі готуються починати огляд. Лікарі вирішують, що у перших двох кімнатах оглядатимуть пацієнтів із травмами щелепи, а в останній – очей. В коридорі вже черга людей із понівеченими обличчями.

Починається огляд. На кожного пацієнта йде близько 10-15 хвилин. Люди в коридорі поступово знайомляться між собою та розповідають, як отримали своє поранення.

– Якщо ти військовий, то ти військовий. А якщо ти лохопед, то ти лохопед, – резюмує чоловік без одного ока свою розповідь. Він отримав поранення через інструктора, який вирішив довести, що протитанкова міна не вибухає під людиною. Інструктор помилився.

З оглядових чутно, як фраза за фразою чергується українська та англійська мова. Тут ніхто не говорить багато – речення, максимум два, щоб медсестри-перекладачки встигали пояснювати скарги пацієнтів лікарям, а потім навпаки.

У черзі на огляд хтось розкладає косинку на телефоні, хтось жаліється, що надто довго чекає, а хтось тільки прийшов і ще не знає, куди йому нести документи, щоб зареєструватись у лікарні.

Коридором ходять звичайні пацієнти лікарні, з цікавістю заглядають у щілини оглядових. Вони не розуміють, що відбувається. Туди, де приймають пацієнтів із травмами очей, дружини під руку ведуть своїх осліплих чоловіків.

– А я не соромлюсь свого поранення. Ми що, маємо соромитись війни? Це її наслідки, – чоловік у чорній футболці та спортивних штанах, сидячи на лавочці, переконує інших, що не варто ховати свої поранення, якими б важкими вони не були.

Зміїний – полон – звільнення

У черзі до оглядової room 2 сидить чоловік. У нього ціле обличчя, але сильно пошкоджений ніс – неправильна форма, ніс завалений на правий бік, великий горб нижче перенісся. Він вдягнений у чорні спортивні штани та сіру флісову кофту. Високого зросту, широкоплечий, спортивний – виглядає, ніби морський піхотинець.

Насправді так і є. Це Сергій Граменко – морський піхотинець з острова Зміїний. Він отримав травму обличчя у російському полоні, коли його били та катували. Він чекає на свою чергу вже близько години.

Йому не подобається сидіти у коридорі: він постійно бігає до своєї палати чи на перекур на вулицю. Просить товаришів набрати його, раптом буде його черга. Він не хвилюється, просто не хоче сидіти тут, прихилившись до холодної лікарняної стіни.

Тому і говоримо ми з ним у його палаті. Сергій привітний, пропонує каву та печиво та радо готовий розповісти свою історію.

До війська Сергій долучився як контрактник у 2018 році. Тоді ж декілька разів виїжджав у зону АТО. Потім він став морським піхотинцем та служив у рідній Одесі. А в грудні 2021 року їх відправили на острів Зміїний.

"Того дня (24 лютого 2022 року. – Ред.) нас підняли по тривозі о другій чи третій ночі, – згадує він. – З новин ми дізнались, що ворог обстрілює всю Україну, а російські колони вже увійшли в Харківську та Херсонську області".

Сергій, його побратими та командування розуміли, що атака на Зміїний – лише питання часу. Але не збирались здаватись.

Тож коли крейсер "Москва" підійшов до острова та запропонував здатись у полон, командир Сергія Роман Грибов сказав легендарну фразу: "Российский военный корабль, иди нах***".

Сергій згадує: у відповідь росіяни почали обстрілювати їх з усього, що було на крейсері. Згодом підняли авіацію та додали бомбардування. "Ми не хотіли здаватись, але самі не могли протистояти цій навалі", – говорить він.

Коли на острів висадили десант, командир все ж ухвалив рішення здатись у полон – щоб зберегти життя особового складу.

Спочатку Сергія відвезли до Севастополя. Далі були майже два роки полону та постійні етапування: Сімферополь, Шебекіно, Старий Оскол, Валуйки, Курськ, Муліно, знову Курськ та Вязьма. Десь його тримали декілька днів, десь – пару місяців, а десь він просидів понад рік.

Полонених постійно перевозили, щоб вони не звикали одне до одного. Навіть у межах в’язниці постійно змінювали співкамерників, щоб вони не встигли стати підтримкою один одному.

Але нове місце означає і новий біль – "по приїзду тебе одразу жорстко б’ють, щоб ти розумів, що на тебе чекає". Під час таких "привітань" Сергію декілька разів сильно ламали ніс. Відтоді він набув дивної неправильної форми, а чоловік втратив можливість дихати ним та відчувати запахи.

Катування продовжувались кожного дня: росіяни били струмом чи дубинками. Годували якоюсь баландою на воді, без солі – "тому всі полонені сильно голодували". За час полону Сергій втратив близько 45 кілограмів.

А ще кожного тижня допит, щоб полонені "згадали", які воєнні злочини вчиняли. Росіяни роблять це, щоб перекваліфікувати військових полонених у воєнних злочинців. Тоді їх можна засудити за російським законодавством, і вони не підлягатимуть обміну.

Сергій, який вже 24 лютого потрапив у полон на маленькому клаптику землі десь посеред Чорного моря без цивільних, не мав що вигадувати. Але він декілька разів виїжджав в АТО у 2018 році – "і мені доводилось придумувати, що я мародерив чи вбивав цивільних тоді".

Так відбувалось від місця до місця. Сергій щоразу сподівався, що його везуть на обмін, але насправді це відбулось лише за майже два роки.

"Вже в автобусі, що віз нас у бік кордону з Україною, росіяни наостанок сказали, що другого разу вже не буде. Якщо ми ще раз потрапимо в полон, то нас вважатимуть терористами, – каже Сергій. – І це не просто залякування, вони змусили підписати нас відповідні документи".

Так закінчились 679 днів полону і почались нові сотні днів реабілітації. Декілька з них були у Львові. Сергій подав свою анкету на місію Face to face, яка відновлює частини обличчя для людей, які постраждали через війну. Він хотів вилікувати свій поламаний ніс, щоб знову почати дихати.

Вісім хірургів та вісім медсестер

В останній раз вісім лікарів та вісім медсестер приїздили зі США в Україну у травні 2025 року. Тоді у межах місії Face to face вони зробили операції 25 пацієнтам. Сергій став одним із них.

Під час місії лікарі робили операції з реконструкції носа та частин щелепи, а також операції з постановкою імплантів для відновлення форми обличчя. Проте основний фокус місії – операції з відновлення верхньої чи нижньої щелепи. Під час них пацієнту вирізають частину кістки з ноги чи руки та пересаджують її на обличчя.

Це складні операції, бо їх роблять за кілька місяців чи навіть років після поранення, та часто лікарям доводиться переробляти те, що нашвидкуруч зробили хірурги ще на стабілізаційному пункті. Там немає часу та змоги думати про естетичний бік чи навіть про зручність для пацієнта – обличчя зашивають так, щоб людина просто вижила. Часто після таких операцій поранені не можуть нормально говорити, з їх рота може випадати їжа чи виливатись вода.

"Таких пацієнтів насправді дуже багато, їх тисячі, – говорить лор-лікарка Іванка Небор, учасниця місії з американської сторони. – Ми намагаємося зробити все можливе, аби допомогти якомога більшій кількості. Але скільки б місій не приїжджало, все одно цим мають займатись і українські лікарі". Іванка навчалась в Україні та рік працювала в Інституті отоларингології в Києві, але п’ять років тому поїхала до США.

Операції доволі коштовні, оскільки пацієнтами встановлюють спеціальні титанові імпланти, які замінюють пошкоджену частину щелепи. Це дорогий матеріал, але він не викликає реакції відторгнення.

Face to face також привозить із собою медикаменти, інструменти та обладнання. І все це залишається у державних лікарнях, де проходить місія. Підтримують місії організації Razom for Ukraine та INgenius.

"Ми не хочемо, щоб наша місія хоч щось забирала, – говорить Іванка Небор. – Навпаки, ми намагаємось максимально віддати".

F*ck putin, це ви?

– Сергій Граменко, заходьте! – чується голос медсестри з оглядової room 2.

Чоловік заходить до кабінету. Старі дерев’яні стільці, такий же стіл, рекламний календар на стіні та червоний килимок із загадковими візерунками. Це звичайний кабінет звичайної державної лікарні. Єдина різниця: зараз тут приймають пацієнтів провідні лікарі світу.

– Вам треба переклад? – питає медсестра-перекладачка. Вона також учасниця місії з американської сторони. Таких, як вона, близько десяти людей. Це етнічні українки, які зараз живуть у США, тож окрім медичної роботи також допомагають із перекладом.

– Так, – відповідає Сергій і продовжує: я два роки пробув у полоні. Там мені декілька разів ламали ніс. Через це я не можу дихати ним, тільки ротом. А також не відчуваю запахів. І ще хотілось би прибрати горбинку та підправити форму, щоб гарно було.

– Почекайте, не все одразу, – ввічливо прохає медсестра. – Давайте потрохи, щоб я встигала перекладати.

Вона англійською пояснює все для двох американських лікарів, але також додає, що Сергій був на Зміїному і саме там він потрапив у полон.

– F*ck you Putin! – майже хором говорять іноземці, почувши про Зміїний. Можливо, вони і не точно переклали цю легендарну фразу, але точно знають, про що мова. В їхніх очах видно повагу до Сергія.

– Це був мій командир відділення, Роман Грибов, – з усмішкою відповідає Сергій.

– Яка з двох сторін носа дихає краще? – питає лікар.

– Жодна з них майже не дихає.

Декілька хвилин лікарі спілкуються між собою про травму Сергія. Говорять тихо і переважно обмінюються медичними термінами – окрім них самих, їх майже ніхто не розуміє.

– Це полон, там всяке можливо, – резюмує цю розмову медсестра-перекладачка.

– Ви курите? – питає лікар.

– Так.

– Треба припинити, принаймні до операцій та два-три тижні після неї. Якщо продовжити, то ніс після операції довше загоюватиметься.

– А можна хоча б електронні сигарети чи щось на кшталт?

– Ні, проблема в нікотині. Він звужує судини, і це впливатиме на швидкість відновлення після операції. Тому не можна.

– Вже треба не курити. Прям сьогодні, – після паузи додає лікар. – Ми можемо дати вам нікотиновий пластир, якщо вам важко кинути. Це все ще буде шкідливо, але не так сильно, як цигарки.

Сергій відмовляється. Він впевнений, що не курити декілька тижнів – не таке складне завдання: "Я коли у полоні був, то два роки був без цигарок, і нічого, справився – вибору не було. Зараз теж доведеться".

Після операції на перегородці буде пластиковий фіксатор, всередині носа буде шина, а під ним – шви. Вони самі розсмокчуться за десять днів. Лікарі пояснюють Сергію, що на нього чекає, та попереджають, що після операції деякий час може бути важче. Перші два тижні закладеність може стати більшою, очі можуть набрякати – "це нормально, не лякайтесь".

– А чи буде видно якісь шви?

– Ні, нічого. Все буде всередині носа.

– І цей горб зникне?

– Так, і ще вам посунуть ніс вправо, щоб він був більш симетричним.

Далі вони продовжують обговорювати форму носа, якою вона має бути після операції. Може здатись, що чоловік не хоче лягати на хірургічний стіл та навіть трохи побоюється операції. Але насправді ні.

"Хвилювання в мене є лише за результат, – пояснює Сергій. – Хочеться, щоб все гарно зробили. Щоб я подивився в дзеркало і побачив себе колишнього".

Коли він повернувся з полону, часу хвилюватись через зовнішність не було. Рідні та друзі просто були раді бачити його живим і не помічали зовнішніх змін. Сергій одразу почав займатись реабілітацією та майже не звертав уваги на зламаний ніс.

Але всередині себе все одно хотів, щоб обличчя було таким, як раніше. Тому він і завалює лікарів запитаннями.

– Операцію вам будуть робити лікар Абрахам Манодж та Віталій Панченко. Один із них американський пластичний хірург, інший – український.

– А навіщо двоє?

– Так працюють завжди, вони допомагатимуть одне одному.

– Не буде такого, що один робить першу половину операції, а інший – другу?

– Ні, звичайно ні, – з посмішкою відповідає медсестра, та додає: у вас буде операція в четвер, зараз можете бути вільним.

Гомілкова кістка, щелепа та рок-н-рол

Місія Face to face працює у трьох операційних. Перш ніж потрапити до них, треба зайти у велику кімнату. Там інструменти, ліки, рукомийник, деяка апаратура та три двері, кожна з яких веде в окрему операційну. На вході до кожної з них знову висять жовті аркуші з англійськими написами, тільки тепер table 2, table 3, table 1 – саме в такому порядку зліва направо.

В одному з кутів цієї кімнати висить український прапор, який переходить у прапор США. Під ним – спеціальне обладнання для стерилізації інструментів. Навпроти – декілька валіз, повністю наповнених ліками, їх із собою привезли американські лікарі. В іншому кутку одна на одну складені коробки з імплантами для відновлення щелеп.

На першому та другому столі лежать пацієнти з однаковими пораненнями. У обох немає частин нижньої щелепи. Це саме ті операції з пересадкою кісток із ноги чи руки до щелепи, які поки українські лікарі не можуть робити самостійно. На третьому столі – пацієнт, якому відновлюватимуть око.

Всередині кожної операційної на вікні є ще один листок жовтого кольору із заголовком Time Out – це список інформації, яку треба перевірити перед операцією: ім’я та прізвище, дата народження, чи є у пацієнта алергії, яку операцію йому робитимуть, які антибіотики призначать після неї та інші питання.

Лікарі по черзі проговорюють всі ці пункти. Потім починається операція.

Насправді підготовка до операцій починається за чотири місяці до місії в Україну. Спочатку лікарі обирають пацієнтів, яким робитимуть операції, просять їх зробити КТ пошкодженої частини кістки та на основі цих знімків роблять 3Д-моделі й проєктують імпланти.

"Це дуже кропітка та тривала робота, – говорить Іванка Небор. – Проєктують імплант лікар та інженер. На один імплант потрібно близько п’яти сесій (зустрічі лікаря та інженера. – Ред.), кожна з яких триває понад годину. А ми в середньому встановлюємо 10-15 імплантів одній людині. Саме зі стількох частин складається частина щелепи, яку ми відновлюємо".

Але зараз ці титанові імпланти вже лежать в українській операційній. Над ними висять роздруківки – на них модель черепа та кольором виділені різні імпланти, за допомогою яких відновлюватимуть щелепу.

Операційна заповнена лікарями, американськими та українськими медсестрами. Перші вже працюють із пацієнтом. Другі допомагають із перекладом, а третім просто цікаво подивитись, що відбувається. Хоча насправді кожна має свою роботу та виконує її, бігаючи між операційними.

Людей настільки багато, що вже важко зрозуміти, де американські, а де українські лікарі. Тим паче, всі вони ховаються під одноразовими масками, блакитними шапками та комбінезонами. Єдине, що вирізняє їх одне від одного, – взуття. Українські лікарі носять крокси, американські – кросівки.

"Це все тому, що в американських клініках є правило – взуття має бути закрите. А у нас, навпаки – взуття має бути змінне, тому ми і обираємо зручні крокси, які швидко вдягаються", – пояснює Віталій Панченко, український пластичний хірург.

Лікарі працюють у двох групах. Перша – робить операцію на нозі. Вони вже зробили надріз та готуються вирізати частину гомілкової кістки. Її разом із тканиною та судинами пересадять на обличчя.

Кістку посадять на імпланти, а судини з’єднають із судинами шиї, таким чином вдасться відновити кровопостачання та форму обличчя. Інша команда готує обличчя пацієнта: роблять спеціальний отвір, щоб вставити імпланти та пересадити кістку.

Такі операції зазвичай тривають близько 10-12 годин. Тому за одну місію вдається зробити лише близько восьми.

Попри складність процесу, з операційних часом лунає сміх. Щоравда, сміються не ті лікарі, що оперують, а їх колеги, які поки чекають своєї черги.

З колонок в операційних грає музика. У операційній table 2 грає ТНМК та Бумбокс, а в іншій, table 1, – Queen та Рікі Мартін. Як українські, так і американські лікарі зізнаються, що музика в операційній – це звична практика.

"Після однієї з найважчих операцій, які були цього разу, нам колеги ввімкнули We are the champions, – говорить Віталій Панченко. – Операція тривала понад 15 годин, це було важко. Але було приємно почути таку пісню в кінці".

Але і це не допомагає впоратись із втомою. На п’ятій годині операції лікарі почали виходити на обідню перерву. Вона триває не більш як 10-15 хвилин. Виходять ті лікарі, які зараз не долучені до операції, інші продовжують працювати попри втому.

Лікарі обідають у сестринській, за 30 метрів від операційної. Там на них чекають суп-пюре, салат, риба чи курка на вибір, а також соління. Не розуміючи, що це таке напевне, більшість із них не наважується спробувати.

Загалом більшість надає перевагу саме першому – суп-пюре. Їсти його найлегше, лише сьорбнути декілька ложок. На інше сил просто немає.

– Уявляєш, а є люди, які бігають по 25 кілометрів. Як вони це роблять? – питає одна з американських медсестер свого іноземного колегу, щоб перервати тишу в кімнаті.

– Бігати – не стояти. Це важче, – сухо відповідає лікар.

У кімнаті знов запанувала тиша, а в повітрі все сильніше відчувається втома. Пройде десять хвилин, і вони повернуться назад – стояти ще п’ять-шість годин, щоб повернути людям їх обличчя.

Після операції пацієнти знов зможуть відкривати рот, жувати та пити. Покращиться можливість говорити. І, звичайно, це повертає більш звичну форму обличчя.

Хоча під час таких операцій вирізають частину кістки з ноги, пацієнт не відчуває сильних змін. Йому потрібна спеціальна реабілітація, але після цього він може стояти, ходити та навіть бігати – "не марафон і не футбольний матч, але бігати може".

Повернути дихання та зовнішній вигляд

Операція Сергія – інша та значно простіша. Вона називається риносептопластика. "Таку операцію ми могли і самі зробити. Я саме на цьому і спеціалізуюсь, – говорить лікар Віталій Панченко. – Але Сергій захотів оперуватись в американських лікарів. А ті, почувши його історію, не змогли відмовити".

Під час операції Сергію видалили частину кістки, яка формує носову перегородку. Вона була викривлена, вирівняти її було неможливо. Також видалили та підпиляли кістки, які формують стінку носа. Операція тривала близько чотирьох годин.

"Коли я прокинувся після наркозу, то здивувався, що не бачу жодних швів, – говорить Сергій. – Вони всі були заховані всередині носа, зовні нічого не видно. А ще зникла горбинка".

Перший час після операції, як і попереджали лікарі, було важко. Спочатку з носа постійна текла кров. Згодом, хоча дихання та відчуття запахів відновились, у носі з’явилось постійне відчуття сухості. Вона турбує чоловіка і досі, коли пройшло вже більш ніж два тижні.

"Можливо, це тому, що я так і не кинув палити", – зізнається Сергій. Попри настанову лікарів та власні обіцянки, він зміг лише на третину зменшити кількість цигарок, які курить щодня.

Сергій часто згадує американського лікаря Абрахама Маноджа, завдяки якому знову може нормально дихати та відчувати запахи.

"Під час останнього огляду, вже після операції, я подарував лікарю стрічку у кольорах українського прапора з гербом та підписом англійською: Лікарю Абрахаму Маноджу від захисника острова Зміїний, – розповідає Сергій. – Я справді йому дуже вдячний".

І хоча Сергію потрібен ще деякий час, щоб повністю відновитись від операції, вже зараз він поїхав зі Львова до Ужгорода. Кілька тижнів лікуватиме тут спину: фізпроцедури, масажі та електротерапія.

Потім повернеться до рідної Одеси. "Але і там я вже теж знайшов місце, де ходитиму на реабілітацію", – серйозним тоном говорить Сергій. Він не знає, коли зможе повністю відновитись після полону, тому і не хоче загадувати, яким буде його майбутнє.

"Я поки навіть і не починав думати, що робитиму далі. Зараз на першому місці здоров’я, а з усім іншим розберусь потім", – говорить Сергій.

Матеріал створено Liga.net за підтримки Фонду "Аскольд і Дір", що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту "Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії" за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю Liga.net та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.