Британська авіаносна група веде операцію в Тихому океані: страхи і сумніви

Що має в наявності британський флот і які в нього слабкі місця пише The Strategist у статті "Британська авіаносна група прямує до Тихого океану, і з цього приводу нависають сумніви", яку переклав Фокус.

Операція Highmast ("Висока щогла") почалася наприкінці квітня, коли британський авіаносець HMS Prince of Wales і допоміжні військові кораблі вирушили на восьмимісячне розгортання під назвою Carrier Strike Group 25 ("Ударна авіаносна група 25") до Тихого океану та Австралії.

Highmast — це найбільше на сьогодні випробування для авіаносців Королівського ВМФ, підготовка до якого тривала 30 років. Принаймні в теорії ця британська міць має підтримати Сполучені Штати в Тихому океані — якщо не шляхом розгортання там на випадок кризи та участі в бойових діях, то принаймні звільнивши США від обов'язків на Близькому Сході.

Але для британських авіаносних сил не все так гладко. Єдиний тип винищувача, який можуть використовувати авіаносці, — це F-35B, який може здійснювати короткі зльоти без допомоги катапульти і приземлятися вертикально, не потребуючи аерофінішерів. У Великої Британії немає достатньої кількості F-35B, і існує серйозний ризик, що ціна на їхню купівлю різко зросте.

Для доставки радарів повітряного спостереження в повітря на кораблях застосовують гелікоптери, хоча який-небудь літак, що володіє великою стелею і тривалістю польоту, набагато краще впорався б із цим завданням.

На відміну від тихоокеанського розгортання спорідненого корабля HMS Queen Elizabeth чотири роки тому, у Highmast беруть участь тільки британські F-35B; 18 із них перебувають на борту Prince of Wales. Минулого разу 10 із 18 F-35B були гостями з Корпусу морської піхоти США.

Новітня авіаносна група увійшла в незвідані води. Лейбористський уряд прем'єр-міністра Кіра Стармера все ще може вважатися новим після 12 років правління консерваторів і поки що проводить стратегічний огляд оборони. Україна і Дональд Трамп спільними зусиллями здійснили справжній стратегічний переворот з моменту першого стратегічного оборонного огляду Британії від 1998 року, який зобов'язував побудувати авіаносці. Як завжди, британські оборонні планувальники вимагають більше грошей, ніж є в наявності.

Королівський ВМФ зациклений на авіаносцях і тому, що вони роблять, тобто на проєктуванні сили на великі відстані, за заповітами адміралів Ямамото і Гелсі в Тихому океані вісім десятиліть тому.

Але що робити, коли ворог повстає з могили на прилеглому клаптику суші? Деякі британські оборонні планувальники, мабуть, вважають, що для протистояння з Росією не потрібні авіаносці.

Два британські авіаносці — це досягнення, на відміну від їхніх американських біжних родичів. Британські військово-морські конструктори, як і ВМС США на ранніх етапах розробки нового класу Ford, розуміли, що життєвий цикл авіаносця залежить від персоналу. Але британський ВМФ дещо зробив для вирішення цієї проблеми, створивши високоавтоматизовані турбоелектричні машинні відділення і роботизувавши роботу з озброєнням.

Заковика в тому, що авіаносець несе літаки. Його наступальна і оборонна зброя — це його авіакрило, і поки що в авіакрилі ВМФ зяє діра.

Раннє повітряне попередження незамінне для будь-якого військового флоту. Події на Фолклендських островах у 1982 році застали ВМФ зненацька, але він вийшов з положення, оснастивши протичовнові вертольоти Sea King готовими радарами. Концепція спрацювала краще і протрималася довше, ніж очікувалося, але у своїй останній версії, Crowsnest, що є вертольотом Merlin з радаром 2000-х років, ВМФ зайшов занадто далеко. Crowsnest, щойно введений в експлуатацію, вже має дату закінчення експлуатації наприкінці 2029 року. Тож навряд чи можна вважати його задовільним рішенням.

Надалі ВМФ планує використовувати безпілотні літаки для забезпечення раннього повітряного попередження. Один із розглянутих варіантів — розміщення радарної капсули на одному з безпілотників сімейства General Atomics MQ-9. Ця версія матиме модифіковане крило, що забезпечує більшу підйомну силу і кращу керованість на малій швидкості, щоб вона могла злітати і сідати на британські кораблі, у яких немає катапульт і посадкових аерофінішерів. MQ-9 можуть злітати, просто котячись вперед проти вітру, і приземлятися досить повільно, щоб зупинитися за допомогою гальм.

У 2023 році на "Принце Уельському" було випробувано менший, споріднений літак без екіпажу — Mojave компанії General Atomics, але попереду ще багато дорогих змін.

Поки що Prince of Wales вирушив у дорогу з 18 літаками F-35B на борту, ще шість можуть прилетіти на корабель пізніше під час навчань. Зібрати ці 24 літаки — непросте завдання для Британії, яка має в своєму розпорядженні 33 з 37 поставлених F-35B (один втрачено, три направлено на випробування в США) і 11 замовлених.

Сподіваюся, ВМФ чогось навчився з розгортання Queen Elizabeth 2021 року, де фактором втрати одного розбитого F-35B стала втома. В операції Highmast співвідношення особового складу авіагрупи і літаків вище.

Британські F-35 позбавлені двох типів ракет, які були призначені для них: ракети "повітря-повітря" з прямоточним реактивним двигуном MBDA Meteor і ракети "повітря-земля" Spear 3. F-35 має нести 8 Spear з дальністю ураження понад 100 км. Сама зброя йде з відставанням від графіка: перший випробувальний політ з ракетою відбудеться в листопаді, а дата інтеграції Spear або Meteor на F-35 поки що не визначена. Її не буде до того, як офіс програми Joint Strike Fighter встановить переглянутий графік модернізації F-35 за проблемним Block 4. Попередній графік було скасовано на початку 2024 року. Одним із чинників є брак випробувальних платформ, і втрата в травні минулого року одного з новітніх F-35B не поліпшила становище.

Але над F-35B, єдиним сучасним винищувачем, який тепер можуть використовувати британські авіаносці, також нависли хмари. У новому плані морської авіації США, опублікованому в січні, повідомляється, що ВМС США планують змінити передбачувані замовлення на 73 літаки F-35B на F-35C, призначені для старту з катапульт і приземлення на аерофінішерах. Таким чином, після 2025 фінансового року в США залишиться тільки 60 літаків F-35B, що призведе до збільшення вартості одиниці F-35B. У поточному бюджеті вона вже становить 175 мільйонів доларів. А британське міністерство оборони вирішило, що для підтримки авіаносних ескадрилій йому необхідно ще 26 B, тобто всього 74 літаки.

Компанія Lockheed Martin висунула для Великої Британії радикальну пропозицію: переобладнати авіаносці в конфігурацію "катапульта і аерофінішери" на початку 2030-х років і закупити F-35C, а для заповнення прогалини створити флот наземного базування, який складатиметься або з F-35A, або з винищувачів вдосконаленого варіанту F-35 наземного базування. Незалежно від того, чи знайде ця ідея підтримку у Великій Британії, вона не свідчить про впевненість у майбутньому F-35B.

У письмових свідченнях нового міністра ВМС США Джона Фелана прямо запитали, скільки F-35B морської піхоти не отримають модернізацію Block 4, і він відповів, що "чітких вимог для потенційної модернізації Block 4" поки не визначено.

F-35B існує тільки завдяки величезному політичному впливу Корпусу морської піхоти США. Не секрет, що в морській авіації США мало шанувальників F-35B: ця версія дорога і не забезпечує великого потенціалу для американської оперативної групи. "Морська авіація завжди була дратівливим молодшим братом, — сказав мені кілька років тому один з авіаторів ВМС США, — але тепер його до того ж дорого утримувати".

Зменшення підтримки F-35B і висока вартість альтернативних варіантів — не найрадісніші новини для британських авіаносних сил.

Про автора

Білл Світмен — ветеран, удостоєний нагород журналіст, директор компанії в аерокосмічній галузі.