У Вінниці презентували книжку «Українське радіо. Історія буремного століття»

14 червня у книгарні «Герої» у Вінниці відбулася презентація книжки «Українське радіо. Історія буремного століття» — бестселера цьогорічного Книжкового Арсеналу. Захід став частиною «Ночі у книгарні», організованої на честь загиблого журналіста Миколи Рачка. Про це повідомляє «Суспільне Вінниця».

Автори видання — Вадим Міський та Тамара Гусейнова — розповіли про ключові віхи в історії Українського радіо: від перших ефірів у 1924 році до трансляцій із бомбосховищ під час повномасштабної війни. За словами авторів, це не просто медіахроніка, а історії людей, які через радіоефір боролися за ідентичність, свободу і правду.

«Коли ми думали, як підійти до цієї теми, то відмовилися від сухої хронології. Натомість обрали живі історії спротиву — про тих, хто творив радіо і залишився вірним слову навіть у найтемніші часи», — розповів Вадим Міський.

У книзі також йдеться про феноменальні сторінки українського радіомовлення під час Другої світової війни. Зокрема, радіостанцію «Дніпро», яка передавала новини з рухомого потяга.

Тема війни — центральна у виданні. Тамара Гусейнова розповіла на презентації, як у перші дні повномасштабного вторгнення радіо стало єдиним джерелом інформації для мільйонів українців. 

«24 лютого багато хто вперше за роки вмикали радіо. Тоді в ефірі було лише Українське радіо. Його голос став опорою в час, коли зникало все інше», — сказала Тамара Гусейнова.

Окрема частина книги присвячена деміфологізації радянських наративів, зокрема про винахід радіо. Автори стверджують, що російський винахідник Олександр Попов лише адаптував відкриття британського інженера, а День радіо 7 травня — штучна дата, вигідна російській пропаганді. 

Натомість справжньою датою народження українського радіо вважається 16 листопада 1924 року — цей день і став офіційним святом у незалежній Україні.

Робота над книгою тривала понад рік, а перші ідеї — збиралися десятиліття. В основу лягли особисті історії журналістів, дикторів, інженерів, які працювали в Українському радіо у найскладніші моменти: від радянської цензури до обстрілів у XXI столітті. Деякі з них нині на фронті або безвісти зниклі.

«Ми зрозуміли: якщо не зафіксуємо ці історії зараз — їх можуть просто стерти», — сказав Вадим Міський.

Про штамп цензора

Вадим Міський також сказав, що справжнім відкриттям стало виявлення архівного штампа «цензор» — офіційної позначки радянського цензора, якою підписували всі відредаговані матеріали, і яка свідчить про існування формалізованої структури цензури в часи СРСР.

«Період незалежності вже знаходилися книги, які намагалися викрити спосіб роботи цензурної системи, але здебільшого цензори маскували свою діяльність за дипломатичними формулюваннями — наприклад, підписували «візу політконтролю. Наприклад, у текстах зустрічались замінені слова: “топить” стало “сполоснути”», — розповів Міський.

Перший прямий радіоефір у Верховній Раді 

Автори книжки розповіли про роль радіо в становленні незалежної України. Одним із найяскравіших прикладів стало запровадження прямого радіоефіру Верховної Ради 12-го скликання у 1990 році — тоді ще Радянської України.

За словами Вадима Міського, ідея трансляції з’явилася завдяки ініціативі В’ячеслава Чорновола. Вони звернулися до архівів та колишніх співробітників, серед яких був Ярослав Кендзьор, журналіст і сподвижник Чорновола. Він розповів про наполегливу боротьбу за пряму трансляцію засідань парламенту.

Темна сторінка радіомовлення у 1930-х

У 1930-х роках радянська влада розстрілювала радійників — працівників українського радіо, запідозрених у недоречних висловлюваннях і «антирадянських» нотаціях. 

Зокрема, за даними авторів, з початку 1937 року в Харкові, Києві, Донецьку, Чернігові, Полтаві та Сумах сталися масові репресії проти медійників. Центральна газета «Правда» випустила десятки статей із закликами до доносів, що стимулювало владу ловити «неугодних» в ефірах. Жертвами політики стали як політичні коментатори, так і музичні редактори.

Арешти були частиною сталінського терору — на момент, коли радянська модель контролю над мовленням вщент руйнувала свободу слова. Існували випадки, коли радійників змушували уникати прямих згадок українського чи національних тем.

За словами Вадима Міського, йому вдалося поспілкуватися з людиною, яка змогла вижити, що свідчить про масовість репресій. Ця історія досі потребує поглибленого дослідження — автори залишають її на розсуд читача, проте наголошують: вона — важливий доказ впливу державного терору на культуру й медіа.

Ілон Маск та Українське радіо

У книзі автори також описують епізод про Ілона Маска, який став учасником гучної історії із радіомовленням. За словами Вадима Міського, видавництво спочатку вагалося, чи варто згадувати ім’я американського мільярдера.

«Історія така: у 2024 році, в ефірі Українського радіо випустили інтерв’ю з президентом України з нагоди 100-річчя радіомовлення. Тоді новообрані Дональд Трамп і Ілон Маск ще не приступили до влади, але у світі вже панував напружений передвиборчий фон. У розмові президент заявив, що Україна не дозволить іншим диригувати її долею. Маск потім поширив цей фрагмент у Twitter із коментарем про витончене почуття гумору президента», — розповів Міський.

Автори вважають, що ця стрімка реакція й подальше активне обговорення засвідчили: Українське радіо — сучасне, сміливе й здатне впливати не лише на внутрішнього слухача, але й на міжнародну аудиторію.

Позначка «Зберігати вічно»

Під час роботи над книгою автори занурилися у фонди архівів: стрічки, бобіни, платівки, аудіофайли. Особливо їх вразила наявність матеріалів із позначкою «Зберігати вічно», що підтверджує їхню історичну значущість.

«Шкодуємо, що не зафіксували її на фото, але обіцяємо зробити це у наступному виданні», — сказав Вадим Міський.

Також автори сказали, що не виключають того, що видання буде перевидаватись і доповнюватись.

«Ми б хотіли, щоб ці дослідження продовжилися, тому що нерозказаних історій ще дуже багато. Маємо 500 сторінок, стільки не зшивають, але ми спробуємо дещо додати до наступного накладу, сподіваюся, що він буде», — сказав Міський.

Вхід на подію був благодійним — усі охочі могли придбати книгу для передачі її на фронт. Усі примірники передали до 108-го штурмового батальйону «Вовки Да Вінчі».

Читайте також:

• «Історія Українського радіо ― це історія нашої держави»

Фото: Детектор медіа