Країни на східному кордоні Європи готують свої лікарні до війни — Politico

У країнах східного флангу НАТО активно змінюють підходи до безпеки медичних закладів, готуючись до потенційної війни. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну уряди регіону остаточно втратили ілюзію, що їх захищає мир.

Коли швидка мчала вулицею Фабріко до школи Лятавос, Мартіна Вероніка Норейкате почувалася неготовою, розповідає Politico. Вона чула, як шалено б’ється її серце. Було сонячне вівторкове ранкове у середині травня, коли надійшло радіоповідомлення про вибух у місті Йонава — населеному пункті з 30-тисячним населенням у центральній частині Литви.

За три роки роботи парамедиком виклики Норейкате зазвичай стосувалися підвищеного тиску або болю в грудях. Це був її перший інцидент з масовими жертвами. Коли вони прибули на місце, сирени все ще вили, а будівлю огортав дим.

«Люди бігали, лежали на землі, кричали», — пригадує Норейкате хаос на шкільному стадіоні. Поліція, пожежники та військові вже були на місці. Вона з колегою стали першими медиками, які приїхали на виклик. «Коли бачиш усе це — паніку, крики — не знаєш, що робити, куди йти. Забуваєш усе. Це вибиває з колії».

Саме через новизну такого лиха для мирної європейської держави литовська влада й організувала дводенні військові навчання «Залізний вовк» («Geležinis Vilkas»). Мета — загартувати військових, поліцію, рятувальників, лікарні та парамедиків до роботи в надзвичайних умовах — адже Литва готується до найгіршого сценарію: нападу на східний фланг НАТО. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну загроза воєнного конфлікту стала реальністю.

«Коли ЗМІ повідомили, що в Україні почалася війна — це було страшно», — каже Норейкате. «На роботі було лячно, бо ми не знали, чи маємо достатньо ресурсів, чи готові до того, що може статися у нас».

Тепер вона почувається спокійніше — зосереджена на навчаннях і відпрацюванні протоколів сортування. Такі навчання, як у Йонаві, допомагають. Вона вважає, що їх потрібно проводити частіше.

Литва — не виняток. Усі країни східного флангу НАТО переглядають протоколи реагування на кризові ситуації у медзакладах, проводять навчання, інвестують у шоломи й бронежилети, переносять операційні під землю. Адже війна в Україні розвіяла ілюзію безпечної Європи.

«Питання вже не в тому, чи Росія нападе, — каже Рагнар Вайкнеметс, заступник голови Естонського департаменту охорони здоров’я, — а в тому, коли це станеться».

Країни, які колись були під радянською окупацією, добре знають, як швидко можуть прийти війська.

«У нас погані сусіди — Росія й Білорусь», — каже заступник міністра охорони здоров’я Литви Даніелюс Наумовас. Його країна сполучає НАТО з Балтією через Сувальський коридор — вузьку й уразливу ділянку, яку вважають одним із найімовірніших напрямів атаки. Хоча всі країни ЄС «у тому ж човні», деякі — «на носі», де «війна дихає в обличчя», сказав Наумовас. «Це дихання війни».

Для східного флангу НАТО готовність до війни — не опція, а необхідність.

«Лише кілька країн ЄС є прикордонними державами», — зазначає заступниця міністра охорони здоров’я Польщі Катаржина Кацперчик. — «Для нас це питання — значно актуальніше».

Польща зробила безпеку в охороні здоров’я у воєнний час пріоритетом під час головування у Раді ЄС, де центральною темою є безпека Європи. «Неможливо підготувати воєнні плани для оборони, економіки чи енергетики і виключити з цього систему охорони здоров’я», — заявила вона.

Без ілюзій

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році країни Східної Європи позбулися ілюзій про «кінець історії» та вічний мир. Тепер вони готуються до найгіршого, не чекаючи, поки це станеться.

«Усі вважають, що напад почнеться десь на фронті, серед військових. Але це не так», — каже Даніелюс Наумовас. — «Це почнеться в лікарнях. Почнеться в наших містах. І ми мусимо бути готовими».

Війна в Україні стала «живим підручником» для систем охорони здоров’я у регіоні. І вони уважно вивчають цей підручник — поки ще мають час.

Медична підготовка до війни: від стратегій до бронежилетів

Польща оновлює протоколи роботи лікарень, створює запаси медичних препаратів та обладнання, а також інвестує в навчання медичного персоналу, аби забезпечити його готовність до роботи у зоні бойових дій. У лікарнях розробляють інструкції, як продовжувати роботу у випадку авіаударів або кібератак.

«Ми мусимо бути готовими до будь-якого сценарію», — каже Кацперчик.

Подібна робота триває й в Естонії. Тамтешній уряд витрачає мільйони євро на запасні генератори, системи вентиляції та на проєкти з переміщення операційних блоків до підземних рівнів. Медичний персонал навчають, як працювати у випадку обстрілів або під час евакуації пацієнтів. «Ми не хочемо сіяти паніку», — каже Рагнар Вайкнеметс, — «але мусимо готуватись».

Навчання, схожі на ті, що відбулись у Йонаві, проводяться дедалі частіше. У Румунії, наприклад, створюються навчальні центри для симуляції медичної допомоги під час бойових дій. Медичний персонал тренується на манекенах, які імітують важкі травми, характерні для сучасної війни: множинні осколкові поранення, опіки, кровотечі. У Латвії в екстрену медичну службу почали надходити шоломи, бронежилети та протигази. У Литві укомплектовують «воєнні рюкзаки» для парамедиків, які мають усе необхідне для роботи у зоні бойових дій.

Інфраструктурні плани багатьох лікарень у країнах Балтії та Польщі тепер включають укриття, незалежне енергопостачання, запаси крові та медикаментів. Приватні лікарні теж залучають до підготовки.

Велика увага приділяється також психологічній готовності.

«Не всі медики можуть впоратися з емоційним тиском, який несе війна», — каже естонський чиновник. Тому в навчаннях все більше уваги приділяється психологічній стійкості, а також командній взаємодії в умовах стресу.

Вторгнення Росії в Україну показало, що сучасні конфлікти більше не щадять ані медичні служби, ані цивільне населення, якому вони служать. Країни Східної Європи беруть це до уваги.

Розташована лише за 50 кілометрів від зовнішнього кордону ЄС з Білоруссю, лікарня Вільнюського університету Santaros Clinics розробляє підземну інфраструктуру, укриття, місця для посадки вертольотів та автономні системи, які дозволять їй функціонувати навіть у разі відключення електроенергії чи води.

Сантарос не є чимось незвичайним. В Естонії, окрім бронежилетів для бригад швидкої допомоги, будуть видані супутникові телефони для підтримки зв'язку у разі збою традиційних мереж. За потреби навіть планується створення незалежної інтернет-мережі.

Електрогенератори встановлюються по всій системі охорони здоров'я після того, як Україна зазнала російських ударів, які регулярно відключають цивільне електропостачання.

«Ми точно знаємо, що Росія атакує цивільну інфраструктуру та енергетичні споруди, а це означає, що не може бути таких ситуацій, коли лікарня не працює через проблеми з електростанцією», — сказав Вайкнемець.

Багато лікарень у Східній Європі — реліквії радянської епохи — особливо вразливі. «У нас є високі будівлі, у нас є великі будівлі. Вони розташовані в одному комплексі, в одній зоні», — сказав Вайкнемець.

Зараз лікарні розглядають, як переобладнати підвали під операційні у разі потреби. «Я не можу уявити, як працюю на верхньому рівні… лікарні, чекаючи лише на удар», — сказав він. 

Естонія закуповує мобільні медичні підрозділи — тимчасові лікувальні центри, які можна розгортати в надзвичайних ситуаціях, — що має допомогти вирішити проблему обмежених можливостей інтенсивної терапії в Європі.

Хоча в європейських країнах у середньому є 11,5 ліжок інтенсивної терапії на 100 000 населення , «потреби воєнного часу можуть вимагати втричі-п’ять разів більшої потужності», – сказав Бйорн Гульдвог, спеціальний радник Норвезького директорату охорони здоров’я, на заході з безпеки охорони здоров’я у квітні. Підтримка великого обсягу операцій протягом тижнів або місяців також буде складною: «Більшість закладів можуть підтримувати, можливо, 120-150 відсотків нормального хірургічного обсягу протягом 24-48 годин», – сказав він. Запаси крові та кисню також стануть критично важливими.

Запаси та ланцюги постачання

Навіть найкраще підготовлені лікарні не можуть функціонувати без ліків, матеріалів та обладнання, а країни Балтії запасаються засобами, готуючись до масових жертв. Наприклад, Естонія виділила 25 мільйонів євро на постачання для масових постраждалих, включаючи ортопедичне спорядження, джгути та травматологічні набори — «єдина велика інвестиція, яку ми зробили», — заявила міністр охорони здоров’я Рійна Сіккут на заході в лютому.

Запаси забезпечать роботу лікарень, доки до них не надійде постачання від союзників, сказав Вайкнемець, додавши, що НАТО має вирішальне значення для забезпечення маршрутів постачання. 

У Латвії заклади охорони здоров’я з часів пандемії Covid-19 зобов’язані підтримувати тримісячний запас ліків.

«Я ніколи не думала, що скажу «дякую» Covid, але завдяки Covid… ми знайшли фінансові ресурси», – сказала Агнеше Валуліене, державний секретар Міністерства охорони здоров’я. Країна також працює над створенням національних запасів.

Але країни Балтії розташовані занадто близько до лінії фронту, щоб забезпечити безпеку постачання екстрених товарів, сказав Йос Йостен, медичний радник Європейської служби зовнішніх дій, дипломатичного корпусу ЄС.

«В результаті, інші країни ЄС повинні визначити речі, які є дефіцитними, які дуже важко організувати, особливо для малих країн», — говорить Йостен.

Потім, за його словами, слід відмовитися від певного суверенітету, надати Європейському Союзу право приймати рішення щодо розподілу того, що потрібно. Запаси Червоного Хреста, національних резервів та rescEU, служби екстреної допомоги ЄС, повинні бути готові до того, щоб дістатися до передової — і до цивільних пацієнтів. 

«Ми повинні мати хороші плани дій у кризових ситуаціях», — сказав Сіккут.

Укомплектування військових зусиль персоналом

Бойова готовність виходить за рамки політики — вона потребує людей.

Нестача робочої сили є фундаментальною проблемою для країн Балтії, де медичний персонал, який виконує щоденні обов'язки, і так вже відчувається нестача. Естонія з населенням 1,3 мільйона має майже вдвічі менше медичних працівників на душу населення, ніж Німеччина. 

В результаті, пацієнти «з передової» не можуть очікувати такої ж допомоги, яку вони отримували б у мирний час, вважає Вайкнемець, що є «головним та основним принципом нашого планування кризових заходів». 

Але є ще одна проблема: не всі готові залишитися.

Коли Росія вторглася в Україну, Норейкайте, як і всі парамедики, мала підписати декларацію, в якій йшлося про те, що якщо в Литві почнеться війна, вона залишиться і працюватиме.

«Але як це буде насправді — хто приїде, а хто ні — я не знаю. Особисто в мене ще немає дітей чи сім'ї, тому я думаю, що я б залишилася», — сказала вона. 

Естонія очікує подібних тенденцій:

«Є патріоти, ті, хто першими реагує, люди, про яких ми беззаперечно знаємо, що вони залишаться. Звичайно, є скептики, які говорять про те, щоб одразу поїхати до Іспанії», – говорить Вайкнемець. 

За його словами, приблизно від 50 до 60 відсотків населення ще не знають, як вони відреагують.

Хоча він упевнений, що більшість лікарів та медсестер залишаться, влада Естонії працює над тим, щоб розвіяти занепокоєння, особливо щодо безпеки сімей.

«Це дуже людське: якщо я не почуваюся в безпеці, якщо я не маю впевненості, що моя сім'я в безпеці, я цього не робитиму», – сказав Вайкнемець.

У Латвії пульмонолог Рудольфс Вільде говорить, що деякі лікарі, з якими він розмовляв, розглядають можливість втечі у разі війни, особливо батьки, які «не бачать, чому їм було б доречно десь кинути дітей і перебувати в лікарні під час військової кризи».

Сам Вільде планує залишитися, але наголосив, що йому потрібно більше інформації, щоб почуватися впевнено у разі найгіршого. 

«Чи варто мені бути готовим… надавати якусь військову медицину, чи просто приходити на свою звичайну роботу та мати більший потік пацієнтів? «Тому що це дві дуже різні речі, і, ймовірно, обидві вони повинні функціонувати під час війни» — задає питання Вільде. 

Його лікарня в Ризі також розпочала військові тренування. Інші лікарні та країни почали посилювати навчання з бойової готовності.

Естонія посилює свою загальносистемну підготовку. Лікарні, бригади швидкої допомоги та медичні працівники отримують інструкції щодо переходу в «кризовий режим», в якому вони повинні мати справу з великим напливом пацієнтів та лікувати травми воєнного часу, зокрема вибухові поранення, вогнепальні травми, опіки, ампутації та травми хребта або голови, які рідко трапляються в цивільних умовах.

У Вільнюській університетській лікарні Литви для персоналу лікарні проводяться евакуаційні навчання та навчання з підготовки до отримання великої кількості поранених разом із Збройними силами Литви та Профспілкою стрільців.

Тільки цього року Литва планує сім навчань з армією та понад 10 навчань з цивільної безпеки для медичних працівників, повідомив речник Міністерства охорони здоров'я Юліянас Галішанскіс.

Литва також формує команду екстреної медичної допомоги , а минулого місяця молодші лікарі провели форум, присвячений готовності медичного обслуговування до воєнного часу. Деякі медики їдуть до України , щоб безпосередньо дізнатися, як лікарні реагують на ракетні удари, масові жертви та відключення електроенергії. 

Вайва Янкєне, медсестра та координаторка медичної допомоги Blue/Yellow Medical , яка надає медичну допомогу цивільному населенню поблизу лінії фронту України з Росією, понад 20 разів працювала волонтеркою в Україні з квітня 2022 року, зокрема у постраждалому від злочинів місті Буча невдовзі після його звільнення. Вона сказала, що найкращий спосіб підготувати медичних спеціалістів – це волонтерство в Україні. 

Вона описала масштаби поранень та захворювань в Україні як «важкі для розуміння» — більшість поранень не схожі ні на що бачене раніше через нову тактику воєнного часу.

У той час як у Литві травматолог може проводити одну ампутацію на рік, в Україні цілі лікарняні палати заповнені пацієнтами, які перенесли ампутацію однієї, двох, трьох або навіть чотирьох кінцівок, а також низку інших важких травм.

«У нас дуже мало досвіду лікування таких складних, множинних травм», – сказала вона. 

Ризик напливу біженців

Вплив війни не зупиниться на національних кордонах.

Через використання в Україні передової зброї, зокрема ракет далекого радіуса дії та військових безпілотників, лінія фронту більше не є фіксованим кордоном. Атаки тепер можуть досягати цілей за сотні кілометрів, ставлячи під загрозу лікарні та цивільну інфраструктуру далеко від зон бойових дій, що робить необхідністю плани евакуації. 

В результаті, країни, розташовані далі від лінії фронту, повинні готуватися до прийому пацієнтів та біженців, сказав Йостен, попереджаючи, що солідарність ЄС буде випробувана.

«Якщо Литву захоплять, хто буде відповідальним за литовців, адже Литви вже немає? Але Європейський Союз (все ще існує)», – сказав він. 

Йостен закликав інституції ЄС створити фонди для вирішення проблеми жертв серед цивільного населення та військових, а також для вирішення проблеми переміщеного населення.

Він додав, що кількість жертв може бути значно більшою, ніж в Україні.

«Ці 4000 пацієнтів, яких ми вивезли з України, це ніщо, 4000 за три роки», – сказав він. «Давайте поговоримо про 4000 за два тижні, а потім знову за наступні два тижні, і ще за наступні два тижні… цифри будуть зовсім іншими, коли почнеться справжня війна».

Ніхто не знає, коли — і чи — настане війна. Але, як сказав Вайкнемець: «Криза ніколи не сигналізує, коли вона наближається».

Ось чому поляки та країни Балтії повинні готуватися до найгіршого, вважає Валуліне, хоча й додає, що має надію, що  цього не станеться. 

Російсько-українська війна далека від завершення. Але Кремль уже обирає нову жертву агресії.

Хто наступний? Про це в статті «Після України: хто наступний у прицілі Кремля»  пише оглядачВолодимир Кравченко.