"Базовый сценарий – подконтрольное Москве правительство Молдовы после выборов в сентябре"

За 3,5 місяці Молдова – сусідка України та наша "напарниця" у процесі вступу до ЄС – опиниться на роздоріжжі.

Результати виборів, які тут відбудуться, визначать розвиток країни не лише на наступні чотири роки, а й, дуже імовірно, на десятиріччя вперед.

Це станеться у разі, якщо проросійські сили (відкриті та замасковані) здобудуть перемогу і сформують лояльний до Москви уряд.

На жаль, імовірність цього сценарію – дуже висока.

Політичний аналітик Руслан Рохов, який опікується Молдовою, вважає це найреальнішим сценарієм і пояснює, чому виникла така небезпека, що станеться з рухом Молдови до ЄС та як дійшло навіть до територіальних претензій до України.

Про все це дивіться у відео на каналі "Євро.

@video=//www

А для тих, хто віддає перевагу читанню, ми підготували також текстову версію пояснення експерта, викладену від першої особи.

Про мегаблок Кремля у Молдові.

Те, що Росія рухається до того, щоб отримати владу в Молдові – це однозначно.

На жаль, поки вона цілком може мати у цьому успіх.

Зараз це базовий сценарій – що за підсумками виборів 28 вересня 2025 року ми отримаємо у Кишиневі уряд, підконтрольний Москві.

Важлива межа була подолана в останні два тижні.

4 червня у Кишиневі презентували політплатформу "За Молдову" ("Pentru Moldova").

Троє діячів, пов'язані з комуністичною партією, соціалістичною партією, та колишній міністр оборони часів президентства Ігоря Додона вийшли на пресконференцію і закликали усю опозицію об'єднатися, щоби протидіяти президентці Маї Санду і партії влади PAS.

Це можна було би вважати маргінальною ініціативою – зрештою, спроби об'єднати опозицію були у Молдові і раніше.

Але важливо, що відбулося відразу після.

На цей заклик одразу ж відгукнулися знакові політики, яких пов'язують з московським впливом.

Першими на об'єднання погодилися комуністи і соціалісти, тобто партії експрезидентів Ігоря Додона і Владіміра Вороніна.

І це – попри те, що соцпартія Додона є найбільш рейтинговою опозиційною силою Молдовою і сама без проблем потрапила би до парламенту.

Слідом за ними до платформи долучилася партія "Серце Молдови", яку створила Ірина Влах – колишня башканка проросійської Гагаузії (керівниця уряду автономії).

За нею – експрем'єр Василе Тарлев, якого пов'язують з біглим олігархом Іланом Шором, який заочно засуджений у Молдові до 15 років в'язниці за участь у крадіжці мільярда євро з молдовських банків і тепер живе у Москві.

Очікується, що до блоку долучиться ще одна маріонетка Шора – Вікторія Фуртуне, яка відкрито висуває територіальні претензії до України.

Про зазіхання на територію Одещини.

Вікторія Фуртуне заслуговує на окрему увагу.

Ця політикиня є однією з довірених осіб Шора.

Точніше, не створила, а купила існуючу партію з нульовим рейтингом, очолила та перейменувала її.

У самої Фуртуне немає ідеології та бази політичних прихильників; натомість вона відпрацьовує той порядок денний, який визначає для неї Шор і, відповідно, Кремль.

На президентських виборах 2024 року вона зняла офіційний передвиборчий ролик у центрі Тирасполя – столиці окупованого Придністров'я.

А у 2025-му році – висунула територіальні претензії до України.

Фуртуне оголосила, що до Молдови необхідно приєднати Буджак – тобто південь Одеської області.

Тож маємо ситуацію, що у майбутній урядовій коаліції Молдови може опинитися партія, яка висуває територіальні претензії до України! А уявіть собі ситуацію, коли Вікторія Фуртуне не просто увійде до коаліції, а очолюватиме список кремлівського мегаблоку.

Але це – один із можливих сценаріїв, оскільки до неї є найбільша лояльність боку Ілана Шора, який буде тіньовим кардиналом, який організовує цей процес збору голосів.

І він хоче мати повну довіру до людини, яка очолюватиме проєкт.

Втім, наразі вона ще не приєдналася до цієї групи партій.

Можливо, затримка пов'язана з тим, що днями у неї відбувалися обшуки, шукали докази зв'язку з Кремлем.

Про шанси Кремля перемогти на виборах.

Якщо говорити про голоси виборців всередині Молдови, то ймовірність перемоги кремлівського мегаблоку є серйозною.

Навесні лідером рейтингів у Молдові була партія влади PAS, соціологія давала їй приблизно 26%.

PAS – це партія президентки Маї Санду, повністю проєвропейська та проукраїнська політична сила.

На другому місці були соціалісти з підтримкою близько 14%, і є також інші опозиційні сили з меншими рейтингами, у тому числі відкрито проросійські партії, пов'язані з різними баштами Кремля.

На перший погляд, за цих умов опозиції варто йти у парламент багатьма колонами, щоб там об'єднатися і отримати більшість.

Але їхня проблема у тому, що допоки соціологія показує лідерство чинної влади – це демотивує опозиційних виборців.

Мовляв, все одно PAS переможе.

А якщо з'являється великий блок, то у виборців виникає віра у те, що вони можуть скинути владу – і шанс Кремля отримати перемогу всередині Молдови зростає.

Для Росії важливо психологічно зламати ситуацію, стати лідером перегонів.

Об'єднання комуністів, соціалістів та виборців Шора, які мають мережу куплених голосів, змінює картину.

За місяць-два після утворення такого блоку він цілком може вийти на перше місце в соцопитуваннях, і психологічно буде сприйматися, що він йде до перемоги, а переможна риторика мобілізує додаткового виборця, який бачить сенс у своєму голосуванні.

Мовляв, "нарешті ми скинемо владу PAS".

І тут варто пояснити, чому "нарешті": якщо для України чинна влада є добрим партнером, то всередині Молдови, з точки зору якості врядування, до чинної влади є питання.

А Кремль за допомогою маніпуляцій та створення енергетичної кризи ці питання посилює.

Проблеми в енергетичній сфері, що почалися після газової блокади Придністров'я, призвели до зростання платіжок, і минулий опалювальний сезон серйозно вдарив по добробуту домогосподарств.

Це було дійсно боляче для не дуже заможного населення, особливо сільського, а люди покладають провину за це на уряд.

На додаток є проблема через те, що Санду, коли отримала незадовільний результат на виборах, заявила, що зрозуміла помилки, і пообіцяла змінити уряд.

А цього так і не відбулося, що додатково посилило у людей відчуття образи.

Це допомагає опозиції йти на вибори під гаслами про потребу "скинути PAS".

Утім, все це не враховує фактор діаспори.

У Молдові голоси діаспори мають особливе значення – на президентських виборах вони визначили переможця (без голосів діаспори Мая Санду програла би вибори у 2024 році).

А у першому турі Санду навіть разом з діаспорою взяла лише 42%.

Утім, на парламентських виборах явка діаспори завжди менша, ніж на президентських.

Підрахунки свідчать, що "стеля" партії PAS, вище якої вони не можуть піднятися – це 36-38%.

І це – в ідеальному випадку, якщо не враховувати проблеми з урядуванням, образу через обіцяні, але не зроблені зміни в уряді тощо.

Все це додатково опускає рейтинг.

Тож реалістичний результат PAS – від 32% до 38%.

Максимум, який вони можуть отримати – 40 мандатів.

У парламенті Молдови – 101 депутат, а для більшості потрібен 51 голос.

Тож опозиція, якщо об'єднається, бере більшість голосів.

Хто допоможе "агентам РФ" взяти більшість.

Політичну карту Молдови можна описати так: є пропрезидентська прозахідна партія PAS, яка "окупувала" всю праву частину спектра, і є велика кількість лівих проросійських політиків та проєктів, які відтепер об'єднуються в блок "За Молдову".

І на додаток до цієї дихотомії є гравець, що претендує на статус альтернативи – і він має саме таку назву, "Блок "Альтернатива".

Він позиціонується як центристська сила.

Але давайте розберемо, звідки вони потрапили до центру.

Одним з лідерів цього блоку є Александр Стояногло, який торік був кандидатом у президенти від соціалістів.

Інший лідер блоку – мер Кишинева Іон Чебан, який уперше став міським головою також від соціалістів.

Ба більше, він був головним ідеологом Соцпартії – тобто відповідав за пропаганду, за втілення наративів Кремля.

До речі, коли він вперше ставав міським головою, журналісти повідомляли, що в його штабі працювали два співробітники ФСБ, які допомагали йому перемагати.

І третій лідер – речник експрезидента-комуніста Вороніна, Марк Ткачук.

Виходить, що ця "Альтернатива" об'єднує людей, в історії яких багато ниточок ведуть до Кремля.

А 24 лютого 2022 року Іон Чебан був у Москві.

Але тепер всі ці люди стали румуномовними проєвропейцями.

Той же Чебан показово дистанціюється від соціалістів, постійно зустрічається з представниками США.

Він у добрих відносинах з поки що прем'єром Румунії Марчелом Чолаку.

І у виборця виникає питання: то, може, неправду кажуть про їхню проросійськість? А якщо докази цього є – то покажіть!.

Наразі цього не з'явилося.

Але якщо хтось – чи українська сторона, чи румунська – володіє якимись певними даними, то очевидно, що варто буде їх під час кампанії оприлюднити, щоб виборець чітко розумів, кого він обирає.

Про зміни у стратегії Росії щодо Молдови.

Варто зазначити, що у Кремлі змінився куратор Молдови.

Ті, хто дотичний до процесів у Молдові, не раз чули, що "відповідальним за Молдову" у Кремлі є Дмитрій Козак – той самий, який колись вів переговори з Україною.

Це дійсно було так ще торік, але це вже у минулому.

Після того як Санду, попри зусилля Росії, отримала перемогу на президентських виборах, куратор змінився.

Тепер процеси у Молдові повністю курує перший заступник глави адміністрації Путіна, Сергєй Кірієнко.

Ця зміна має значення.

Кірієнко – дуже цинічний.

У Росії він опікувався і внутрішніми питаннями, і перевиборами Путіна.

Займався "темниками", інформаційними спецопераціями під час виборів (а це включає і зливи, і створення фейкових новин, і нав'язування наративів).

Тож і у Молдові він буде неперебірливим у використанні політичних інструментів.

Кірієнко також має достатній досвід у Грузії, яку теж він курував, показавши ефективність у розв'язанні конфліктів на окупованих Росією грузинських територіях.

Високий шанс, що з Кірієнком Росія знову застосує проти Молдови енергетичний важіль впливу.

Наприклад, якщо зараз створити нову енергетичну кризу у Придністров'ї, це може примусити людей виїжджати з Придністров'я на правий берег, на підконтрольну частину Молдови.

Але міграція достатньо великої кількості населення здатна змінити баланс голосів у Молдові і гарантувати перемогу проросійським силам, адже у Придністров'ї основна маса виборців – антиєвропейські, і всі мають паспорти громадян Молдови.

Також є загроза дестабілізації у Гагаузії.

А проросійський блок буде казати виборцям: бачите, вас Санду веде до конфлікту.

Але ми прийдемо, наведемо порядок – конфліктів не буде, з енергетикою буде все добре, з Росією ми домовимося, вона відновить постачання газу, і з Європою також.

Чи зупинить Молдова рух до ЄС.

Сьогодні можна з певністю говорити, що наступний уряд у Молдові буде коаліційним, жодна партія не матиме більшості.

До парламенту гарантовано проходять PAS, проросійський мегаблок і "Альтернатива".

І якщо будуть тільки ці три сили, то, найімовірніше, буде коаліція у складі мегаблоку і "Альтернативи".

Утім, навіть у цьому разі – неясно, що вони робитимуть.

Не виключено, що ми побачимо сценарій Угорщини або Словаччини – тобто уряд, який наполягатиме, що він проєвропейський, але євроскептичний.

Мовляв, "ми за Європу, але ми скептичні щодо певних моментів", або "ми за Європу, але не зараз і на умовах Молдови".

При цьому переговори про вступ до ЄС офіційно не будуть зупинені, а скажуть: ми ж захищаємо інтереси Молдови, давайте не поспішати, а домовлятися про кращі умови.

Така собі "Грузинська мрія"-2.

Понад те, спершу вони навіть можуть мати успіх.

Наприклад, Росія може надати газ через "Південний потік", це дозволить знизити тарифи, і уряд скаже: бачите, ми прийшли і навели лад.

Проблема була не у поганій Росії, а у тому, що PAS не хотіла домовлятися.

Якщо ж відійти від риторики, то де-факто євроінтеграція Молдови загальмується і зрештою призупиниться – якщо лише Росія не забажає зворотного.

Якщо Кремль вважатиме, що їм потрібна Молдова всередині ЄС, як ще один важіль блокування, то можуть і не заважати вступові.

Тобто у росіян опиниться "пульт від телевізора", тобто від уряду Молдови, і можливість визначати, яке кіно показувати.

Про те, як це здолати.

Зараз у влади Молдови велика спокуса будувати кампанію на тезі, мовляв: "Дивіться, це – зло! І якщо не проголосуєте за нас, то це зло прийде до влади".

Ця стратегія дозволить партії влади PAS фінішувати на виборах першою – але виштовхне її у опозицію.

Якщо ж стоїть завдання зберегти урядову проєвропейську більшість, то єдиний шанс досягти цього буде у разі, якщо, окрім PAS, з'явиться також інший проєвропейський проєкт, який би не мав негативного шлейфу чинної влади.

Зараз проблемою проєвропейських партій Молдови є те, що навіть власники рекламних площин бояться дати щит комусь – щоб раптом не "прилетіло" від влади.

Це не означає, що уряд щось забороняє, але у бізнесу таке відчуття присутнє, бо PAS закріпила за собою праву нішу.

Партія влади має дати сигнал, що прибирає бар'єр на конкуренцію.

Нехай буде не три партії у парламенті, а чотири, п'ять.

Вона має не тільки не заважати, а й допомагати іншим проєвропейським гравцям.

А Україна, якщо має якесь документування або фактаж, що доводить зв'язки блоку "Альтернатива" з Росією – має це оприлюднити.

Всі інші стратегії впливу на сусідів – через економічну присутність, культурний обмін, інформаційний вплив тощо, і навіть створення політичної пропозиції для етнічних українців – це все системна робота, яка забере роки.

Чи вдасться вийти з цього зачарованого кола – побачимо вже 29 вересня, наступного дня після виборів у Молдові.