Літаки летять, будемо всіх бомбить: чи стане українська балістика "козирною картою" України

Україна успішно випробувала в бойових умовах балістичну ракету вітчизняного виробництва, знищивши російський командний пункт. Такаінформація, днями, з'явилася в ЗМІ.

Про перші вдалі льотні випробування української балістики президент Володимир Зеленськийзаявляв ще в жовтні минулого року, однак якщо зараз ця зброя вже дійсно готова до серійного виробництва, то це може стати ще однією "козирною картою" України в протистоянні з ворогом. Як поява своєї далекобійної зброї може вплинути на хід війни, розбирався "Телеграф".

Що це за зброя?

Мова йде про проект оперативно-тактичного ракетного комплексу "Сапсан" (експортна назва "Грім-2").

Це розробка КБ "Південне", яка з'явилася ще в 2013 році. Втім, сам концепт мати власну оперативно-тактичну ракету з дальністю до 500 кілометрів виник понад 30 років тому, невдовзі після незалежності. Радянські комплекси "Точка-У", які Україна отримала у спадок, були вже технологічно застарілі.

Сага з проектуванням, розробленням, фінансуванням та випробуваннями ОТРК "Сапсан" тривала багато років. Ба більше, в 2013 році український (на той момент) міністр оборони російського походження Павло Лебедєв (заочно заарештований, переховується в Криму) навіть закривав проект, нібито через "неефективне витрачання коштів". Однак після Революції Гідності до роботи над "Сапсаном" повернулись, а днями президент Володимир Зеленський повідомив, що розпочате серійне виробництво української балістики.

Детально "Телеграф"вже писав про основні тактико-технічні характеристики "Сапсану".

– Ракета може летіти за, так званою, аеробалістичною траєкторією, роблячи непередбачувані "стрибки", ухиляючись від протиракет противника. Це збільшує шанси ракети подолати ППО ворога. Подібні властивості мають і російські ракети "Іскандер". Реальна дальність комплексу може скласти до 500 кілометрів. Це співмірно з німецькими Taurus, а, наприклад, характеристики ATACMS — 300 кілометрів, — зазначив військовий аналітик Дмитро Снєгирьов.

Як це вплине на хід війни?

За словами експертів, опитаних виданням, перебільшити важливість використання власної балістичної ракети важко.

– З початку повномасштабного вторгнення Росія відстріляла по Україні 10 тисяч ракет різних типів. Не сказати, що росіянам це багато чого дало, а у нас не буде 10 тисяч власних ракет [тут і зараз], як не намагайся. Виходить, що нам цього не треба робити? Звісно що ні! – коментує "Телеграфу" військовий експерт Defense Express Іван Киричевський. – В сучасній війні оперативно-тактичні ракети це такий самий маст хев, як для людини зубна щітка. Ми ж не кажемо, що якщо зубна щітка не рятує, від походу до стоматолога, то значить і не треба нею користуватися. З того часу, як у Другій світовій Німеччина почала випускати по Великій Британії крилаті ракети ФАУ-1 і балістичні ракети ФАУ-2, то ракети стали маст хевом у будь-якій війні.

У нас, чомусь, є уявлення, шо в перші тижні повномасштабної війни ми російські колони спинили ледь не голою груддю і ПТРК Javelin. Але ж по факту працювали також старі добрі радянські крупнокаліберні гармати "Піон" і комплекси "Точка-У". В теорії у нас було від 500 до 800 ракет до цих комплексів. Ракети закінчились, але ж свою справу вони зробили. Тому це підкреслює, що балістичні ракети це прямо маст хев.

По-перше, маючи власну балістику, сили оборони України зможуть "дотягнутися" до будь-якої цілі на окупованих територіях і в прикордонних районах РФ.

– У зоні ураження опиняться аеродроми на території РФ: "Міллерово", "Балтімор". Це місця базування фронтової армійської авіації, а саме це є передумовою тактичних успіхів росіян в контексті використання ними КАБів, ФАБів по позиціях ЗСУ. Плюс бази накопичення в РФ та в окупації. Створення нашої балістики — це суттєвий удар по логістиці. Крім того, в зоні ураження окупований Крим. А це кардинально міняє політичний порядок денний в плані диктату Росією своїх ультиматумів, – пояснює Снєгирьов в коментарі "Телеграфу".

– Маючи боєзаряд великої ваги: від 500 кілограмів до тони і достатню дальність (хоча б 500 кілометрів) для ураження оперативних і оперативно-стратегічних тилів противника, це дасть системність і може створити умови для переходу від стратегічної оборони до стратегічної наступальної операції, – додає "Телеграфу" військовий експерт, директор з розвитку Defense Express Валерій Рябих.

По-друге, "найсмачніше" у своїй балістиці саме те, що вона своя.

– Нам не треба буде питати ні у кого дозволів на використання далекобійної зброї по законних військових цілях на території РФ. Так, зараз наче як зняли такі обмеження, але ж все і досі залежить від політичної кон'юнктури. А у випадку з українськими засобами ураження такої перестороги просто немає, – підкреслює Снєгирьов.

– Маючи власну ракету, технологію і можливість масштабування, ми отримуємо свої інструменти. І ми не маємо ні в кого питати як їх застосовувати, на яку дальність та з якою метою, – резюмує Рябих.

Але! Наріжним каменем цієї зброї, а відтак і її ефективності, що в перспективі вплине на хід війни, є серійне виробництво.

Скільки ракет потрібно Україні?

Так, президент каже, що вітчизняна балістика виходить в серію.

– Але на початковому етапі, самі розумієте, кількість ракет буде "гомеопатична", в мінімальних кількостях, – пояснює "Телеграфу" авіаексперт, провідний науковий співробітник НАУ Валерій Романенко. – Тобто, якийсь вплив, звісно буде, але ж росіяни з втратами не рахуються. Та все одно приємно, що у разі потреби ми зможемо зменшувати їх наступальний потенціал шляхом невідворотних ударів по їхній логістиці чи важливим підприємствам. За перший рік добре, якщо зробимо трохи більше десятка ракет.

"Трохи більше десятка ракет". Гаразд. А скільки потрібно в ідеалі?

– Їх має бути не 10 і не 20. Треба вийти хоча б на декілька сотень. Десятки нас не рятують, – запевняє Снєгирьов. – Нам потрібна реальна можливість вогневого контролю над локаціями. Десятки ракет це не для вогневого контролю, а для разових акцій відплати. Згадайте, як ті 50 ATACMS ми чекали як на якусь зброю помсти. Ну це несерйозно.

Відтак, ситуація на фронті суттєво змінитися тільки після масштабування виробництва, а це, точно не в горизонті одного року.

– Для розуміння, хлопці у гумових капцях (ХАМАС і Хезболла) під боком у Ізраїлю з найбільш ефективною розвідкою світу, змогли в тунелях налагодити виробництво сотень балістичних засобів ураження. І ЦАХАЛ досі не може зруйнувати систему цих тунелів. Якщо ми зможемо в стислі терміни масштабувати виробництво, то це кардинально змінить хід протистояння. На кожен удар російською балістикою ми відповідатимемо власними ударами, – підкреслив Снєгирьов.

Що може протиставити Росія?

Тотального прикриття території РФ засобами ППО, звісно ж немає.

– Але і перебільшувати проблеми ворога в протиракетній, протиповітряній обороні не варто, – запевняє Іван Киричевський.

Дійсно, на озброєнні в РФ є комплекси, які за своїми ТТХ здатні впоратись з балістикою. Наприклад, ЗРК С-400 "Тріумф".

– Та "Тріумф" продемонстрував нездатність захистити навіть себе самого. Мова про удари безпілотниками ГУР по місцях базування цих систем в Криму. А це ж новітні ЗРК, призначені для протидії аеробалістичним засобам ураження, – каже Снєгірьов.

– Той же Бук-М2, навряд чи успішно працюватиме по серйозній балістичній ракеті. Вони кажуть, що комплекси С-400 здатні збивати балістику. Вони збивали вже HIMARS, ATACMS. Втім, у ATACMS висота орбіти в максимальній точці балістичного злету не дуже висока. А якщо у нас буде балістика на 500 кілометрів, або хоча б на пристойні 300 кілометрів, то можливості С-400 будуть дуже обмежені. Крім того, вздовж лінії фронту цих систем багато не встановиш. При грамотній підготовці ударів можна буде мінімізувати втрати від збиття наших ракет. Врешті решт, обирати такі цілі, біля яких немає С-400, – додає Валерій Романенко.

Крім того, України вже має відпрацьований механізм прориву російської ППО.

– Це комбіновані удари з використанням аеродинамічних і аеробалістичних засобів ураження. Аеродинамічні засоби беруть на себе основну "увагу" ППО, даючи можливість працювати балістиці. В принципі, росіяни роблять те ж саме, – резюмував Дмитро Снєгирьов.

Відтак, поява власної балістичної ракети — це не лише прорив у технологіях, а й демонстрація спроможності України самостійно формувати свою стратегію стримування. І хоча шлях до реальної зміни балансу сил на фронті лежить через масштабне виробництво, перші запуски вже довели: українська балістика — не експеримент, а реальний інструмент покарання агресора.