НАТО-1949. Спасибі, СРСР!

Інколи хочеться спитати себе, а що ж навколо не змінилось. Наприклад, яким був Північноатлантичний альянс до його першого серйозного випробування — Корейської війни?

До 25 червня 1950 року, коли почалась Корейська війна, НАТО перебувала на етапі становлення. Це була організація з амбітними цілями, але обмеженими можливостями. У період із квітня 1949-го, коли відбулося підписання Північноатлантичного договору, по червень 1950 року Альянс залишався більше політичним союзом, ніж військовим.

Тоді це можна було зрозуміти. Його інституційна структура тільки формувалася, а військова спроможність була слабка через брак координації, фінансування та чіткої стратегії. Дослідник Лоуренс Каплан влучно зазначив, що в цей період Альянс часто порівнювали з «потьомкінським селом».

НАТО створювали, щоб стримати СРСР. Натомість його члени зіткнулися з низкою викликів: це й економічна слабкість Західної Європи після Другої світової, і внутрішні політичні суперечності в союзних державах, і вже звична для нас американська обережність щодо «обтяжливих альянсів». Навіть роль Німеччини, і та викликала непотрібні суперечки за дверима Альянсу.

Важливо те, що навіть у таких умовах НАТО зуміла закласти основи для майбутньої трансформації. У відповідь на невизначеність з’явилась системна робота. Наприклад, було створено такі комітети, як Північноатлантична рада, Комітет оборони та Рада з військового виробництва та постачання.

Саме такої системної роботи, на жаль, не вистачає зараз. Тому я вирішив написати текст, який краще пояснить жителям країн поза НАТО, з чим тоді зіштовхнулась спільнота держав, які не бажали стати жертвою вчорашнього союзника. Тобто не планували опинитись у лапах СРСР.

Ініціатива щодо створення НАТО належала європейським країнам, зокрема Британії та Франції. Ідея була суто політична. Зацікавлені держави чудово усвідомлювали свою вразливість перед радянською експансією та власними комуністичними рухами.

Надворі всіх ідеологів майбутнього НАТО чекала одна й та ж Європа, розбита після Другої світової. Навколо панувала економічна та політична нестабільність. Навіть Західна Європа не могла почуватись у безпеці відносно СРСР. Мабуть, саме тому західноєвропейські держави не заважали процесам, а очолили їх. Так з’являється нехороша думка: без серйозного тиску на них буває не як у 1949-му, а як зараз.

Першим кроком стало підписання Брюссельського пакту. У березні 1948 року його узгодили Велика Британія, Франція та країни Бенілюксу. Так з’явився Західний союз (Western Union). Формально документ мав економічний і військовий виміри. Та його єдиною справжньою метою була демонстрація: Європа намагалась переконати США взяти на себе роль її гаранта безпеки.

Хтось скаже, що Європа дарма газувала, бо ще 1947 року їй підписали План Маршалла. Так, ця допомога дійсно заклала економічну основу для відновлення нерадянської частини континенту. Однак європейські лідери, такі як британець Ернест Бевін та француз Жорж Бідо, розуміли чітку грань між економікою та політикою.

Скільки б відсотків ВВП ти не мав, вони не компенсують військові гарантії безпеки. Надто в повоєнні часи, коли держави ще не встигли відновити населення, вибите під час бойових дій. Саме цих гарантій європейці й жадали дочекатись від США.

На щастя для майбутньої НАТО, радянські керівники повелись як скоти. Переломним моментом стали не щедрі пропозиції європейців для американського гаранта безпеки. Ні, нічого такого Європа запропонувати не могла б, якби й захотіла. А ось загострення відносин між США та СРСР — це більш важливо.

Американці спілкувалися з радянськими екс-союзниками, плануючи подальшу долю окупованої Німеччини. У грудні 1947 року одна така зустріч була зірвана з радянської сторони. Планували обговорити проблему на рівні міністрів закордонних справ, але СРСР віддав перевагу провокаціям. Невдовзі він установив комуністичний режим у Чехословаччині, чим дуже розсердив американців.

Так мертвонароджений концепт, який був потрібен виключно європейцям, став непоганим інструментом для тиску. І представники США раптом зацікавились ідеєю, яку до того всерйоз і не думали розглядати. Влітку 1948 року відбулись таємні переговори в Пентагоні. Американці запросили на зустріч британців та канадців, аби обговорити майбутню структуру НАТО. Саме основу цього союзу й заклали 4 квітня 1949 року.

У певному сенсі саме невміння радянської верхівки розуміти пріоритети дало такий результат. Створення Альянсу не було логічним від самого початку. І добре, що у відповідь на відверте хамство з боку Москви західні держави зуміли відповісти настільки сильним та узгодженим кроком.

Проте легкого шляху НАТО ніхто не гарантував. І в наступній частині ми обговоримо, що ж такого накидали недоброзичливці на шляху цього локомотива вільного світу.

Далі буде.