Не время для новых санкций: чего ждать от саммита G7 и как война на Ближнем Востоке "спасает" РФ

Військовий конфлікт між Ізраїлем та Іраном посунув на другий план тривалі зусилля України та її партнерів зосередити увагу на енергетичних санкціях проти Росії.

Побоювання ринків, що будь-яке втручання з боку США або Саудівської Аравії уможливить більш масштабну дестабілізацію, вже призвело до зростання ціни на нафту марки Brent.

Ринок реагує не лише на ризик порушення іранських поставок, а й на побоювання, що на цьому тлі лідери G7 намагаються уникати відкритого розбрату, але розбіжності неминучі.

Зміна глобального порядку денного особливо помітна на саміті лідерів "Групи семи", що відкрився 15 червня у канадському Кананаскісі.

Українська тематика, яка ще кілька тижнів тому мала всі шанси знову опинитися в центрі уваги завдяки новим атакам РФ по енергетичній інфраструктурі та дискусії навколо розширення санкцій проти російського "тіньового флоту", наразі випала з головного порядку денного.

Це – нова реальність, де війна в Україні більше не є домінуючою темою міжнародних переговорів.

І Києву треба знайти нові інструменти протидії цьому.

Саміт в умовах паніки.

Енергетичне питання, зокрема коливання цін на нафту, не просто повернулося в центр уваги саміту G7 – воно буквально диктує ритм переговорів у Кананаскісі.

Після ескалації бойових дій між Ізраїлем та Іраном у середині червня глобальні ринки відреагували миттєво.

Вже в п’ятницю, 14 червня, котирування нафти Brent підскочили до $78,53 за барель – це майже на $6 вище, ніж тижнем раніше.

Вперше з січня 2025 року ціна перевищила позначку $78, і на ринку активізувалися розмови про можливе подолання психологічного бар’єра у $80 уже найближчими днями.

Основною причиною стрибка стали не лише побоювання щодо безпосередньої втрати іранського експорту (Ісламська Республіка постачає близько 1,5 млн барелів нафти на день), а й ризик порушення всієї логістики Перської затоки.

Ринки реагують не на реальні втрати, а на уявлення про те, що вони можуть статися – а це значно потужніше.

Для країн-членів G7 ситуація ускладнюється також політично.

США, які донедавна прагнули посилити санкційний тиск на Росію та обмежити її нафтові доходи, нині побоюються, що нові обмеження лише посилять тиск на ринок і прискорять зростання цін.

У європейських столицях дедалі гучніше лунають заклики до координації стратегічних запасів і тимчасового стримування амбіцій у санкційній сфері.

У підсумку вже зараз очевидно: нафта перетворюється на головний барометр політичної волі Заходу.

І що далі зростатиме ціна – то менше шансів побачити нові обмеження на російський експорт.

Наступні рішення G7 будуть значною мірою зумовлені саме тим, чи вдасться стримати енергетичну паніку найближчими днями.

Коли країни G7 запроваджували механізм цінової стелі на російську нафту наприкінці 2022 року, він виглядав як революційне рішення: поєднання санкційної політики з ринковими механізмами мало зменшити надходження до бюджету РФ, не спричиняючи глобального дефіциту сировини.

Максимальна ціна в $60 за барель для сирої нафти та $100 для нафтопродуктів встановлювала межу, при перевищенні якої західні страхові, логістичні та фінансові компанії не мали права обслуговувати експортні операції з Росією.

Однак станом на червень 2025 року цей інструмент дедалі більше втрачає ефективність.

Згідно з аналітичним звітом Центру досліджень енергетики та чистого повітря (CREA), опублікованим 13 червня, у квітні та травні понад 70% російської нафти продавалося вище встановленої стелі.

Наприклад, Urals – основна експортна суміш РФ – торгувалася по $69–72 за барель, що значно перевищує ліміт.

У звіті наголошується, що з початку 2024 року Росія заробила понад $33 млрд завдяки недосконалому контролю за дотриманням цінової межі.

Санкції, запроваджені навесні Великою Британію та ЄС проти тіньового флоту РФ, мають обмежений ефект.

Насамперед – внаслідок відсутності комплексного перегляду механізмів контролю за дотриманням цінового обмеження.

У травні 2025 року російський морський експорт нафти впав на 7% у порівнянні з попереднім місяцем, і майже половина (54%) цього експорту була перевезена танкерами G7+.

З січня частка G7+ в цих перевезеннях зросла з 35% до 54%, тоді як частка "тіньових" танкерів впала з 65% до 46%.

Доходи Росії від видобутку сирої нафти морським транспортом знизилися на 8% у місячному вимірі, до 176 млн євро на добу – найнижчого показника з січня 2024 року.

Водночас обсяги експорту також впали на 3% у травні.

Хоча доходи від морських перевезень нафтопродуктів (164 млн євро на день) у травні не змінилися, їхні обсяги зросли на 11%.

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила у неділю, що необхідно посилити тиск на Росію для забезпечення припинення вогню в Україні, а також закликала країни G7 посилити санкції для досягнення цієї мети.

Але шанси на консенсус у цьому питанні примарні.

США виступають проти зниження країнами G7 граничної ціни на російську нафту до $45 за барель.

Нові виклики для України.

Як очікується, проєкт підсумкового комюніке не включатиме жодних нових санкційних ініціатив проти Росії, а формулювання щодо підтримки України повторюють минулі тези.

Цей зсув у фокусі виглядає особливо тривожним з урахуванням останніх російських атак на українську енергетичну інфраструктуру, зокрема газову.

Атак, що призвели до падіння внутрішнього видобутку газу Україною.

Політично це означає втрату моменту.

Після понад трьох років війни західна увага перемикається, і реінтегрувати українське питання в глобальний порядок денний стає дедалі важче.

За відсутності системного нагадування про потребу підтримки ризик "втоми від України" більше не є лише риторичним кліше – він поступово набуває конкретної форми.

Нинішній саміт G7 став першим за останні три роки, на якому українське питання не є осердям стратегічного порядку денного.

Це нова реальність, і вона вимагає нових підходів у дипломатії, адвокації та комунікаціях.

Україна більше не може покладатися на інерцію симпатії – кожне слово, кожна згадка, кожен пункт у підсумкових документах тепер здобувається в умовах нової глобальної конкуренції за увагу.

У кращому разі саміт завершиться декларацією про "покращення координації моніторингу" і "усунення лазівок".

На цьому тлі позиція України, яка наполягає на реальному перегляді та посиленні цінової стелі, виглядає переконливо, але наразі не має необхідної політичної підтримки.

Єдиний шанс змінити ситуацію – нагадати партнерам, що відсутність жорстких інструментів дозволяє Росії адаптуватися до санкцій, відновлювати прибутки і продовжувати війну.

У новому світі, де жоден порядок денний не тримається більше кількох тижнів, а увага західних столичних медіа мігрує блискавично, лінійна дипломатія втрачає ефективність.

Потрібна гнучкість, здатність реагувати швидко, працювати з новими коаліціями, використовувати вузькі вікна можливостей, навіть якщо вони не мають прямого стосунку до теми війни.

Публікації в рубриці "Колонки" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів.