Трамп — іграшка в руках Нетаньягу і Путіна — Le Monde

Світ, що повільно відроджується з руїн старого міжнародного порядку, встановленого Сполученими Штатами після Другої світової війни, не зважає на принципи та верховенство права. Тепер має значення лише сила, і ті, хто володіє нею без жодних обмежень, задають тон. 13 червня прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу, впевнений у силі своєї армії, зробив цей вибір, розпочавши війну проти Ірану.

Більше немає жодних сумнівів, що його метою є не лише зупинити загрозливу ядерну програму Тегерана, але й спровокувати падіння самого режиму — результат, який він бачить невіддільним від цього проєкту, зазначає редакційна колегія газети Le Monde.

В газеті додають, що не йде мова про захист іранського режиму, який зараз виживає виключно за рахунок репресій проти власного народу. Він занадто довго відігравав деструктивну роль на Близькому Сході, створивши за допомогою "Хезболли" державу в державі в Лівані та активно підтримуючи жорстокий режим в Сирії під час громадянської війни, аж до падіння династії Асадів.

Однак зараз як ніколи необхідно нагадати про важливість міжнародного права в умовах, коли "закон найсильнішого" поступово стає нормою. Це право, яке порушується з усіх боків, свідчить, що превентивна війна не більш законна, ніж одностороння зміна режиму, нав'язана зовнішньою силою.

"США першими розтоптали цей принцип у 2003 році, коли вторглися до Іраку під приводом наявності там зброї масового знищення — брехня, що фінансувалася державою. Потім Владімір Путін скористався цією можливістю, спочатку в Грузії, а потім в Україні", — стверджують в газеті.

Йдеться не лише про необхідність загальних правил, щоб не допустити повернення до світу, розділеного на сфери впливу, в яких народи поневолені гегемоністською державою, що, втім, не заважає периферійним регіонам ставати ареною зіткнень між великими державами.

Недавня історія показує, що нав'язані ззовні зміни режиму призводять до хаосу. Тому що очікування іноземних держав, які стоять за цими змінами, рідко збігаються з очікуваннями народів, яких вони зачіпають. Більше того, коли в таких режимах руйнуються структури безпеки, результатом регулярно стають повстання або навіть громадянські війни.

Ірак і Лівія продемонстрували це, на відміну від Сирії, де зміна режиму була ініційована самими сирійцями, і перехідний період, що триває, поки що не відповідає найпохмурішим прогнозам.

Дональд Трамп міг би відіграти центральну роль в іранському питанні, зважаючи на його давно проголошену неприязнь до військових авантюр — позицію, яка значною мірою відрізняє його від інших членів Республіканської партії.

Замість того, щоб взяти на себе ініціативу, президент провідної військової держави світу зараз виглядає пішаком у руках Беньяміна Нетаньягу, так само, як і в руках Владіміра Путіна у війні в Україні.

"Під час інавгураційної промови 20 січня Трамп заявив, що його успіх оцінюватимуть "за війнами, які ми завершуємо — і, можливо, ще більше за тими, в які ми ніколи не вступимо". Проте, підтримуючи ізраїльського прем’єр-міністра, він ризикує бути втягнутим у чергову криваву пастку для США на Близькому Сході", — підсумували в Le Monde.

Раніше в Bloomberg зазначили, що президент США Дональд Трамп відмовився чітко сказати, чи збирається Вашингтон приєднатися до ізраїльських бомбардувань по Ірану. За його словами, Тегеран попросив про переговори, але вже "дуже пізно".