«Дія» в Колумбії, Prozorro в Афганістані: як експортувати наші GovTech-рішення?

З 2022 року український IT-cектор демонструє досить стабільну тенденцію до скорочення експорту. В третьому кварталі 2024 року обсяги зовнішнього постачання сягнули найнижчого рівня за час великої війни. До «бананової республіки» нам іще далеко, та економіка важлива в умовах затяжного конфлікту. І річ не тільки в грошах. Це потрібно з іміджевого погляду, не так для зовнішньої аудиторії, як для внутрішньої.

Над цією проблемою працювали Мінекономіки в Офісі розвитку підприємництва та експорту й Мінцифри — з експортом «Дії». Також команда Федорова будує рішення, які мають поєднати нас із іноземними замовниками: Kyiv Global Government Technology Centre, CodeUA, Digital State UA.

Та інтерес до іміджевих проєктів не завжди переростає в реальну співпрацю. Далі поясню, в чому специфіка і яка модель може спрацювати.

Наші рішення чужих проблем

Про інтерес до «Дії» говорять із 2021 року. На основі естонського X-Road Україна створила систему обміну даними між реєстрами «Трембіта». А ми безкоштовно передали естонським колегам загальну архітектуру «Дії». Але вони вирішили робити свій застосунок окремо з внутрішньополітичних причин. Питання експорту «Дії», зокрема до Еквадору, країн Кавказу, також досліджував проєкт TAPAS.

Cхожа історія була з Prozorro. У Молдові запустили MTender, адаптований, але розроблений на нашій основі. Але вже тоді технічний директор Quintagroup Мирослав Опир говорив: «Українська система навряд чи піде у Європу одразу. Вона насамперед піде у країни, які розвиваються». Знайомитися з досвідом Prozorro приїжджали з Афганістану (потім, вочевидь, замість цифри пішли назад у Середньовіччя).

Тобто перейти з етапу дипломатичного обміну до продажів непросто. Навіть класна система не обов’язково впишеться в чужу інфраструктуру та законодавство, бо вона інша.

Приміром, коли в Україні був запит на кращий менеджмент ліків, міжнародні партнери пропонували готове рішення з Африки. Це eLMIS у Танзанії, яка знизила нестачу медикаментів і покращила логістику завдяки е-моніторингу, централізованому управлінню даними про запаси. Однак з огляду на нашу специфіку, вимоги до інтеграції з eHealth, Prozorro тощо вирішили робити власну e-Stock, яка дала гарні результати.

Натомість сервісні компанії мають шанси, бо пропонують унікальні рішення під замовника. Наприклад, компанія українського походження ELEKS успішно адаптувала свою медичну систему для Польщі як у плані мовної локалізації, так і решти вимог.

Інша українська компанія Kitsoft нещодавно відкрила офіс у Брюсселі та презентувала BelDoc — сервіс для швидкої реєстрації бізнесу в Бельгії.

Тисяча й одна дорога

Ринків багато, але вони різні.

Штати мають дуже розвинений і конкурентний ринок. Ініціативи там часто рухаються знизу, від продуктових компаній-лідерів. До того ж замовником софту здебільшого є не ЦОВ чи федеральний рівень, а конкретні лікарні, школи, університети...

По-друге, у США є багато акселераторів на рівні міст. Лише в Нью-Йорку таких кілька: Transit Tech Lab, URBAN-X, Entrepreneurs Roundtable.

По-третє, в Америці купа проєктів реалізуються в державно-приватному партнерстві. Приміром, у Лос-Анджелесі стартап Via (конкурент Uber) об’єднав зусилля з управлінням транспорту, щоби створити платформу мікротранспорту (шатли за викликом у районах, де немає громадського). Застосунок дає платформу, місто — дані та регулювання. Маємо доступніший транспорт у малозабезпечених районах.

Ринок ЄС подібний: більшість GovTech-рішень упроваджуються на рівні міст, і замовники теж є продукто-орієнтованими. Водночас європейці мають центральні політики щодо цифри. Тому український досвід у створенні систем цього рівня може їх зацікавити.

Усередині насиченого ринку Азії є особливості Індокитаю, унікальні кейси азійських тигрів, філософія розумних міст Сінгапуру, Південної Кореї тощо. Та навіть це різноманіття не порівняти з різношерстістю ринку Африки, де Маврикій і ПАР очолюють рейтинги, а у failed states про реформи не йдеться.

До того ж складнощі полягають не тільки у відмінностях ринку — культура та мова також відіграють свою роль. Приміром, Південна Америка є політично строкатою, але загальний іспаномовний простір дає змогу легше обмінюватися GovTech-рішеннями.

Врешті-решт, для України третина ринків відпадає через їхню політичну позицію щодо Росії. І річ не тільки в принципах, а й у логіці власної вигоди. Розбудова національних інформаційних систем — це стимул для розвитку цих держав. Невигідно посилювати друзів ворога.

З урахуванням усього цього шлях до Європи стає очевидним.

Родзинки ринку

Начебто очевидно, але варто нагадати, що всі західні бюджети значно вищі за українські. Приміром, на розроблення бета-версії «Мрії» пішло 1,5 млн дол. (донорських коштів, не з держбюджету). Американський аналог Class Dojo для конекту вчителів, учнів і батьків на цьому етапі коштував до 30 млн дол.

Кілька європейських тендерів для прикладу:

• 14 млн євро за систему закупівель для Європейського агентства з хімічних речовин (ECHA);
• 1,4 млн євро за систему корпоративного управління справами лікарні в Дубліні;
• 5 млн євро за сайт із продажу університетського мерчу.

Куди рухатися?

47 країн Європи теж різні.

Якщо аналізувати кількість е-сервісів для громадян та бізнесу в країнах ЄС, виокремлюються лідери: Швеція, Фінляндія, Франція, країни Балтії.

Тут враховано кількість застосунків, реєстрів, порталів тощо, які дають змогу громадянам / підприємцям отримувати е-послуги. Показник у відсотках. За 100% було взято максимальний показник Швеції.

Але країни Балтії мають насичені ринки з привабливими умовами ведення бізнесу та силою-силенною власних компаній. Останні й самі встигають і собі, і на експорт. Натомість є країни, які тільки почали розвиватися в цьому напрямі. Наприклад, чимдуж нарощує кількість е-сервісів Італія. Водночас, якщо подивитися на її потенціал інвестицій, картина змінюється. Італія та згадана раніше Швеція просідають.

У цьому індексі враховано державні та приватні інвестиції, зафіксовані у звітності ЄС.

Так само динамічний розвиток е-сервісів не обов’язково корелює із запитом громадян. Наявність е-послуг не завжди означає просунуту культуру використання. Вищезгадана Італія тут серед лідерів антирейтингу.

У цьому індексі враховано відсоток користувачів державних е-сервісів, задоволеність ними та інші показники, доступні у звітності ЄС.

І навпаки: мала кількість е-послуг може мати високу взаємодію. Одним із пояснень тут є те, що органи влади довго працюють над політиками в певних сферах, тож люди звикли до сервісів саме там.

Враховано буквально кількість урядових структур, у компетенції яких є формування цифрових політик.

Якщо узагальнити, то «золотий десяток» країн, які мають найвищі показники розвитку ринку GovTech й водночас є перспективними, такий: Фінляндія, Данія, Франція, Швеція, Нідерланди, Ірландія, Іспанія, Австрія, Словенія, Польща. Також серед кандидаток поза межами ЄС — Норвегія. Саме в цих країнах здебільшого високий рівень цифровізації держсектору, активні держтендери із централізованими закупівельними порталами — деякі з них навіть підтримують пілотування іноземних рішень через інкубатори та спеціальні програми.

Бюджети топ, умови топ, а в чому підступ?

Переваги очевидні: більші бюджети, розвинена інфраструктура. Крім того, європейці системні в реформах, вони грають у довгу (якось ми в Strimco подавалися на фінський тендер, де замовник розраховував на 20 років підтримки продукту). Також ці системні реформи підганяють дедлайни Єврокомісії до 2030 року.

Але це має зворотний бік. Європейські замовники хочуть не тільки розроблення, а й довгий життєвий цикл продукту, підтримку. Тому під час відбору вони можуть зосереджуватися на віці та досвіді розробників. Українські компанії, які здебільшого виникли на хвилі цифрових реформ за останні п’ять-шість років, не можуть продемонструвати таку тривалість. До того ж замовники є досить раціональними в оцінці ризиків, тому часто виявляють упередженість стосовно наших воєнних реалій і можливості стабільно підтримувати їхні системи.

Друга особливість полягає в тому, що ці країни здебільшого децентралізовані й запит іде від місцевих муніципалітетів. А вони частіше купують готові продукти, ніж кастомні рішення. Приміром, в Україні для промислових рибалок є національна система обліку рибного господарства — еРиба, а в Норвегії кожен із 15 фюльке (районів) може мати свою.

Зрештою, старі європейські демократії дуже забюрократизовані. Це відображається в кількості офіційних документів, яких вимагають: різних сертифікатів відповідності європейським GDPR, ISO та інших документів про те, що в нас зазвичай роблять п’ять різних компаній.

Також запит європейців часто полягає в оцифруванні наявного складного процесу — приміром, перетворити п’ять паперових заяв на п’ять електронних. Вони рідко готові реінженірити (впровадити одну е-заяву замість п’ятьох). І тут українці можуть запропонувати унікальну експертизу. Бо наші успішні цифрові реформи якраз відбувалися через реінженіринг держпослуг.

Вихід є?

По-перше, сервісним компаніям простіше, ніж продуктовим. Вони можуть продати досвід, а не продукти, виступити консалтинг-агенціями.

По-друге, наш результат як держави (п’яте місце у світовому Online Service Index і перше — за рівнем залученості громадян у E-Government Development Index) є наслідком централізованих реформ, які з 2019 року очолило Мінцифри. Ми, без перебільшення, маємо унікальний досвід і в розробленні державних застосунків (із рівнем UX, якого немає ніде в Європі), й у глобальному переосмисленні сервісів.

Особливу увагу звертають на наш досвід у miltech: і бойовий, і досвід Резерв+ та реєстру військовозобов’язаних «Оберіг». Взаємодія з ними, ба більше — прямий рекрутинг через застосунок виглядає для більшості країн ЄС як магія. Так само й досвід Dot.Chain, коли вдається автоматизувати чутливі питання постачання війська. Тому, з огляду на військові ризики, наш досвід вивчають. Це відкриває шанс на експорт.

Але зміни такого рівня не можуть «піти на експорт» через подавання українськими компаніями на іноземні тендери. GovTech-бізнес має рухатися разом із державою, яка на своєму рівні просуватиме діджитал-дипломатію. Тоді ми вийдемо на міжнародні ринки по-справжньому. Не просто заробляти гроші, а просувати бренд України й створювати нові союзи.