Допомога бізнесу чи порятунок корупціонерів: що насправді ховають у новому законопроєкті

Народні депутати зареєстрували законопроєкт №12439, який вже називають "правки Лозового 2.0". 

Серед авторів ініціативи – здебільшого члени сумнозвісного правоохоронного комітету Верховної Ради: "слуги" Сергій Іонушас, Максим Павлюк, Максим Бужанський, представник екс-ОПЗЖ Григорій Мамка та інші.

Головна ідея законопроєкту – запровадити строк, на який можна арештовувати майно в кримінальному провадженні.

Автори проєкту пропонують два місяці з можливістю постійного поновлення арешту, але знов – тільки на два місяці.

Такі зміни народні депутати подають як "захист бізнесу". 

Проте фактично законопроєкт може неабияк допомогти корупціонерам. Наприклад, якщо прокурор не встигне вчасно продовжити арешт і його скасують на день або два, це дасть можливість підозрюваному швидко вивести майно з-під власності. 

Рухоме майно, наприклад, готівку можна просто фізично вивезти, а нерухоме (будинок) – переписати на третю особу. Безготівкові гроші можна перерахувати на інші рахунки так, що вони будуть втрачені.

Наприклад, у справі очільниці Хмельницького МСЕК Тетяни Крупи арештовано понад 150 обʼєктів нерухомості та готівку, яку знайшли у неї вдома та в офісі. Якщо арешт буде знято навіть на короткий час, є ризик, що частину з цих статків просто можуть вивезти або переписати на інших людей. 

Детальніше про ризики, які несе в собі законопроєкт, ми вже писали.

Проте давайте мислити логічно: якщо така ініціатива справді допомагає бізнесу – вона має існувати і в країнах із високим рівнем достатку, де умови для підприємців є в рази кращими від України. 

Щоб зʼясувати, чи справді це так, ми проаналізували практики арешту майна у кримінальному процесі в країнах Європи. 

Франція – не встановлено чітких максимальних строків арешту

У Франції арешт майна можна застосувати на будь-якому етапі кримінального провадження. Механізм регулюється Кодексом кримінального процесу, Code de procédure pénale, та іншими нормативними актами. Як ми зазначали вище, французьке законодавство не встановлює чітких максимальних строків арешту. 

Навпаки, якщо після завершення справи арештоване майно не конфіскували і не повернули, то власник має шість місяців, щоб подати заяву про його повернення. Інакше майно переходить у власність держави. 

Однак суд все ж може визначити тривалість арешту залежно від обставин справи. Хоча французький закон прямо не встановлює максимального строку арешту майна, на практиці діє принцип proportionnalité (пропорційності) та nécessité (необхідності). Суд може переглянути арешт, якщо сторони звертаються з клопотанням; обставини справи змінюються; провадження тягнеться надто довго без прогресу.

Таким чином, у Франції, попри відсутність чітких строків, система гнучка і дозволяє зберігати арешт майна до завершення провадження. Водночас є можливість переглянути дію заходу та оскаржити його. Це допомагає не скасувати арешт занадто рано, якщо справа складна і слідство триває довго.

Італія – не встановлено чітких максимальних строків дії доказового арешту

В Італії накладення арешту регулюється італійським Кримінальним процесуальним кодексом – Codice di Procedura Penale. Там розрізняють два основні види арешту (sequestro) у кримінальному процесі: доказовий арешт (sequestro probatorio) та превентивний арешт (sequestro preventivo).

Мета доказового арешту – зберегти майно, необхідне для з’ясування обставин злочину або яке може бути конфісковано. Він залишається чинним доти, доки речі потрібні для слідства або розгляду справи в суді. 

Превентивний арешт регулюється статтями італійського КПК, а також окремим законодавчим декретом від 2011 року. Його застосовують, щоб запобігти новим злочинам, приховуванню майна або погіршенню наслідків скоєного злочину. Як і з попереднім видом арешту, на нього немає конкретних строків. 

Натомість в Італії діє принцип "припинення необхідності". Якщо майно більше не потрібне як доказ, або ризики, через які було накладено превентивний арешт, відпали – то арешт мають зняти. 

Німеччина – немає строку арешту, він діє, поки вимагає слідство або суд

Основні положення регулюються КПК Німеччини – Strafprozessordnung – StPO.

Закон передбачає кілька видів арешту майна. Найбільш релевантним для нашого порівняння є попереднє забезпечення конфіскації. Цей вид арешту накладають, якщо підозрюють незаконний спосіб отримання статків або для майбутньої конфіскації.

У Німеччині, як і в попередніх прикладах, немає строку арешту: захід діє, поки його вимагає слідство або суд. Та суд також керується принципом "розумного строку" (angemessene Dauer). 

Водночас німецьке законодавство виділяє окремо арешт на інформаційні носії. Ця норма регулює арешт носія, на якому можуть бути докази. За законом такий арешт накладають на два місяці і знімають, якщо не оголошено про підозру. Обвинувачення може один раз просити про продовження заходу ще на два місяці, якщо справа велика за обсягом.

Хорватія – є вид арешту, що обмежується строками

У Хорватії арешт майна регулюється положеннями КПК країни – Zakon o kaznenom postupku. Там є вид арешту, що обмежується строками – це тимчасові заходи щодо майна, отриманого злочинним шляхом. 

Рішення про накладення такого арешту зазвичай видається на строк до двох років і застосовується лише на час до пред’явлення обвинувачення. Кожні три місяці суд переглядає рішення та перевіряє, чи існують досі умови для арешту майна. 

Саме за цією нормою Хорватія арештувала яхту Медведчука Royal Romance, а українська сторона зобовʼязана кожні три місяці інформувати суд щодо конфіскації цього активу та необхідності продовження арешту. 

Хорватія справді є прикладом країни, де існують граничні строки для арешту майна. Однак ці положення не стосуються злочинного тимчасово вилученого майна, яке містить сліди кримінального злочину та є доказом у справі.

Висновки

Аналіз підходів до арешту майна в провідних європейських країнах показує чітку тенденцію: більшість із них не встановлюють фіксованих строків дії арешту. 

Арешт майна діє, поки він є необхідним для досягнення цілей кримінального провадження – зокрема конфіскації або відшкодування. Це дозволяє правоохоронцям ефективно боротися зі складними фінансовими та корупційними злочинами, розслідування яких часто триває роками, забезпечуючи збереження активів до остаточного рішення суду.

З аналізу очевидно – ідея запровадження двомісячних строків для арешту майна в українському КПК є нетиповою для провідних європейських правових систем. 

У Німеччині існує двомісячний строк арешту, але він стосується лише специфічного арешту носіїв інформації, а не арешту майна з метою конфіскації.

Це створює враження, що пропозиції нардепів можуть бути не стільки необхідністю, продиктованою європейською практикою, скільки спробою створити в законі чергові лазівки для штучних підстав щодо скасування арештів.