Коли одне слово може коштувати державі безпеки

Дехто просто прагне грошей. Все банально. У гонитві за переглядами, лайками, підписниками та політичними балами часто забувається найголовніше, що Україна продовжує перебувати у стані війни.

Саме нині особливо небезпечною стає інформаційна безвідповідальність. Передовсім коли йдеться про наші системи оборони, технічні можливості, спроможність ЗСУ, захист. Як пояснити здоровим глуздом те, що подекуди у медіа, соцмережах, часом навіть у публічних виступах з’являються координати наших стратегічних об’єктів, відео з їхнім розташуванням, згадки про те, хто це будує, що саме будуватиме і де саме це буде. Все це перебуває врешті у відкритому доступі. Це журналістика? Навряд чи. Громадський контроль? Не дуже схоже. Це, скоріше, просто використання «зливу» вкрай важливої інформації, що точно не завадить нашому ворогу.

Навіщо це? В чиїх інтересах робиться? Хто саме «злив» інформацію, яка є секретною і яка потім лише нашкодить обороноспроможності нашої країни? Без сумнівів, що коли хтось викладає у відкритий доступ те, що має гриф «державна таємниця» або ж «для службового користування», то це вже не просто помилка. Це – злочин.

Згадаймо ситуації навколо відомих в Україні осіб, коли інформаційні атаки були вміло замасковані під «розслідування». Проте, у відкритий інформаційний простір викидалась чутлива інформація про наші стратегічні об’єкти, плани, технічні деталі тих же укриттів чи фортифікацій, дані персоналій, місцевість, обсяги робіт, суми за ці роботи – усе, що в умовах війни просто повинно бути закритим або ж, як мінімум, дуже обмеженим для повної доступності.

Невже мало було прикладів «помилок», коли навідником міг стати наївний коментатор у Telegram чи FB? Часто з банального «дитячого» інтересу «злите» фото нашої техніки чи об’єктів захисту призводило до надто серйозних втрат. Суб’єкт із доступом до критичної інформації передає її будь-кому, той – далі, інший – далі, і далі, і далі. Врешті така таємна інформація опиняється у відкритому просторі для геть усіх. Вона вже ніяка не таємна, а просто інформація. Тож, увесь ланцюг дотичних до цього має відповісти, бо усі вони – співучасники злочину. Особливо той, хто перший «злив» секретні відомості. До нього мають бути найбільш жорсткі претензії.

«Йдеться про об’єкти, щодо яких у жодному разі не повинна ставати відомою інформація про їхнє розташування, плани або технічні можливості. Цим обов’язково скористається ворог. Навіть якщо певні відомості раптом стають доступними загалу через ЗМІ, але мають ознаки обмеженого доступу або, тим більше, стосуються державної таємниці, я би наполягав на негайному реагуванні з боку СБУ. Починаючи від осіб, які передають таку інформацію («зливають»), і завершуючи організаціями чи медіа, котрі її публікують на широкий загал. Усі тут повинні нести відповідальність за можливе розголошення державної таємниці. Аж до підозри у державній зраді.

Подібні публікації стають не просто безвідповідальним вчинком, але й реальною загрозою національній безпеці. Якщо об’єкти, що мають бути ретельно засекреченими, з’являються у відкритому доступі, це однозначно вимагає правової оцінки. У подібних випадках необхідно ініціювати службове розслідування, відкривати кримінальне провадження та притягати винних до відповідальності за незаконне розголошення та поширення інформації, що становить державну таємницю», – переконаний відомий експерт будівельної галузі, доктор юридичних наук, президент Національного експертно-будівельного альянсу України ВІКТОР ЛЕЩИНСЬКИЙ.

Про це, зокрема, йшлося у недавній програмі «Особистість» з Сергієм Дойком: