"Мамо, я не хочу втікати": історія військової про втрату сина, який у 18 років пішов на фронт

Арсену Боголуцькому було 18 років, коли Росія почала повномасштабну війну проти України. Нікому не сказавши, він долучився до Сил оборони. Спочатку був у складі тероборони, потім – у Силах спеціальних операцій. Через три роки служби і запеклої боротьби, 29 січня 2025 року, Арсен загинув на ворожій території – у Курській області Росії.

"Він мав у собі сили згуртовувати всіх. Навіть коли не було настрою, він запалював своїм позитивом і жартами", – згадує мама Арсена.

У рамках проєкту "Життя після втрати" Альона Ляхович розповіла 24 Каналу історію свого сина і як вона знаходить сили, щоб жити далі.

У 18 років Арсен пішов на фронт

Арсен був первістком Альони, найстаршим з п'ятьох дітей. Він народився 15 вересня 2003 року у Бродах, що на Львівщині. Був самостійним і незалежним, займався карате, футболом і любив, щоб усе було по справедливості. Він рано пішов "на свій хліб", працював на кухні й любив експериментувати зі стравами.

У 2019 році Альона підписала контракт зі Збройними Силами і згодом відправилася у район бойових дій на Схід. Арсен, якому тоді було 16 років, був проти такого рішення мами, адже це означало, що їй доведеться лишити їх на певний час. Він дуже хвилювався за маму, та згодом це вплинуло і на рішення Арсена також піти на службу.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Арсен вже жив окремо від рідних. Тож сім'я дізналася про рішення хлопця телефоном, коли все вже було зроблено. Альона дуже хвилювалася, адже знала, що таке війна, горе, біль і смерть. Вона не хотіла, щоб її син усе це переживав.

"Тоді він мені сказав: "Мамо, якщо не я зараз, то ти хочеш, щоб потім Даниїл (молодший брат – 24 Канал) пішов воювати? Ми мусимо зараз відстояти свою землю. Ти ж не хочеш, щоб через роки пішов він? Я не хочу десь втікати. Я вирішив, що піду захищати Україну", – розповіла Альона.

Арсен із рідними / Фото надане 24 Каналу

"Я була впевнена, що він переживе цю війну"

Спочатку Арсен перебував у Золочеві, а в серпні 2022 року відправився у район бойових дій на Схід. Він пробував себе на різних посадах, та все ж зупинився на посаді оператора БпЛА, адже просто обожнював дрони. Альона, яка тоді перебувала у декретній відпустці з наймолодшою донечкою, відкривала збори для сина, аби в нього було все необхідне.

"Моє материнське серце вже тоді щось відчувало. Мені було тривожно за нього, хоча я була впевнена, що він переживе цю війну", – пригадала Альона.

Альона проводжає сина на війну / Фото надане 24 Каналу

Наприкінці 2024 року Арсен приїхав на реабілітацію. Він отримав поранення, а всі речі згоріли. Проте вже 14 січня 2025 року знову був у частині.

Арсен загинув у день, коли хоронили його найкращого друга

У день загибелі Арсена, 29 січня 2025 року, був похорон його найкращого друга Мар'яна з позивним "Малюк". Вони разом служили в теробороні. "Малюк" загинув ще у 2023 році, але поховати його рідні змогли лише у 2025-му. Арсен дуже хотів поїхати на похорон і попрощатися з товаришем, але в той час вже мав повернутися до побратимів. Тож Альона поїхала на поховання замість Арсена, з його дівчиною і старшою донькою.

Я познайомилася з батьками Мар'яна. Його мама тоді сказала, що хоче, щоб це вже була остання смерть. А в мене така думка промайнула, що я у страшному сні не хочу пережити те, що переживає мама Мар'яна,
– сказала Альона.

Того дня Арсен перестав виходити на зв'язок. І хоча Альона намагалася заспокоїти дівчину сина, що все добре, сама почала хвилюватися. Наступного дня, 30 січня 2025 року, Альоні повідомили, що її син загинув.

Останні слова сина до мами

Альона згадує, що її син завжди все тримав у собі й рідко ділився своїми переживаннями. У його телефоні вона знайшла нотатки, датовані 6 вересня 2024 року, де він звертався до своїх рідних. Написав кілька слів мамі, своїм сестричкам і братові, просив, щоб за ним не плакали. І просив, щоб на похороні включили пісню "Гуцулка Ксеня" – це була його улюблена пісня.

"Мамо, знаю, ти також це читатимеш. Знай, я люблю тебе і завжди любив. Дякую за дитинство, яке ти нам подарувала. Так, воно було складне, але ти не винна. Якби було інакше – я не став би тим, ким став, і тим, ким не став. Люблю безмежно", – звертався у нотатках Арсен до своєї мами.

Арсен з мамою / Фото надане 24 Каналу

Плакала на цвинтарі, щоб молодші діти не бачили

Альона згадує, що в той момент намагалася просто не зійти з розуму. Вона мусила тримати себе в руках, адже дітям потрібно було ходити до школи та в садочок. Утім, поруч були близькі люди, і близькі Арсена теж – його друзі, які підтримали Альону. Та біль від втрати досі дуже сильний.

Бувало так, що я брала машину, їхала на кладовище й сиділа там годину. Тому що поплакати вдома не вдається. Молодші діти дуже на це реагують,
– поділилася Альона.

Спочатку, згадує вона, хотілося побути самій, не чути слів співчуття або фраз на кшталт: "Живи заради інших дітей", адже це зовсім не змінює того, що Арсена більше немає. Їй досі дуже важко повірити в це. Вона старається менше переглядати фото і відео з ним, бо тоді все усередині стискається від болю.

"Коли віриш, що буде краще, а стається найгірше, то починаєш запитувати себе: "Може, я в чомусь винна?". Дуже шкодую, що багато чого не зробила для нього, не сказала. Хоча мені всі говорили, що як мама я робила для нього все: волонтерила і для сина, і для чоловіка, і для хлопців. Допомагала. Але коли втрачаєш людину, здається, що можна було зробити більше… Але вже як є", – сказала Альона.

Похорон Арсена / Фото надане 24 Каналу

Згодом все ж захотілося, щоб поруч таки були люди, адже, говорить Альона, людині потрібна людина. Вона продовжує щодня їздити до сина на кладовище, поливає квіти і сидить поруч із ним.

Вона хоче, щоб люди пам'ятали молодість Арсена, пам'ятали, що він добровільно став на захист Батьківщини, і щоб українці любили та боролися за свою країну.

Я хочу, щоб пам'ятали, що за нашу державу потрібно боротися, що наші території потрібно відстоювати. Щоб кожен відчував до України, Збройних Сил і людей те, що відчував Арсен. Щоб хоча б половина завзяття, яке було в Арсена та інших захисників – була присутня в наших людях,
– сказала Альона.

Важливо! Вшанувати пам'ять про Арсена Боголуцького можна, підписавши петицію про присвоєння йому звання Героя України. Пам'ятаймо Героїв, які віддали життя за нашу державу!