Сучасні вистави змушують замислитися, – інтерв'ю з актором театру імені Марії Заньковецької

"Зараз у театрі ставлять вистави, які змушують людей замислитися. І це дуже важливо", – каже актор Національного театру імені Марії Заньковецької Олег Пригода. Війна, новини, втрати – це все стало частиною не лише нашої реальності, а й театру, який вже ніколи не буде таким, як раніше.

Театр може налагоджувати емоційний контакт між тими, хто воює, і тими, хто чекає. Це простір, де фронт і тил можуть зустрітися в одній історії. Театр стає рупором, який говорить за мовчазних. Театр живе й твориться – це доказ того, що ми боремось не лише за територію, а й за душу нації.

У рамках проєкту "Інтерв'ю24" ми зустрілися з Олегом за чашкою ароматної кави у центрі Львова. Говорили про місце театру у 2025 році, а також дізналися тонкощі акторської професії як на сцені, так і на знімальному майданчику.

Бліц

Сцена чи знімальний майданчик?

Сцена. Театр – це ніби родина, з якою ти бачишся щодня. З ними можеш сваритися, миритися, любитися. Вони знають тебе таким, яким ти є. А на знімальному майданчику ти будуєш стосунки на місяць, два. Рано чи пізно це закінчиться.

Улюблена роль, яку хотілося б зіграти ще раз?

Наразі улюбленою є моя перша роль – у виставі "Червона рута". Насправді там я маю три ролі, три персонажі, три епізоди.

Олег Пригода у виставі "Червона рута" / Фото з особистого архіву актора

Репетиції зранку чи ввечері?

Більшість репетицій актори мають зранку, об 11:00. І це добре, бо ти встигаєш підготувати своє тіло, розім'ятися.

Яку виставу порадите тим, хто ще ніколи не був у театрі?

Наразі "Червону руту" Максима Голенка. Не тому, що вона нашуміла, а тому, що там є багато різних тем, які чіпляють людей сьогодні: стосунки, кохання, страждання, мрії, фантазії. А також "Землю" Давида Петросяна. Ця вистава точно наповнить вас. Ви не будете психологічно навантажені, але ще довго не зможете її забути.

Зараз у театрі ставлять вистави, які змушують людей замислитися. І це дуже важливо.

Актори театру Марії Заньковецької / Фото з особистого архіву Олега Пригоди

Три слова, якими ви б описали своє життя в театрі.

Любов. Відносини. Повага. Повага і до себе, і до інших людей.

Трансформація театру у час війни та його значення для суспільства

Що для вас означає бути актором сьогодні – у час війни та великої відповідальності?

Жити це життя, яке є в театрі. Ти можеш переключитися, помріяти, пофантазувати. Твій персонаж може бути зовсім іншим, ніж ти. Для мене театр сьогодні – це про життя. Він заставляє людину і сміятися, і плакати. Звісно, є різні вистави: і якісні, і не дуже. Раніше так само були вистави, які чіпляли, а які – ні. Але мені дуже подобається, що зараз більшість вистав зі змістом. Навіть комедія теж має бути зі змістом. Люди купують квитки, щоб отримати емоцію, енергію. Вони йдуть у театр за цим.

Я не можу сказати, що "Червона рута" – це комедійна чи трагічна вистава. Там є все. Вона тебе тримає, вибудовує. Дивлячись цю виставу, в голові виникає багато різних думок. Є цілий спектр емоцій. Це історія про життя нашого легендарного Володимира Івасюка, яка дозволяє молоді пізнати його ще більше, а старшому поколінню – поринути в молодість.

Раніше ми спілкувалися з акторами мюзиклу "Червона рута" та побували за лаштунками. Нам вдалося не лише побачити, як артисти готуються до чергового виходу на сцену, а й поспілкуватися про важливість таких театральних робіт для сучасної України.

Так само з виставами "Сірано де Бержерак", "Землею", "Чумою" та багатьма іншими. Сучасний театр – це театр слова. Важливо розуміти, що добре зроблені вистави живуть не день, не місяць, не два. Вони живуть роки. І це цінно.

Олег Пригода у виставі "Чума" / Фото з особистого архіву актора

Особисто мені здається, що у час війни театр має більше терапевтичну функцію, аніж культурно-просвітницьку. Чи погоджуєтесь ви з такою думкою?

Так, безумовно. І я дуже тішуся, що в театр ходять молоді люди, підлітки. Що вони захоплюються, переживають, залучені до цього. Можливо, вони не пережили ще певні події, які показані у виставах, але точно візьмуть щось для себе. І це найважливіше.

На одній з вистав "Червона рута" була присутня 16-річна дівчинка. Вона так плакала, що не могла зупинитися. Сказала: "Я побачила життя". Звісно, що театр не замінить психолога, не закриє якісь внутрішні потреби. Але коли ми дивимось виставу, виникають якісь емоції, думки, які трансформуються в наше життя. І це дуже добре, адже в такому випадку ми не тільки підтримуємо своє, а й збагачуємось культурно.

Актори театру Марії Заньковецької / Фото з особистого архіву Олега Пригоди

Звісно, зараз театр, як і колись, дорогий. Але я дуже тішуся, що люди знаходять кошти й приходять. Йдуть і не шкодують, що витратили свій час, гроші. Кожну людину формує суспільство, в якому вона перебуває. Нас формують люди.

Коли ми ходимо в театр не раз-два на рік, а частіше, починає формуватися особистість. Коли спілкуємось з людьми, які розповідають про вишитий одяг, українські традиції тощо – починаємо в це закохуватися. І це чудово! Театр – це нове дихання, нові емоції. Кінотеатр ніколи не дасть вам тієї енергії, яка йде зі сцени театру. Те, що людина побачила в театрі, не відпускає її ще довго. Театр не просто лікує, він формує.

Це енергія, якої нам так бракує. Зараз багато людей відмовились від гучних вечірок, танців. І це природно. Навіть будь-які святкування вже не такі, якими були раніше. І ми маємо розуміти, що так, як раніше, вже не буде.

Тому театр став таким популярним саме зараз?

Так. Бо новий театр – це місце дотику, місце зустрічі. Туди можна красиво одягнутися, вигуляти нову сукню, піджак, просто відпочити. Людина, яка зараз має цінності свідомого українця, не піде на дискотеку чи в нічний клуб. І її оточення цього не зробить. А похід в театр – це привід зібратися разом, поспілкуватися.

Акторські хитрощі, які допомагають досягнути успіху

Судячи з того, що ви розповідаєте, зараз театр є терапією не лише для глядачів, а й для акторів. Водночас у будь-якому разі ви маєте виходити на сцену, залишивши всі особисті проблеми за лаштунками. Чи маєте якісь "маленькі хитрощі" на сцені? Наприклад, як не забути текст чи що робити, якщо таки забув?

Розповім одну історію. Пам'ятаю, як стався форс-мажор – захворів один з головних акторів. Треба було терміново його замінити. Вистава вже завтра, всі квитки продані. За одну ніч мені довелося вивчити 15 сторінок тексту й 3 пісні з оркестром. Від 16:00 до 5:00 я вчив це.

Спочатку ходив парком, вголос читав, намотував кола. Мені було байдуже, що подумають люди. Потім уночі просив колегу, щоб він мені надсилав свої репліки, а я йому надсилатиму свої. Коли я говорю свій текст, він говорить текст іншого персонажа, легше запам'ятати на слух.

Потім я переписував свою роль від руки. І наприкінці – взяв нові аркуші та писав свою роль з пам'яті. Не приблизно, а слово в слово. Бо всі репліки важливі для твоїх партнерів. Переписував те, що не знаю, знову відкривав текст, викреслював фрази, які не знаю. І так до 5 ранку. На годинку заснув, прокинувся, побіг в театр на репетицію.

Повірте, якби я цього не хотів, то не запам'ятав би. Але це дуже гарний приклад того, що коли ти цього хочеш, то усе тобі під силу.

Олег Пригода на сцені театру Марії Заньковецької / Фото з особистого архіву актора

На знімальному майданчику текст дають за два дні до зйомок. І вчити його потрібно за картинами, бо серіал знімають хаотично. Це залежить від локацій, твоїх партнерів тощо. І якщо в театрі ще можна трохи імпровізувати, то в серіалі чи фільмі – ні. Ба більше, на зйомках є людина, яка контролює твій текст, якщо ти щось не так сказав – перезнімаєте. Це важливо для монтажу.

Серйозно? Кожна деталь настільки важлива?

Так. Крапка – крапка, кома – кома. Там не можна імпровізувати.

Подейкують, що в акторів повно забобонів. У вас є якісь "не можна" перед виступом?

Колись справді було багато забобонів, але вони не працюють. Особисто мій ритуал перед кожною виставою – це молитва. А в жодних забобонах немає сенсу, бо вони не розслабляють, а навпаки напружують.

А як ви працюєте з голосом і тілом? Є якісь вправи, які рятують перед виставами?

Перед виставою працювати запізно. Це має бути щоденна робота. Бо перед виставою є інші завдання: одягнутись в костюм, загримуватись, налаштуватись на роль тощо. А працювати над собою, своїм тілом треба кожного дня. Це має бути не лише розминка, а цілий тренінг для тіла. Так само з голосом.

На мою думку, робити розминки перед виставою – це дурниця. Актор завжди має бути готовим до всього.

Актори театру імені Марії Заньковецької / Фото з особистого архіву Олега Пригоди

Я знаю, що окрім роботи в театрі ви працюєте і з дітьми, і з театральними гуртками. Що найбільше хочеться їм передати, окрім техніки й ремесла?

У мене є величезний проєкт з дітьми, де залучені професійні актори. Діти переборюють свій страх, виходять на сцени справжніх, великих театрів.

Театр дає комунікацію, формує. Ми починаємо по-іншому дивитись на ті чи інші речі. Зникає страх вийти до людей, бути на публіці. Коли дитина відчуває "я можу", вона стане лідером. А нам в Україні дуже потрібні лідери.

Що б ви порадили молодим акторам, які лише починають свій шлях і стикаються з жорсткою реальністю?

Я дуже тішуся, що мене прийняв театр. Там працюють фантастичні люди. Театр – це не лише актори. Це величезна команда, яка є поза сценою: від головного режисера до людини, яка прибирає гримерку. Це потужний механізм, де кожен з членів команди важливий, без кожного будь-яка вистава буде неможливою.

Люди кажуть: "Йому пощастило". Але вони не розуміють, що до того моменту, коли тобі "пощастило" був мільйон спроб. І на цю мільйон першу спробу тобі справді пощастило. Але це сталось лише тому, що я справді дуже цього хотів. До мене ж не прийшли додому і не сказали: "Ми беремо вас до театру". Для цього потрібно було багато працювати.

Тож потрібна щоденна робота над собою, старання, терпіння. І віра в те, що якщо це твоє, то рано чи пізно все обов'язково станеться так, як має бути.