Трильйон гривень у простої. Що гальмує промислове виробництво?

Чому в Україні в умовах повномасштабної війни досі не завантажені існуючі промислові потужності? Може «економічна модель» у нас «не тієї системи»? Давайте розбиратися.

Чи існують якісь чіткі індикатори, що визначають показник промислового драйву під час війни?

Так, такі індикатори є.

Передусім це рівень безробіття. Він має бути в умовах успішного функціонування моделі військового кейнсіанства на рівні не вище 2–3%.

Показник у 2–3% — це так зване структурне безробіття, бо рівень зайнятості ніколи не досягає планки у 100%. В Україні безробіття зараз перебуває на рівні 15%, тобто мінімум у п’ять разів перевищує кейнсіанський оптимум.

Принагідно зауважимо, що альтернативою військовому кейнсіанству під час війни може бути лише модель зовнішньої допомоги. Але остання — надто мінлива і перетворює нас із суб’єкта на об’єкт.

Другий показник — це рівень завантаженості промислових потужностей. Під час війни це 90–95%. В Україні зараз — 70% від довоєнного рівня (мова про показники, зафіксовані на контрольованих територіях).

Тобто доходимо невтішного висновку: в Україні не задіяні як наявний людський потенціал, так і існуюча матеріально-технічна база.

Особливо багато безробітних серед внутрішньо переміщених осіб, — а таких наразі близько 4 мільйонів.

Один із ключових факторів такого становища — відсутність кредитного імпульсу зростання.

Отже, кілька слів про негнучкість НБУ в умовах війни. Коли ми пишемо про кредитний імпульс у рамках моделі військового кейнсіанства, про які параметри йдеться?

Чистий кредитний імпульс (нові кредити мінус погашені) має становити приблизно 5% ВВП на рік. У нашому випадку це 400 млрд грн на рік (10 млрд дол.). За три роки війни — до 1 трлн грн, або 20–25 млрд дол.

Якби подібний кредитний імпульс відбувся, то реальне безробіття в нас було б на рівні 2–3, а не 15–20%. А завантаження основних виробничих потужностей — 90–95% від потенціалу, а не 70%. А темпи зростання ВВП — на рівні 7–8, а не 2%, як зараз. Ну і дефіцит торговельного балансу — не 25% ВВП, а 5–10%.

Так, є безліч структурних факторів, що стримують зростання. Наприклад, удари РФ по енергетиці та інфраструктурі. Щоправда, це лише збільшує потреби економіки в кредитному імпульсі.

Кого кредитувати?

Насамперед підприємства, які мають держзамовлення, особливо в секторі ОПК.

Підприємства з переробки сировини, паралельно знижуючи навантаження на портову інфраструктуру та логістику, забиту сировинним експортом.

Малий і середній бізнес.

Підприємства у зонах ризикового ведення бізнесу (поряд із ЛБЗ) під гарантії держави. Енергетиків і підприємців, що релокуються.

Напрямів багато, питання у кредитній ставці.

Програма пільгового кредитування «5–7–9» не націлена на капітальні інвестиції і не може охопити всіх.

Але як знижувати облікову ставку, якщо НБУ під час війни так і не переглянув ціль щодо інфляції, яка досі становить 5% в умовах, коли реальна цінова динаміка в річному вимірі зараз перевищила 15%.

Мова, наприклад, про перегляд таргету з 5 до 10%. Адже інфляція воєнного часу істотно відрізняється від інфляції мирного часу. Перша багато в чому залежить від немонетарних факторів. Наприклад, ціна на енергію внаслідок руйнування частини генерації. Вона ніяк не залежить від високої облікової ставки НБУ, швидше, навпаки. При цьому ціна на енергію є одним з найважливіших факторів загального інфляційного імпульсу. Але НБУ за весь час війни так і не переглянув інфляційного таргету — цілі, якої має досягти й втримувати.

Для розуміння, валовий кредитний імпульс в економіці РФ у частині корпоративних кредитів становив приблизно 800 млрд дол., або 40% ВВП, за три роки війни. Тому і безробіття в РФ зараз менше 3%, а завантаження виробничих потужностей — понад 90%. При цьому інфляція висока — 10% за рік. Але ця інфляція спостерігається в РФ на тлі історично максимальної зайнятості, а в нас — на тлі історично мінімальної.

До речі, ЦБ РФ не став переглядати таргету щодо інфляції (зараз ключову ставку ЦБ РФ знижено до 20%). Це вже призвело до різкого уповільнення кредитного імпульсу та виходу економіки РФ на плато розвитку з різким уповільненням темпів зростання ВВП із 4 до 1,5–2%.

Однак у РФ був структурний кредитний імпульс з літа 2022-го по літо 2023-го, коли ключова ставка була на рівні 7,5%. Тоді й відбулася структурна перебудова економіки РФ за умов війни.

У нас монетарний імпульс був украй короткостроковий, лише з березня до червня 2022 року, коли облікову ставку НБУ було зафіксовано на рівні 10%.

Проте три місяці — це надто мало.

Зараз у НБУ з’являється унікальна можливість «вийти за прапорці»: сформувати кредитний імпульс в економіці шляхом перегляду інфляційного таргету і зниження рівня відсоткових ставок в економіці. Валютні резерви це дозволяють зробити.

Це дасть можливість трансформувати фінансові ресурси банківської системи у розмірі близько одного трильйона гривень з формату подушки ліквідності у формат капіталу розвитку економіки. Тобто мета — отримати за рахунок вільної ліквідності кредитний імпульс замість перебування її в інструментах маржинального доходу комерційних банків у вигляді депозитних сертифікатів НБУ.

Це дозволило б українській економіці та промисловому виробництву зокрема вирватися вперед за темпами зростання в ендшпілі війни.

Цьому сприяє і зміна «інфляційних ножиць». Раніше промислова інфляція (індекс цін виробників) за рахунок вартості енергії перевищувала споживчу інфляцію. Тобто динаміка зростання цін на фактори виробництва перевищувала динаміку цін на готову продукцію, що звужувало прибуток промислових компаній. Зараз же ситуація кардинально змінилася: промислова інфляція різко знизилась у дефляційну зону, а споживча залишається поки на відносно високому рівні, — продаж готових товарів приносить більше грошей, ніж іде витрат на купівлю елементів собівартості виробництва (див. рис. 1).

Водночас минулий ціновий тренд уже призвів до звуження виробничої маржі: темп зростання збитків уперше за рік перевищив темп зростання прибутків приватних компаній (див. рис. 2).

Гальмують і ключові промислові виробничі індекси, причому індекс до попереднього місяця знизився сильніше, ніж накопичувальний до аналогічного періоду минулого року (див. рис. 3–4). Тобто тенденція промислового гальмування тільки-но розпочалася після нетривалого відновлення у 2023–2024 роках (2022-го був різкий обвал промислового виробництва на 36,7%, тобто у зростанні присутній і ефект низької бази статистичного порівняння).

Ми навіть можемо оцінити динаміку виробництва зброї завдяки тому, що Держстат дає індекси і за цим напрямом (див. рис. 5).

Як бачимо, провал у виробництві до повномасштабної війни відбувся 2020 року (пандемія і падіння на 25,1%). 2019-го — стагнація, зростання лише на 0,3%. У 2022 році, тобто під час війни, виробництво зброї скоротилося на 7,2% (це менше, ніж загальний рівень падіння промисловості).

2023-го — стрибок на 70,3%. А 2024-го — гальмування темпів зростання до +41,4%. Загалом показники 2023–2024 років високі, але під час війни вони мають бути іншими — подвоєння обсягів як мінімум.

Візьмемо для прикладу кілька галузей, що пережили зростання та падіння (див. табл. 1).

Табл. 1. Індекси промислової продукції за видами діяльності, 2024 р.,

% до попереднього року

Як бачимо, є об’єктивно зумовлені приклади скорочення, зокрема видобуток вугілля. Натомість усі галузі, зав’язані на оборонне замовлення, зростають і непогано. Але ці темпи є оптимальними для мирного часу. Цільове бюджетне фінансування та замовлення, якщо воно ефективне, спроможні дати значно більші темпи зростання.

Судіть самі. За групами товарів ми спостерігаємо зростання виробництва споживчих товарів і напівфабрикатів, але виробництво інвестиційних товарів та енергії скорочується (див. табл. 2).

Табл. 2. Індекси промислової продукції за основними промисловими групами,

% до попереднього року

Це свідчить про низькі темпи валового нагромадження основного капіталу та падіння енергоозброєності економіки. Якщо немає енергії, промислове виробництво скочується до рівня «викруткового» та «гаражного».

На жаль, якщо не змінити ситуації, воно таким колись стане насправді. Не найкращий розвиток подій, особливо враховуючи відбудову та відродження, яких ми усі так чекаємо.