Ви здивуєтеся: що спільного у цього київського храму з італійськими соборами і чому його будували 44 роки

Володимирський собор у Києві — один із найзначніших православних храмів України та визначний пам’ятник неовізантійської архітектури. Він присвячений святому рівноапостольному князю Володимиру, хрестителю Русі.

Собор розташований неподалік станції метро "Університет" на бульварі Тараса Шевченка, 20. Сьогодні це головний храм Української православної церкви Київського патріархату.

Від ідеї до втілення: складний шлях будівництва

Історія створення Володимирського собору розпочалася у 1852 році з ініціативи митрополита Київського та Галицького Філарета Амфітеатрова. Звернувшись до імператора Миколи I, він запропонував звести у давній столиці Русі храм на честь князя Володимира. Проєкт мав фінансуватися виключно коштом благодійних пожертв, і до 1859 вдалося зібрати близько 100 тисяч рублів. Києво-Печерська лавра зробила свій внесок, надавши мільйон цеглин для будівництва.

Початковий проєкт архітектора Івана Штрома передбачав грандіозний храм у неовізантійському стилі з хрестовим планом та тринадцятьма куполами. Проте фінансові обмеження змусили переглянути задум: кількість куполів скоротили до семи, а розмір храму зменшили.

15 липня 1862 року, у день пам’яті князя Володимира, митрополит Арсен урочисто заклав перший камінь майбутнього собору. Але будівництво виявилося непростим. Вже в 1864 році в стінах та арках з’явилися тріщини, що призвело до десятирічного припинення робіт. Тільки 1875 року, за особистим розпорядженням імператора Олександра II, будівництво відновилося.

Архітектор Володимир Ніколаєв суттєво переробив проєкт, створивши бічні нефи та детально продумавши внутрішній устрій храму. Будівництво завершилося 1882 року, а урочисте освячення відбулося 20 серпня 1896 року у присутності імператора Миколи II.

Архітектурна пишність та художні скарби

Володимирський собор є яскравим зразком стилю, характерного для храмів епохи князя Володимира та Ярослава Мудрого. Внутрішній простір поділено на три нефи з апсидами, що відповідають ширині внутрішніх нефів. Наслідуючи візантійську традицію, в середньому нефі розташований головний престол, у правому — жертовник, у лівому — ризниця. На хорах знаходяться два вівтарі — Ольгінський та Борисоглібський.

Внутрішнє художнє оформлення собору вражає своєю пишністю. Початковий проєкт оздоблення створив архітектор Володимир Ніколаєв, але пізніше роботи були довірені видатному художнику та археологу Адріану Прахову. Під його керівництвом команда майстрів створила унікальні деталі інтер’єру, включаючи масивні бронзові двері із зображеннями княгині Ольги та князя Володимира.

Центральний іконостас виконаний із різнобарвного мармуру, який спеціально доставляли з Італії, Франції, Бельгії та Іспанії. Мозаїки створювалися венеціанськими майстрами, а срібне церковне начиння постачала знаменита ювелірна фірма Хлєбнікова. Таке поєднання найкращих європейських традицій та православної символіки створило справді унікальний художній ансамбль.

Унікальна спадщина та сучасне значення

Володимирський собор має особливий статус в історії Києва. Це один із небагатьох храмів "нової будови" української столиці, про яку "Телеграф" розповідав раніше. Храм дивом уникнув руйнування за радянських часів. У будівництві та оформленні собору брали участь провідні художники та архітектори того часу, що робить його справжньою скарбницею релігійного мистецтва ХІХ століття.

Сучасники називали собор "першим натхненним твором київського релігійного мистецтва". Сьогодні він продовжує служити важливим духовним центром та символом православ’я в Україні, залучаючи тисячі паломників та туристів.

Жива історія у центрі Києва

Володимирський собор — це не просто архітектурна пам’ятка, а жива історія, втілена в камені, мозаїці та бронзі. Кожен елемент його оздоблення розповідає про час, коли створювався цей храм, про майстрів, які вклали в нього свій талант, і про віру, яка надихала їх на створення цього шедевра.

Відвідування Володимирського собору — це унікальна можливість торкнутися історії Київської Русі, відчути велич православної традиції та насолодитися витворами мистецтва, створеними майстрами XIX століття.