Війна на Близькому Сході прогнозовано підніме ціни на нафту

Сьогодні увага всього світу прикута насамперед до Близького Сходу, де ведуться обміни ракетними ударами між Ізраїлем та Іраном. Українська тема зійшла з перших сторінок світових видань. Показово: коли 16 червня російські війська завдали бомбардувань по мирних будівлях у Києві, внаслідок чого загинуло щонайменше 28 людей і сотні зазнали поранень, світові ЗМІ обійшли цю трагедію мовчанкою, а на саміті Великої Сімки президента України зустріли прохолодно і з нехіттю: світ переключився на інший процес.

Не вдаючись у проблеми, хто винен, а хто правий – Тель-Авів чи Тегеран, а також, чи дійсно Іран мав шанс найближчим часом отримати ядерну зброю, і чи превентивні удари з ізраїльського боку дійсно були виправданими, ми можемо констатувати: світ дійсно підійшов до тієї грані, за якою може розпочатися ядерна війна. Ізраїль володіє приблизно 90 ядерними боєголовками. Іран мав значні напрацювання у сфері ядерних розробок. До того ж за Ізраїлем стоять інтереси Сполучених Штатів, а Іран має підписану і ратифіковану угоду про стратегічне партнерство з Росією. До того ж Іран – найбільший експортер нафти в Китайську Народну Республіку. Не випадково Путін і Сі Цзиньпін вже засудили дії Ізраїлю, а Трамп майже щоденно надсилає погрози на адресу Ірану та його лідерам. Більше того: США навіть розглядають варіант включення у війну в Ірані, скинення нинішнього режиму аятоли Хаменеі, а також відновлення монархії на чолі з представником дому Пехлеві.

Що можемо констатувати на тлі подій в Ірані?

Перше. Інформаційна увага до нового поля протистояння йде не на користь Україні. Звісно, і європейські лідери, і торгівці зброєю, і представники ізраїльського лобі хотіли би, щоби головний центр уваги змістився на Близький Схід: тут значно більші ринки зброї, більше коштів, потенційно більші прибутки (як би це не звучало цинічно).

Друге. Ізраїльське лоббі в США значно потужніше, ніж українське (неформальним керівником його є зять Трампа Джаред Кушнер). Саме під його впливом США зосереджуються на близькосхідних питаннях, залишаючи українсько-російський конфлікт на другому плані. До того ж останні події показують, що Трамп швидше знаходить спільну мову з Путіним, ніж із Зеленським. Західна Європа (окрім Франції) також зайняла виразно проізраільську позицію, не надто звертаючи увагу на те, що твориться під боком, в Східній Європі. Те, що українське питання не буде розглядатися на саміті НАТО, а Володимира Зеленського не запрошено до участі в робочих нарадах, показово. І це тривожний сигнал.

Третє. Війна на Близькому Сході прогнозовано підніме ціни на нафту. Іран погрожує перекрити важливі транспортні артерії – Ормузьку і Баб-ель-Мандебську протоки, що підніме світові ціни на нафту мінімум до $120 за барель. То від цього буде у виграші? Правильно, Росія, яка напряму залежить від цін на енергоносії. Посилення Росії на тлі послаблення західної підтримки України ставить нас у надзвичайно складну ситуацію.

Четверте. Війна може викликати нову хвилю масової міграції з регіону. Іран – це велетенська держава з 81 мільйоном населення. Ні Європа, ні Росія не готові сьогодні прийняти велику хвилю біженців. Держави Центральної Азії перенаселені – за останні десятиліття тут стався бум народжуваності, Узбекистан і Киргизстан збільшили кількість населення більше ніж вдвічі порівняно з 1991 роком. До того ж конфлікти між шиїтами (більшість населення Ірану) і сунітами (більшість мусульман у світі) значно глибші, ніж із представниками інших релігій. Тому можна прогнозувати, що значна частина іранців у випадку великої війни опиняться в Україні.

Все це дає підстави стверджувати: чужих війн не буває. Помах крил метелика викликає цунамі на протилежній стороні земної кулі. Війна Ізраїлю та Ірану негативно відібʼється на українських реаліях. І ми повинні готуватися до цих негативних процесів.

По-перше, ми зараз повинні провести аналіз наших спроможностей для самостійного протистояння російській агресії – на випадок, якщо доведеться воювати з ворогом без будь-якої зовнішньої підтримки (і таке може бути). Потрібно провести аудит ресурсів, оцінити ринок зброї та наші фінансові спроможності, зміцнити наш ВПК, провести нову селекцію кадрів, відмовившись від послуг «гламурних воєначальників» і «модних міністрів». Акцент потрібно буде змістити на підготовку до спротиву у підпіллі.

По-друге, у випадку, коли стане зрозуміло, що наших сил явно недостатньо для ефективного протистояння Росії, варто буде визначитися із «червоними лініями» і принциповими позиціями у переговорному процесі. Ми не маємо права воювати «до останнього українця» – кожна війна має свій запас міцності у вигляді того числа втрат, яке суспільство може понести ради перемоги. Якщо кількість втрат перевищує певний відсоток від дорослого населення – супротив стає беззмістовним. Україна вже підходить до цієї фатальної цифри.

По-третє, ріст цін на енергоносії боляче вдарить по Україні – адже ціни зростуть і для наших споживачів, в першу чергу для військових. Це також потрібно мати на увазі.

І головне: нам потрібна комплексна програма захисту інтересів українців в умовах глобального і невідворотного наступу хвилі мігрантів. Ми повинні вивчити досвід і помилки Європи. Україна завжди була гостинною землею, відкритою для іноземців. Але це не значить, що через кілька десятиліть наші діти і онуки повинні перейти в іслам, перетворивши церкви на мечеті. Ми повинні забезпечити насамперед права українців, а вже біженці повинні підлаштовуватися під наші традиції і наш спосіб життя. Вони повинні памʼятати і розуміти, що будуть гостями на нашій землі.

Ці думки визначають наше ставлення до ситуації на Близькому Сході і дають підстави для дій і консолідації ради української ідеї та майбутнього України.