«Герой замість мене» Марії Косян: терапевтична сила фантастики. Рецензія ITC.ua

Анотація книги української письменниці Марії Косян «Герой замість мене» обіцяє трохи химерну, але все ж класичну фантастику близького прицілу, можливо, м’яку та наукову. Але чим далі читалася книга, тим більше до мене приходило розуміння про її справжнє значення. Це рефлексія авторки на тему російсько-української війни, її спосіб переживання досвіду вторгнення, її спроба показати руйнівні наслідки для нас, українців. А ще це історія про наших дітей та підлітків, які швидко стали дорослими через війну.

«Герой замість мене»

Авторка Марія Косян
Видавництво «Віхола»
Мова Українська
Кількість сторінок 600
Обкладинка Тверда
Рік видання 2024
Розмір 145×200 мм
Сайт vikhola.com

Роман «Герой замість мене» фактично складається з двох сюжетних ліній. А якщо бути точним, то це книга в книзі. Перша лінія розповідає про 2041 рік, про Україну майбутнього після війни. Тут молодий письменник Ігор та його дівчина Даша відправляються на острів до великої технологічної компанії для проходження експерименту. За три місяці вони та інші учасники будуть жити тут, спілкуватися з ШІ та особистими психологами, розважатися, відпочивати тощо. За це їм платять гроші, надають максимально круті умови, але забороняють лише одне — розмовляти про минуле.

Цей час Ігор хоче витратити на написання фантастичної книги, що він і робить. І ось якраз його роман і є другою сюжетною лінією. В його всесвіті існують сім світів, прошарків, а ще є Літуни, що можуть ними переміщатися, та Тіні — моторошні істоти, яких ніхто не бачить, але усі відчувають, бо вони завжди роблять зло.

Головного героя цієї історії звуть Герой, а ще він єдиний, хто може бачити Тіні. Також тут є Станція — башта зі світлом, місце, яке видно з усіх семи реальностей, але дістатися туди не може ніхто. Проте вона якось пов’язана з Тінями і треба дізнатися як. Поступово обидва світи химерним чином переплітаються, не зрозуміло де реальність, а де вигадка і оце якраз читачу і треба дізнатися.

Зіткнення двох світів, фантастичного та реалістичного, не розпорошує увагу під час читання, а навпаки, створює глибшу перспективу. Ідея про те, що вигаданий персонаж може бути відображенням автора, надає всій історії особливої інтимності та об’єму водночас. Читач усвідомлює, що фантастика — не класична втеча від реальності, а спосіб з нею впоратися. Фантастична лінія виявляється не менш важливою, ніж реалістична, адже показує, як психіка формує свої захисні механізми.

Водночас дві сюжетні лінії, фактично книга в книзі, подвоюють об’єм твору і роблять його великим. Тут 600 сторінок, ще й достатньо дрібним шрифтом, тому майте це на увазі.

Фінал книги — справжній емоційний вибух, який, напевно, зараз не кожен зможе подужати. Фантастичні елементи раптово зникають, відкриваючи жорстоку правду: ця історія про війну, яка триває тут і зараз. Війна стає не тлом, а центральною темою роману. Марія Косян передає біль і жах української дійсності настільки щиро, що ці сторінки читаються як свідчення. Проте проходити це буде важко емоційно, бо там розповідаються події, як пам’ятає кожен українець і не все готові зараз про це читати. А ті, хто були в окупації, то й поготів.

Однією з найсильніших сторін книги є мова авторки. Вона емоційна, образна та насичена метафорами. Також письменниця майстерно користується діалогами та описами, не допускаючи зайвого пафосу або штампів.

Проте в книги є й суттєвий недолік і це велика кількість експозиції. Авторка постійно щось пояснює, розповідає деталі спочатку про один світ України у 2041, а потім про вигадані реальності з прошарками. На жаль, скоротити це все та якось органічно подати через діалоги чи іншими способами не вийшло, тому достатньо багато сторінок сюжетів двох історій не рухаються, а стоять на місці, завмерлі. А читач тим часом вимушений дізнаватися про найдрібніші деталі світів, які взагалі не важливі для сюжету. Також Марія Косян наївно описує світле технологічне майбутнє України з дивними деталями та особливостями. На мою думку, усе це зайве, ці описи можна було сміливо різати, що тільки б пішло роману на користь.

Герої твору не є шаблонними. Ігор — складний, емоційний, часто невпевнений у собі. Даша — ніжна, але сильна. Навіть вигаданий героєм персонаж на ім’я Герой має свою логіку і розвиток. Усі їхні історії викликають довіру й співпереживання. А такі деталі, як символічна іграшка, що з’являється і в реальності, і у фантазії, підкреслюють розмитість меж між світом написаного роману та дійсністю.

Роман вийшов у видавництві «Віхола». Як і більшість їх книг він має м’яку обкладинку з клапанами, чудове оформлення та яскраву картинку. Зрозуміти що це фантастика по ній складно, тому тут я знову до цього прикопаюся, але картинка хоч не абстрактна та десь там якось натякає на наявні паралельні світи.

Загалом мені подобаються книги цього видавництва за якість, їхній формат м’якої обкладинки не змушує книгу розвалитися під час першого читання, як це іноді буває з романами інших видавництв також в м’якій палітурці. Тут все зроблено як треба, книга тримає форму, тут приємний на дотик та якісний папір, зручний для читання шрифт. Лясе не завезли, але з переднього клапана кожного видання «Віхоли» можна зробити закладинку. Дуже зручно і прикольно.