"Никто не знает, что я хочу сделать": как Трамп готовит решение о войне США с Ираном

Чи вступлять Сполучені Штати у війну між Ізраїлем та Іраном? Станом на зараз видається, що остаточної відповіді на це питання не мають навіть у США.

Військова операція "Народ як лев", розпочата Ізраїлем у ніч проти 13 червня, переслідує ту ж мету, що й адміністрація Дональда Трампа – не дозволити Ірану отримати ядерну зброю.

Але американська сторона воліла б, аби це стало наслідком розпочатих нею переговорів, а не військової операції.

З іншого ж боку, президент США в останні дні принаймні не виключив військового сценарію і вдався до прямих погроз верховному лідеру Ірану аятолі Алі Хаменеї.

А численні пересування американської військової техніки дають підстави припускати:.

Вашингтон якщо і не планує долучитись до ударів по Ірану, то принаймні готується до такого розвитку подій.

Як і у випадку з іншими міжнародними кризами та конфліктами, наразі важко сказати, яка з позицій переважить в адміністрації Трампа – удар по Ірану (і якщо так, то який саме) чи вперте просування дипломатичного рішення.

Але навіть нинішня невизначена ситуація позначилась на тому, наскільки активно у США готові й далі докладати зусиль на треку російської агресії проти України.

Про дилеми перед адміністрацією Трампа у звʼязку з нинішньою ескалацією на Близькому Сході та її наслідки для Європи та України – в матеріалі "Європейської правди".

Стратегія невизначеності.

Від повернення у Білий дім Дональду Трампу ще не доводилося приймати рішення, яке було б неможливо "відіграти назад".

Саме тому від самого початку загострення між Ізраїлем та Іраном перед адміністрацією Трампа постала вкрай непроста дилема.

Адже будь-яке рішення має свої плюси та мінуси.

З одного боку, в американському політикумі склався консенсус щодо підтримки Ізраїлю, особливо виражений серед релігійних консерваторів, а також недопущення ядерної зброї в Ірану.

Ефективні ізраїльські удари по іранських ядерних обʼєктах та ліквідація частини військового керівництва лише сприяють цій меті.

А одночасно – стимулюють бажання долучитися до успіху, отримавши яскраву зовнішньополітичну перемогу.

З іншого ж боку, сам Трамп публічно розпочав своє друге президентство з обіцянкою бути "миротворцем та обʼєднувачем" і не розвʼязувати закордонних воєн.

Ця позиція (принаймні у задекларованому вигляді) є цілком послідовною і сповідувалась ще першою адміністрацією нинішнього президента США.

Більш того – перетворилась на один з головних пунктів критики Джо Байдена, який "допустив" війну Росії проти України та напад ХАМАС на Ізраїль.

Зрозуміло, що пряма підтримка Ізраїлю в протистоянні з Іраном прямо суперечить задекларованій "миротворчості" Трампа.

Тож у цій ситуації американська адміністрація діє просто: вичікує, залишаючи простір для дій в обох напрямах – ескалації та переговорів.

Своєрідний простір для стратегічної невизначеності створювала і публічна риторика Дональда Трампа у перші дні ізраїльської операції проти Ірану.

Почалось усе з доволі сюрреалістичних пропозицій "укласти угоду" між ізраїльською та іранською сторонами (годі й нагадувати, що режим аятол поклав своє життя на знищення єврейської держави, що, мʼяко кажучи, унеможливлює будь-яку "угоду") та навіть залучити Владіміра Путіна як посередника.

Та вже за кілька днів – не в останню чергу після розмов з ізраїльським премʼєром Нетаньягу та, вочевидь, отримання розвідданих – Трамп різко посилив тиск на Іран.

"Ми знаємо, де ховається так званий "верховний лідер" (Ірану.

– Ред.).

Він є легкою мішенню, але там він у безпеці – ми не збираємося його усунути (вбити!), принаймні поки що.

Але ми не хочемо, щоб ракети влучали в цивільних або американських солдатів.

Наше терпіння вичерпується", – написав президент США у вівторок.

І за кілька хвилин додав: "БЕЗУМОВНА КАПІТУЛЯЦІЯ!".

Відмова Трампа публічно виключити удар по Ірану – про підготовку якого почали активно писати численні американські ЗМІ – внесла ще більше невизначеності в подальший курс Вашингтона.

Здавалось би, заява Білого дому про те, що президент США ухвалить рішення про подальші дії щодо Ірану "протягом наступних двох тижнів", давши шанс переговорам, мала б остаточно розставити крапки над "і".

Але якщо врахувати, що Трамп ще за першого строку маскував небажання ухвалювати негайні рішення тими-таки "двома тижнями", насправді нічого нового ця позиція не несе.

Для Трампа вкрай некомфортно прийняття рішення, яке звужує для нього свободу маневру.

І він всіляко уникає таких кроків.

Проте це стає все складніше й складніше.

За крок до входження у війну?.

Проте ізраїльсько-іранського протистояння вже мало наслідки для Вашингтона, спричинивши розкол в адміністрації Трампа.

Цілком публічно президент США відмежувався від директорки Національної розвідки Тулсі Габбард, яка під час свідчень у Сенаті в березні наголошувала, що Іран не наблизився до створення ядерної бомби.

Днями Трамп доволі грубо заперечив слова Габбард, заявивши, що "йому байдуже, що вона говорила".

Так само випав із процесу ухвалення рішень щодо Ірану глава Пентагону Піт Гегсет, позиції якого в адміністрації були й без того підірвані скандалом із листуванням у Signal про військові удари по хуситах у Ємені.

І Габбард, і Гегсет є противниками активної військової присутності та втручання США за кордоном – власне, як і Трамп.

Але останній принаймні не виключає вступу у війну на боці Ізраїлю.

"Я можу це зробити, а можу і не зробити.

Ніхто не знає, що я хочу зробити",.

заявив Дональд Трамп у середу 18 червня.

Уже зараз відомо, що США і Трамп зокрема були посвячені в деталі ізраїльської операції "Народ як лев", яка готувалась останні вісім місяців.

Одним із публічних проявів цього стали повідомлення про перекидання Штатами на Близький Схід тисяч компонентів засобів протидії дронам, які призначались для України – що за кілька днів до ізраїльських ударів публічно підтвердив і президент Володимир Зеленський.

"Ми використовуємо всі наявні ресурси для захисту наших людей у цьому регіоні та в усьому світі, тому що сьогодні ситуація в галузі оборони змінилася", – сказав постфактум очільник Пентагону Піт Гегсет.

Уже цей крок вказує на те, що США готуються якщо не до вступу у війну проти Ірану, то до потенційного розширення війни, яке неминуче зачепить американські військові обʼєкти на Близькому Сході.

Іншим індикатором невизначеності ситуації є незвичне рішення американської влади оголосити евакуацію своїх громадян з Ізраїлю та призупинити польоти до кількох країн Близького Сходу.

Зрештою, є ще й третій фактор: тиск Ізраїлю та його прихильників на Капітолійському пагорбі, який може переважити потенційні аргументи "проти" штибу розвʼязування чергової "вічної війни".

Інакше кажучи, якщо їм вдасться переконати Трампа, що Іран достатньо ослаблений, аби обмежена американська операція ліквідувала його ядерний потенціал та режим аятол.

Шанс на угоду.

Потенційна військова операція США проти Ірану стане знаковою подією, хід і наслідки якої заслуговуватимуть окремої статті.

Нині ж можна виходити з припущення, що адміністрація Трампа якщо й вирішить вступити у війну, то відтягуватиме до останнього – і робитиме ставку на переговори.

Варто згадати, що операція "Народ як лев" почалась за день до того, як в Омані мав відбутись пʼятий раунд американсько-іранських переговорів щодо ядерної програми Тегерана.

Єдиним реальним наслідком цих переговорів досі стало те, що між США та Іраном зʼявився постійний канал звʼязку – між посланником Трампа Стівеном Віткоффом та іранським міністром закордонних справ Аббасом Аракчі.

Жодних ознак того, що Іран був готовий піти США на поступки чи прийняти будь-яку американську пропозицію щодо іранської ядерної програми, не було і досі немає.

Ба більше, Тегеран публічно звинувачує американців у підтримці ізраїльської "агресії" та називає її одним з чинників, що унеможливлює будь-які переговори далі.

То на що тоді може розраховувати адміністрація Трампа?.

По-перше, США очевидно вважають, що після ізраїльських ударів, які завдали відчутних збитків військовому та ядерному потенціалу Тегерана, той буде більш "договороздатним" – хоча принаймні на словах цього поки не спостерігається.

Можливо, у Трампа сподіваються, що ще "два тижні" ударів по Ірану змінять ситуацію.

По-друге, США так само роблять ставку на здатність вплинути на Ізраїль – і саме це "продають" Ірану на потенційних переговорах.

Мовляв, якщо ви погодитесь на наші вимоги, удари одразу ж припиняться, і все повернеться до бажанішого для іранської сторони статус-кво.

Однак той факт, що Ізраїль зміг провести складну військову операцію проти Ірану без будь-якої підтримки США (хіба з мовчазного схвалення), ставить під сумнів і цей потенційний аргумент.

По-третє, варто згадати про заплановані на пʼятницю переговори в Женеві за участю глави МЗС Ірану, в яких візьмуть участь очільники дипломатії трьох європейських гарантів "іранської ядерної угоди" – Великої Британії, Німеччини та Франції.

І які, вочевидь, відбуваються з відома США.

Для Трампа це – спроба залучити європейську сторону до тиску на Іран з тим, аби він виконав вимогу відмовитись від ядерного потенціалу.

А європейці, які чи не вперше за останні роки отримали засоби реально вплинути на іранську ядерну програму дипломатичними шляхами, цілком охоче підхопили використану можливість.

Після розколу на саміті "Групи семи" в Канаді – не в останню чергу щодо ізраїльсько-іранського протистояння – навіть така єдність у питанні дипломатії щодо Ірану корисна і для європейських держав, і для самих США.

Нові виклики для України.

Дилема, перед якою опинилась адміністрація Трампа, неминуче зачепила й Україну.

І мова не лише про вже згадане переспрямування Штатами компонентів для засобів протидії дронам з України на Близький Схід.

Ще після нападу ХАМАС на Ізраїль у жовтні 2023 року існувало небезпідставне побоювання, що США зосередять зусилля на вирішенні кризи на Близькому Сході та зменшать підтримку України.

І це побоювання частково справдилось, хоча й дещо під іншим кутом: Конгрес на понад пів року затягнув ухвалення бюджету з фінансуванням допомоги для України, що мало відчутні наслідки на полі бою.

З адміністрацією Трампа ситуація складніша.

Для президента США, який проголосив себе "миротворцем та обʼєднувачем", кілька серйозних зовнішньополітичних конфліктів одночасно лише відволікають та розпорошують його увагу.

І Трамп почав зосереджувати свої зусилля на тому, який вважає легшим у вирішенні та "вигіднішим".

Тобто – на ядерній програмі Ірану.

У Білому домі, схоже, остаточно зробили ставку на те, що повномасштабне вторгнення Росії в Україну буде вирішене тільки шляхом прямих переговорів у "стамбульському" форматі – без посередництва американської сторони.

А сам факт проведення прямих переговорів (реальним результатом яких став лише обмін військовополонених та повернення тіл загиблих – без жодних натяків на "завершення війни") речниця Білого дому Керолайн Левітт у четвер назвала здобутком "американської сили та лідерства президента" США.

Риторика про "безумовне припинення вогню" та санкційний тиск на Москву, яка ще кілька тижнів тому була присутня у заявах Трампа й Білого дому, наразі щонайменше поставлена на паузу.

Скасування зустрічі Трампа й Зеленського на полях G7 – ще одна ознака того, що адміністрація президента США починає ще більше віддалятись від зусиль з припинення російської агресії.

У таких умовах Україні залишається покладатися саме на європейських союзників, які мають виходи на американську адміністрацію і Дональда Трампа зокрема – і принаймні так намагатись залучити США до тиску на Росію.

Найближчою такою можливістю має стати прийдешній саміт НАТО, після якого може відбутись неформальний саміт лідерів України та інших європейських держав за участю генсека Альянсу Марка Рютте.

Тим часом "два тижні", які Дональд Трамп востаннє давав Путіну, аби перевірити, чи не обманює той його щодо бажання завершити війну проти України, вже незабаром добігають кінця.

Автор: Олег Павлюк,.

журналіст "Європейської правди".