Велике рашистське пограбування України: темні схеми які використовує Росія з метою розграбування наших ресурсів

У селі Тарасівка Запорізької області фермер Ігор десятиліттями обробляв землю, продовжуючи справу своїх батьків. Він мріяв, що колись його діти стануть за кермо сімейного трактора.

Проте 3 березня 2022 року російські війська увійшли в село, і його життя, як і життя тисяч інших українських аграріїв, змінилося назавжди. Ігор категорично відмовився отримувати російський паспорт, без якого було неможливо перереєструвати господарство. У відповідь окупаційна влада назвала його ферму «покинутою власністю» і просто конфіскувала її.

Історія Ігоря, задокументована в розлогому звіті організації Project Expedite Justice (PEJ), не є поодиноким випадком. Це лише один епізод у масштабній та систематичній кампанії з розграбування українських ресурсів, яку Росія проводить з початку свого вторгнення. Це не хаотичне мародерство окремих солдатів, а продумана державна політика, спрямована на економічне виснаження України та збагачення окупаційної економіки.

Аналіз, проведений PEJ, розкриває темні схеми, за якими відбувається це пограбування. Воно охоплює не лише сільське господарство, що є серцем української економіки та ідентичності, але й промислові активи, цінні копалини та навіть призводить до умисного руйнування довкілля. Це розслідування, що базується на сотнях свідчень, аналізі супутникових знімків та фінансових документів, малює похмуру картину злочинів, які вимагають правосуддя.

Грабіж як воєнний злочин

Щоб зрозуміти всю серйозність дій Росії, важливо звернутися до міжнародного права. Розграбування (pillage) або мародерство (looting) під час збройного конфлікту є воєнним злочином, чітко визначеним у Римському статуті Міжнародного кримінального суду (МКС). Статті $8(2)(b)(xvi)$ та $8(2)(e)(v)$ Статуту криміналізують «розграбування міста чи місцевості, навіть якщо вони захоплені штурмом». Україна, ратифікувавши Римський статут, імплементувала ці норми і у власне законодавство, зокрема у статтю 438 Кримінального кодексу.

Правові елементи злочину розграбування

Ключовими елементами цього злочину є привласнення майна без згоди власника з наміром позбавити його цього майна для приватного чи особистого використання. Саме це і відбувається на окупованих територіях. Примус, погрози та створення умов, за яких фермери не мають іншого вибору, окрім як віддати свою продукцію за безцінь або просто втратити її, свідчать про відсутність добровільної згоди.

Російська сторона може намагатися виправдати свої дії військовою необхідністю або законною реквізицією. Проте, як зазначає звіт, ці аргументи не витримують критики. Законна реквізиція вимагає, щоб майно використовувалося виключно для потреб окупаційної армії, було пропорційним ресурсам країни, не шкодило базовим потребам цивільного населення і, що найважливіше, було справедливо компенсоване.

Масове вивезення зерна та металу для експорту до третіх країн, як-от Сирії чи Туреччини, аж ніяк не відповідає цим критеріям. Це не задоволення військових потреб, а цілеспрямована економічна експлуатація.

Бюрократія зла – як “легалізували” крадіжки

Відомі конфісковані Росією об’єкти в (де)окупованих регіонах України

Однією з найбільш цинічних рис російського пограбування є створення бюрократичної ширми для “легалізації” злочинів. Схема майже всюди однакова. Спочатку на окупованій території створюється так звана «військово-цивільна адміністрація» (ВЦА), яку очолюють місцеві колаборанти або російські чиновники. Яскравими прикладами є адміністрації на чолі з Віталієм Ганчевим на Харківщині, Євгеном Балицьким на Запоріжжі та Володимиром Сальдо на Херсонщині.

Наступний крок — зміна правового поля. Всупереч міжнародному гуманітарному праву, яке забороняє окупаційній державі змінювати закони окупованої території (за винятком питань безпеки та добробуту населення), росіяни запроваджують свої правила. Ключовим елементом стає вимога перереєстрації бізнесу та майна за російським законодавством.

Часто, як у випадку фермера Ігоря, умовою перереєстрації є отримання російського паспорта. Ця політика «паспортизації» є інструментом примусу та стирання української ідентичності. Ті, хто відмовляється, або ті, хто виїхав, рятуючись від війни, автоматично втрачають свої права. Їхнє майно оголошується «безхазяйним» або «покинутим».

Після цього «націоналізовані» активи передаються або новоствореним державним монополіям, або приватним структурам, пов’язаним з окупаційною владою. На Запоріжжі, наприклад, було створено «Державний зерновий оператор» (ГЗО), який отримав монополію на закупівлю та експорт зерна, диктуючи фермерам грабіжницькі ціни. У Луганській області схожі функції виконували так званий «Аграрний фонд» та «Старобільський елеватор». Ці структури стали центральними ланками у ланцюгу пограбування, забезпечуючи потік вкрадених ресурсів до Росії.

Мародерство від Харкова до Херсона

Масштаби та методи розграбування відрізнялися залежно від регіону та тривалості окупації. На Харківщині, де окупація була відносно нетривалою, пограбування мало більш опортуністичний характер, але й там окупанти встигли створити «Державну компанію продовольчих ресурсів» з логістичним центром у Куп’янську для вивезення зерна.

Третина зерна, зібраного на окупованих територіях України, ймовірно розграбованого російською окупаційною владою, спрямовується до портів Криму для подальшого експорту до третіх країн.

У Донецькій та Луганській областях, окупованих частково з 2014 року, схеми розграбування стали набагато більш інституціоналізованими та глибоко вкоріненими. Тут роками створювалася псевдоправова база для «націоналізації» шахт, заводів та агропідприємств. Вже у 2014 році так звана «Рада Міністрів ДНР» видала постанову про передачу українських державних та приватних підприємств у «державну власність» ДНР.

На півдні, в Запорізькій та Херсонській областях, захопленням активів керували безпосередньо голови окупаційних адміністрацій. Вони особисто розподіляли найцінніші активи — елеватори, порти, великі агрофірми — між своїми поплічниками та російськими компаніями. Розслідування PEJ показує, як компанії, пов’язані з родиною колаборанта Віталія Булюка, заступника Сальдо, захопили щонайменше чотири елеватори на Херсонщині.

Наслідки цього системного грабежу жахливі. Як свідчать інфографіки, підготовлені на основі супутникових даних аналітиками Latifundist та PEJ, Україна втратила близько 4,5 мільйонів гектарів орних земель через окупацію. Виробництво основних культур на цих територіях різко впало, а значна частина земель взагалі не обробляється через бойові дії та замінування. За оцінками, втрата цих земель означає втрату понад 15 мільйонів тонн сільгосппродукції щороку — цього вистачило б, щоб прогодувати 70 мільйонів людей.

Бізнес на крові: логістика та експорт награбованого

Викрадені в Україні ресурси не зникають безслідно. Існує розгалужена та добре організована логістична мережа для їхнього транспортування та продажу. Все починається з наземного перевезення. Вантажівки та залізничні вагони, часто з брендуванням російських компаній на кшталт «Агро-Фрегат», вивозять зерно та іншу продукцію до логістичних хабів.

Супутникові знімки демонструють, що 20 травня 2023 року в порту Маріуполя загальне ванта- жне судно «Междуреченск» завантажувалося зерном. Фото: Йорюк Ішик

Центральну роль у цьому процесі відіграють порти окупованого Криму — Севастополь, Керч та Феодосія, а також нещодавно захоплені Маріуполь та Бердянськ. Варто нагадати, що, як зазначає уряд України, ще у 2014 році всі морські порти Криму були офіційно закриті для міжнародного судноплавства, що робить будь-який експорт звідти незаконним. За даними PEJ, щонайменше третина всього викраденого зерна проходить саме через кримські порти.

Щоб приховати українське походження товару, використовуються різні схеми. Часто українське зерно змішують з російським, а потім оформлюють фальшиві документи, які свідчать, що вся партія нібито з Росії. Судна, що беруть участь у цих перевезеннях, часто ходять під «зручними» або навіть фіктивними прапорами, як-от Есватіні, та вимикають свої транспондери системи AIS, щоб приховати маршрути.

У звіті ідентифіковано ключових гравців цього злочинного бізнесу. На ринку експорту з Криму фактично утворилася дуополія двох російських компаній — «Паллада» та «Кубань-Форвард», які контролюють понад половину всіх поставок. Ці компанії, одна з яких була зареєстрована лише за 21 день до повномасштабного вторгнення, демонструють аномальне зростання прибутків — на сотні відсотків.

Також розслідування висвітлює діяльність цілих кримінальних конгломератів. Наприклад, мережа, контрольована кримським бізнесменом Михайлом Ганагою, що включає компанії «Красногвардійський елеватор» та «Агро-Фрегат», тісно співпрацює з окупаційною владою і забезпечує повний цикл — від збору вкраденого врожаю на Херсонщині до його експорту в Туреччину та Сирію.

Інший приклад — компанія «Геліос Плюс» Володимира Клименка, яка, згідно зі звітом, отримувала зерно від усіх окупаційних “державних” структур — від «Аграрного фонду» ЛНР до ГЗО на Запоріжжі, і експортувала його через підставні фірми в Дубаї. Це свідчить про глибоку інтеграцію та координацію злочинних схем на всіх окупованих територіях.

Крали не тільки зерно, розграбовували промисловість та надра

Апетити окупантів не обмежуються сільським господарством. Як пише Forbes, Україна має величезні поклади корисних копалин вартістю трильйони доларів, і значна їх частина зосереджена на сході та півдні, які зараз частково окуповані. Росія застосовує ті ж самі схеми розграбування і до промислових ресурсів — вугілля, залізної руди, металопродукції.

Схема експорту краденого вугілля з Донбасу, яка існує з 2014 року, до болю схожа на зернову. Вугілля вивозиться до Росії, де, як пояснював колишній український міністр Вадим Черниш, його змішують з російським і видають за нього нові сертифікати походження. Після цього «легалізоване» вугілля експортується до третіх країн, зокрема, як повідомляло видання DW, до Туреччини та раніше до країн ЄС.

Після повномасштабного вторгнення Росія захопила такі промислові гіганти, як Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча. Як зазначається у звіті, контроль над комбінатом встановили чеченські бойовики на чолі з Вахою Геремєєвим, радником Рамзана Кадирова, який сам себе назвав «фахівцем у металургійній галузі». Згодом підприємство було перереєстроване на родичів Геремєєва, і з нього почали вивозити металобрухт, шлак та навіть демонтоване обладнання.

Для управління захопленими промисловими активами Донбасу було створено спеціальні керуючі компанії, як-от «Південний гірничо-металургійний комплекс» (ЮГМК), пов’язаний з особами з близького оточення Путіна. Ці структури централізовано контролюють вивезення продукції, наприклад, з Макіївського та Єнакіївського металургійних заводів.

Екоцид як зброя

Окремим і, мабуть, найжахливішим епізодом російської війни проти українських ресурсів є умисне руйнування греблі Каховської ГЕС 6 червня 2023 року. Цей акт, який розслідувачі PEJ та Truth Hounds кваліфікують як воєнний злочин, спричинив екологічну та гуманітарну катастрофу небачених масштабів.

Для сільського господарства півдня України це стало смертельним ударом. Повінь миттєво знищила врожай на затоплених територіях. Але довгострокові наслідки набагато страшніші. Каховське водосховище було джерелом води для найбільшої в Європі зрошувальної системи, від якої залежали сотні тисяч гектарів землі в Херсонській, Запорізькій та Дніпропетровській областях.

Знищення греблі призвело до фактичного зникнення водосховища, а отже, і до зупинки зрошення. Це означає перетворення колись родючих земель на пустелю. Ґрунти в регіоні вже потерпають від засолення, ерозії та забруднення важкими металами й токсинами, які піднялися з мулу осушеного дна водосховища. За оцінками, річні втрати врожаю через зупинку зрошення можуть сягати 368 мільйонів доларів.

Умисний напад на об’єкт, який містить небезпечні сили, що може спричинити «широкомасштабну, довготривалу й серйозну шкоду довкіллю», є воєнним злочином згідно з Римським статутом. Руйнування Каховської ГЕС повністю підпадає під це визначення, демонструючи готовність Росії використовувати екоцид як метод ведення війни.

***

Звіт Project Expedite Justice не залишає сумнівів: розграбування українських ресурсів є не побічним ефектом війни, а її свідомою та центральною стратегією. Росія створила складну, інституціоналізовану систему для експропріації українських активів, використовуючи псевдоправові механізми, щоб надати вигляду законності тому, що по суті є державним бандитизмом.

Ці дії мають на меті не лише збагачення. Вони спрямовані на знищення економічного потенціалу України, підрив її продовольчої безпеки та стирання національної ідентичності, невід’ємною частиною якої є аграрна культура. Напади на фермерів, руйнування їхніх господарств та позбавлення їх землі — це удар у саме серце українського суспільства.

Світова спільнота не може заплющувати очі на це «велике пограбування». Необхідні рішучі та скоординовані дії: посилення санкцій проти всіх осіб та компаній, залучених до цих схем, та притягнення винних до відповідальності на всіх рівнях — від рядового солдата до найвищого політичного керівництва Росії. Лише справедливість може зупинити цей потік беззаконня та гарантувати, що злочини такого масштабу більше ніколи не повторяться.

Джерело: «Аргумент»