Як злочинна еліта організувала найзухваліше пограбування в історії Англії

1963 року в Британії сталося зухвале пограбування, що увійшло в історію як “Велике пограбування потяга”. Азарт і винахідливість злочину зробили його справжньою легендою, про яку писали книжки, знімали фільми й серіали.

Ціллю грабіжників став поштовий потяг Глазго-Лондон, нагадує BBC. Раз на місяць до нього чіпляли два додаткові вагони, у яких перевозили мішки з грошима.

Злочинці розуміли, що пограбування поїздів у стилі ковбойських вестернів лишилися в Америці XIX – початку XX століть. У Британії 1960-х із розвиненими засобами комунікації таке нахабство навіть їм здавалося справжнім божевіллям. Тому вони створили цілу “збірну”.

Об’єдналися 15 членів двох найбільших лондонських банд. Ролі були заздалегідь ретельно розподілені й відпрацьовані.

“Їх вважали елітою злочинного світу”, – розповів 2023 року в подкасті Witness History Реджинальд Еббісс, який висвітлював цей злочин для BBC в 1960-ті.

“Щоб провернути пограбування такого масштабу, потрібні були неабиякі здібності помножені на сміливість”.

Хибний сигнал семафора

Ввечері 7 серпня 1963 року потяг, у якому везли банкноти, вийшов з центрального вокзалу Глазго.

О 3:25 ночі машиніст Джек Міллс раптово побачив перед собою червоний сигнал семафора. Оскільки сигнал з’явився раптово, Міллс відправив свого помічника Девіда Вітбі до лінійного телефону, щоб дізнатись, що відбувається.

Але телефон не працював – дроти були перерізані. А за кілька секунд і машиніста, і помічника оглушили люди в комбінезонах залізничників.

“Насправді семафор показував зелене світло. Але один з членів банди закрив його чорним мішком, подавши за допомогою ліхтаря хибне червоне. Так зловмисникам вдалося зупинити потяг”, – каже Еббісс.

Коли Міллс спробував чинити опір, інший член банди вдарив його ззаду по голові, і він знепритомнів.

“Машиніст був єдиною проблемою. Він поліз у бійку. Один з грабіжників вдарив його кайлом. Він впав, було багато крові”, – вказує Еббісс.

Сто двадцять мішків з грошима

Банда отримала інформацію, що готівка і цінні речі зберігаються у двох передніх вагонах. А оскільки це був вихідний день, то в поїзді перевозили більше грошей, ніж зазвичай.

Охорони не було, але їхали понад 70 працівників поштового відділення – переважно в задніх вагонах, де вони сортували листи.

Злочинці, які вже ознайомилися зі схемою поїзда, швидко відчепили вагони з грошима. План полягав у тому, щоб відігнати тепловоз і два відчеплені вагони до мосту Брідего-Брідж, де чекали інші грабіжники.

І тут виникла проблема. У банду взяли людину, яка вміла водити тепловози. Але в найвідповідальніший момент він запанікував, не зумівши зробити те, що від нього вимагали.

“Довелося привести до тями машиніста Міллса, який стікав кров’ю і якого змусили привезти тепловоз і вагони в потрібне грабіжникам місце”, – розповідає Еббісс.

Їхати було недалеко – за милю від того місця, де вони залишили потяг. Як і припускали грабіжники, інкасатори не чинили жодного опору. Вони міцно спали і не відразу зрозуміли, що сталося.

За кілька хвилин злочинці втекли, забравши 120 мішків, у яких, як потім з’ясувалося, була гігантська на ті часи сума – 2,6 млн фунтів стерлінгів. У сучасному еквіваленті це приблизно 65 мільйонів доларів.

Уряд лютує

Зухвалість злочину вразила британців. Уряд сприйняв це як виклик. Міністерству внутрішніх справ наказали кинути всі сили на затримання нахаб.

І вже за рік більшість членів банди постали перед судом.

“На перший погляд, це була дуже добре спланована операція, – сказав 1964 року в інтерв’ю BBC News колишній старший сержант Малькольм Фьютрелл, який очолював розслідування. – Але в підсумку все обернулося катастрофою. Очевидно, вони були не такі розумні, як їм здавалося”.

На початок 1964 року на волі залишалися лише троє злочинців.

Покарання за пограбування були одними з найсуворіших в історії британського криміналу – особливо з огляду на те, що нікого не вбили і не було жодного пострілу.

Більшість членів банди отримали від 25 до 30 років ув’язнення.

“Я був просто приголомшений. 30 років. Я розумів, що ми ніколи не виберемось”, – розповідав один з грабіжників, Томмі Вісбі, 1978 року в інтерв’ю журналу Man Alive.

Причиною суворості суддя назвав напад на Джека Міллса.

“Той, хто бачив цього машиніста, розуміє, який жахливий ефект на законослухняних громадян чинить спланований збройний напад”, – сказав суддя Девіс під час оголошення вироку.

Міллс більше ніколи не працював і помер 1970 року від лейкемії. Його помічник Вітбі помер від серцевого нападу наступного року у віці 34 років.

Злочин та кара

Згодом кільком засудженим вдалося втекти з в’язниці.

Чарльз Вілсон, який був скарбником банди, втік за чотири місяці після суду. Чотири роки по тому його спіймали в Канаді й відправили за ґрати ще на 10 років.

Ронні Біггс, який попри незначну роль у пограбуванні отримав 30 років в’язниці, здійснив сенсаційну втечу за 15 місяців після суду.

Йому передали мотузяну драбину, а в призначений час під вікнами його камери опинилася відкрита вантажівка з матрацами.

Біггс зробив пластичну операцію і жив в Іспанії, Австралії та Бразилії, уникаючи арешту протягом майже 40 років.

У 2001 році він добровільно повернувся до Британії на лікування і відбув залишок тюремного терміну.

Наздогнав закон й трьох членів банди, що не постали перед судом.

Брюс Рейнольдс, якого вважали організатором пограбування, переховувався п’ять років, поки його не заарештували після повернення в Англію. Його засудили до 25 років в’язниці, але в підсумку він відсидів лише 10.

Рональд “Бастер” Едвардс після пограбування втік до Мексики. Він здався поліції 1966 року і вийшов на свободу, відсидівши дев’ять років.

Джеймса Вайта спіймали в Кенті, після трьох років переховувань. Його звільнили 1975 року.

Попри тривалі тюремні терміни, засуджених за Велике пограбування потяга, зрештою звільнили достроково. Жоден з них не відсидів за цей злочин більше 13 років.

Що ж до вкрадених грошей, то їх так і не знайшли.

Джерело: bbc.com