Конфлікт між Ізраїлем та Іраном — це війна его — FT

Три чоловіки — верховний лідер Ірану аятолла Алі Хаменеї, президент США Дональд Трамп та прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу — стоять у центрі розгортаючої війни між Ізраїлем та Іраном. Кожен з них використовував ідеологічні переконання, особистий стиль і стратегічну інтуїцію, щоб сформувати свій шлях лідерства. Тепер їхні его та світогляди стикаються, що має наслідки для всього Близького Сходу. У війні важливі не лише політичні рішення — мають значення й особистості. Насправді, саме амбіції лідерів часто спрямовують хід історії більше, ніж армії чи інституції.

Хаменеї, якому зараз 86 років, вже понад три десятиліття очолює Ісламську Республіку. Його правління позначене глибокою недовірою до Заходу та непохитною вірою в місію Ісламської Республіки — бути авангардом опору західному імперіалізму та ізраїльській агресії, навіть ціною страждань іранського народу, зазначає Санам Вакіл, директор програми "Близький Схід і Північна Африка" в Королівському інституті міжнародних відносин Chatham House.

Особистість Хаменеї — розважлива й ідеологічно негнучка — є водночас і перевагою, і слабкістю. Це дозволило режиму вистояти перед загрозами на кордонах Ірану під час вторгнень США в Афганістан (2001) та Ірак (2003). Його інстинкт, вироблений роками виживання в нестабільному регіоні, полягав у тому, щоб уникнути повномасштабної ескалації та виграти час.

Хоча він і підтримував переговори перед укладенням ядерної угоди 2015 року, він постійно підозрював наміри США, побоюючись, що ширшою метою Вашингтона є зміна режиму.

Ця недовіра зірвала невелику можливість, що відкрилася перед Іраном після укладення ядерної угоди 2015 року. Замість того, щоб підтримати поміркованих політиків, таких як тодішній президент Хассан Рухані, Хаменеї зберіг ворожу позицію. Це включало посилення ядерного збагачення, підтримку ударів по нафтових об'єктах Саудівської Аравії, зміцнення союзних угруповань, таких як ХАМАС, "Хезболла" та хусити, а також хвилі жорстоких репресій усередині країни.

"Останніми місяцями Хаменеї підтримував переговори з адміністрацією Трампа, сподіваючись врятувати іранську економіку від міжнародних санкцій, корупції та неефективного управління. Він мав намір відновити свою ослаблену легітимність, готуючи ґрунт для передачі влади. Проте удари Ізраїлю стали переломним моментом", — додає Вакіл.

Тепер Хаменеї стикається з найсерйознішим викликом за весь період свого правління: війною, яка загрожує ретельно укріпленим основам його режиму. Якщо це ще більше дестабілізує систему або Хаменеї буде сприйнятий як той, хто поступився, це може стати кінцем теократичної моделі Ірану.

Тим часом Нетаньягу, найсуперечливіша постать в ізраїльській політиці, чітко дав зрозуміти, що така капітуляція режиму, якщо не його повалення, є однією з головних цілей. Він побудував свою кар’єру на харизмі, поляризуючій риториці, вмілому усуненні суперників і трактуванні історії, в якій євреї зображені як народ, що постійно перебуває під загрозою.

"Цей світогляд визначає його підходи як до дипломатії, так і до війни. Його опозиція до ядерної угоди з Іраном у 2015 році, позиція щодо іранської загрози безпеці Ізраїлю та зрештою підтримка Авраамових угод ґрунтуються більше на особистих переконаннях, ніж на громадській думці в Ізраїлі", — стверджує автор.

Після жорстоких атак ХАМАСу 7 жовтня та руйнівної війни в Газі Нетаньягу звинуватили в тому, що він дозволив внутрішнім розбіжностям відволікти увагу від загроз безпеці, і він зіткнувся з міжнародною ізоляцією. Але його інстинкт залишався незмінним: демонструвати силу, уникати компромісів і пережити своїх ворогів. Зараз його широко вважають людиною, яка безпосередньо вступила в боротьбу з Тегераном. 

І нарешті — Трамп, чия присутність має велике значення в цій кризі. Імпульсивний і прагматичний, саме він у 2018 році прийняв рішення про односторонній вихід з ядерної угоди з Іраном — після прямого лобіювання з боку Ізраїлю та лідерів країн Перської затоки — і розпочав кампанію максимального тиску, яка загнала Тегеран у кут.

Зовнішня політика Трампа була позбавлена послідовності, але мала значний вплив. Його тісні стосунки з Нетаньягу сприяли укладенню Авраамових угод у 2020 році — бачення інтеграції Ізраїлю в новий Близький Схід. Водночас його підхід підірвав авторитет США, залишивши союзників у сумнівах щодо надійності Америки, а таких суперників, як Хаменеї, — дезорієнтованими через його непередбачуваність. Замість чітких рішень Трамп залишив світ у невизначеності щодо можливої військової операції проти Ірану.

"Можу зробити це, можу й ні", — сказав він, пообіцявши рішення протягом двох тижнів, чим ще більше підживив занепокоєння.

Цей конфлікт — більше, ніж просто військове протистояння; це зіткнення старіючих лідерів, які прагнуть забезпечити собі спадщину. Хаменеї, Нетаньягу та Трамп проклали шлях до війни десятиліттями прорахунків і ризикованих дій. Тепер усе залежить від того, чи вважатиме Нетаньягу, що його спадщина потребує повної перемоги, чи вирішить Хаменеї, що заради виживання слід піти на ескалацію або компроміс, і чи прискорить Трамп регіональне зіткнення.

"Їхні інстинкти в найближчі дні визначать не лише підсумок цієї війни, але й, можливо, майбутнє Ісламської Республіки, довіру до сили США та стабільність і без того розділеного Близького Сходу", — підсумував Вакіл.

Як загострення між державами вплине на Україну? Про це розмірковував у статті "Чи варто Україні радіти ударам Ізраїлю по Ірану?" В’ячеслав Ліхачов.