Лагун, Фірташ: кого ще мають екстрадувати з Австрії

Під час візиту до Відня 16 червня 2025 року президент України Володимир Зеленський публічно порушив «чутливе питання»: він закликав владу Австрії співпрацювати у справі повернення українських екс-високопосадовців та олігархів, які втекли від українського правосуддя і «використовують Європу, і, безумовно, Австрію, як схованку для зберігання їх вкрадених активів». Це звернення припало на період активізації міжнародно-правової співпраці: за 2023-2025 роки із європейських країн екстрадовано десятки злочинців – як бізнесменів, так і пропагандистів-колаборантів. Найбільше суди і правоохоронні органи чекають на повернення із Австрії екс-банкіра Миколи Лагуна, аграрного олігарха Олега Бахматюка, власника хімічних заводів Дмитра Фірташа, екс-власника Приватбанку Геннадія Боголюбова.

Австрія давно стала прихистком для олігархів і колишніх чиновників, що мали статки сумнівного походження і хотіли при цьому приховати їх в легальних фінустановах пристойної європейської держави. Численні журналістські розслідування неодноразово фіксували на вулицях Відня екс-голову Конституційного суду Олександра Тупицького, екс-голову Нацбанку Кирила Шевченка та його соратника, заступника голови правління Укргазбанку Дениса Чернишова, екс-нардепа Андрія Холодова, екс-лідера партії “Наші”, проросійського політика Євгена Мураєва. Всі вони ходять під низкою кримінальних статей – від корупційних до державної зради. Нещодавно до цієї компанії приєднався Денис Комарницький, екс- “смотрящий” за київськими схемами незаконної забудови, якому закидали створення злочинної організації в столичній мерії. І кожен з них – потенційний претендент на екстрадицію до України.

Утім, набагато більш “крупною рибою” є великі олігархи, які вивели з України мільярдні кошти і тепер намагаються у Відні уникнути українського правосуддя. Йдеться передусім про екс-банкіра Миколу Лагуна. Оціночний обсяг збитків, нанесених державі через банкрутство Дельта банку та схеми виводу коштів, що його супроводжували – понад 50 млрд грн. Крім того, в “короткий перелік” очевидно потрапляють Дмитро Фірташ (перебуває в Австрії уже 10 років через небажання місцевої влади надати дозвіл на екстрадицію його до США, де його звинувачують у корупційних угодах, в Україні під санкціями), а також Олег Бахматюк (звинувачення у незаконному виведенні коштів рефінансування і банкрутстві банків) та Геннадій Боголюбов (звинувачення у співучасті у виведенні коштів з Приватбанку).

Австрійські суди за останні роки неодноразово відмовляли в екстрадиції обвинувачених в Україні злочинців. Проте зараз, ймовірно, ситуація змінилась до рівня, коли досягнуті на нижчому рівні домовленості можна озвучувати під час зустрічі лідерів держав. Цей факт підтверджують і численні успішні кейси екстрадицій з інших країн – Німеччини, Польщі, Болгарії, Чехії, Іспанії, Литви.

Серед таких гучних кейсів – повернення екс-голови Державної продовольчої зернової корпорації Петра Вовчука, екс-пропагандиста з пулу Медведчука Кирила Молчанова, скандального екс-забудовника Анатолія Войцеховського. Крім того, ймовірно зрушила з мертвої точки справа про екстрадицію в Україну пропагандиста Анатолія Шарія. Це дає набагато більше шансів на те, що – навіть прикрившись російським паспортом – українські олігархи великого калібру ексрадиції з Австрії не уникнуть.

Микола Лагун: банкрутство Дельта банку, російські зв’язки і 50 мільярдів боргів

Після краху «Дельти» у 2015 році Микола Лагун опинився під слідством за низкою обвинувачень, пов’язаних із розкраданням коштів банку та ухиленням від сплати податків. Ще у 2012–2013 роках організував незаконне кредитування підконтрольних йому фірм на сотні мільйонів гривень, що призвело до втрат понад 1 млрд грн – ці кошти фактично зникли з банку. У 2015-му, вже на межі банкрутства, банкір нібито не задекларував отримані від іноземної компанії 153,5 млн грн доходу та не сплатив податків на 33 млн грн.

За оцінками українських правоохоронних органів, загальні збитки від діяльності Лагуна сягають еквіваленту понад 1,2 млрд євро (понад 50 млрд грн). Слідство та аудитори компанії Kroll виявили, що понад $1 млрд було виведено через мережу з більш ніж 50 офшорних компаній – на Кіпрі, у Гонконзі, Панамі, на Сейшелах, в Британії та інших країнах. Багато з цих фірм мали бенефіціарів чи керівників, пов’язаних із самим Лагуном.

Аби уникнути відповідальності, Лагун ініціював процедуру власного банкрутства як фізичної особи. Він подав до Господарського суду Києва заяву, де визнав борги приблизно на 7 млрд грн, з яких 6 млрд грн запропонував списати, а решту виплачувати протягом декількох сотень років зі своєї символічної зарплати у Відні (близько 14 тис. грн на місяць, тобто 300 євро).

Однак сам він ще з 2022 року фактично проживає у Австрії, куди втік, уникаючи арешту. У жовтні 2024 року Миколу Лагуна офіційно оголосили у міжнародний розшук за неявку на судові засідання (він зʼявляється із Відня онлайн). Попри це, українській владі досі не вдалося домогтися його екстрадиції або принаймні замороження активів екс-банкіра. Ба більше, складається враження, що Лагун доволі комфортно почувався на австрійській території: до 2022 року він безперешкодно подорожував між Україною та Австрією, а його численні активи (земельні ділянки, фінансові та страхові компанії тощо) залишалися під його контролем і генерували прибутки.

Ще один резонансний аспект – зв’язки Лагуна з російським бізнесом. У 2000-х роках одним із інвесторів «Дельта Банку» став Кирило Дмитрієв – глава Російського фонду прямих інвестицій (РФПІ), один із нинішніх тіньових «переговірників» щодо “мирних домовленостей” з Росією. За даними журналістів, Дмитрієв і Лагун разом стояли біля витоків зростання «Дельти», при цьому Дмитрієв залучав кошти, в тому числі державні російські, а Лагун розгортав агресивну експансію бізнесу – не лише в Україні, але й в Росії та Білорусі.

Навіть після втечі до Австрії Лагун продовжує вести бізнес в окупованому Криму – зокрема, володіє через підставних осіб нерухомістю і аграрними активами в Ялті, оформленими за російським законодавством. Пряма співпраця з країною-агресором – не завадила йому уникнути українських санкцій. На відміну від багатьох інших олігархів, які потрапили під санкції РНБО за відмивання коштів та зв’язки з РФ, прізвище Лагуна тривалий час було відсутнє у санкційних списках. Лише у лютому 2025 року після чергової хвилі публікацій з вимогою дати раду Лагуну це питання зрушило з місця – в Україні заговорили про можливість накладення на нього санкцій та активізацію співпраці з Австрією щодо його справи.

Дмитро Фірташ: титанова справа і нескінченна екстрадиційна сага

Власник Group DF – безперечно, найбільш відомий український вигнанець в Австрії. Колишній газовий магнат і промисловець, Фірташ з 2014 року мешкає у Відні, очікуючи розв’язки своїх численних юридичних проблем. У червні 2021 року Рада нацбезпеки та оборони України запровадила проти Фірташа санкції, звинувативши його в участі у титановому бізнесі, пов’язаному з постачанням сировини до російських військових підприємств.

Втім, основні проблеми Фірташа – не в Україні, а у США. Ще у 2014 році він був арештований у Відні за запитом ФБР за обвинуваченням у міжнародному хабарництві. Американські слідчі стверджують, що бізнесмен дав багатомільйонний хабар індійським посадовцям, аби отримати дозволи на розробку родовищ ільменіту (сировини для титану) в Індії – з прицілом на подальший експорт титану до США. Фірташ відкидає ці звинувачення, заявляючи про політичний підтекст (він натякав, що справжня причина – його знання про українсько-російські газові схеми та можливий інтерес до нього як потенційного свідка у справах оточення Путіна).

Процес екстрадиції Фірташа до Сполучених Штатів перетворився на затяжну юридичну війну. Спочатку австрійський суд погодив видачу олігарха (у 2017 році Верховний суд Австрії ухвалив рішення на користь екстрадиції), проте захист подав скарги до інших інстанцій, і екстрадицію заблокували. Сам Фірташ тим часом вийшов на свободу під безпрецедентну заставу 125 млн євро – це рекордна сума для Австрії.

Водночас в Україні щодо Фірташа теж назрівають нові претензії. Служба безпеки України у 2023 році повідомила бізнесмену про підозру в масштабних розкраданнях газу з української газотранспортної системи на суму до $485 млн у 2016–2022 роках.

Олег Бахматюк: «яєчний король» і недосяжний фігурант НАБУ

Колись власник агрохолдингу UkrLandFarming та групи «Авангард» (що зробила його найбільшим виробником яєць в Україні, за що Бахматюка прозвали «яєчним магнатом»), він також контролював два банки – VAB Банк і «Фінансова ініціатива». Обидва ці банки збанкрутували у 2014–2015 роках, залишивши після себе багатомільярдні борги перед вкладниками та державою.

Бахматюк відразу ж став об’єктом уваги антикорупційних органів: Національне антикорупційне бюро (НАБУ) підозрює його у виведенні 1,2 млрд грн стабілізаційного кредиту НБУ, виданого VAB Банку в 2014 році – ці гроші зникли перед банкрутством, а борги залишилися. У 2019 році Бахматюку заочно оголосили про підозру у розтраті коштів банку, а Вищий антикорупційний суд у 2020-му заочно арештував бізнесмена. Однак сам олігарх на той час уже покинув Україну. Згідно з відкритими даними, від кінця 2019 року він мешкає переважно у Відні, де має бізнес-інтереси і де зареєстрована низка його компаній.

Київ неодноразово намагався добитися його екстрадиції, але наразі безрезультатно. У березні 2023 року австрійський суд відмовив у задоволенні запиту України про екстрадицію Олега Бахматюка, назвавши його «неприйнятним». Сам бізнесмен у коментарі для преси привітав це рішення і заявив, що кримінальне переслідування з боку НАБУ нібито було ініційоване попереднім керівництвом Бюро з особистих мотивів.

Паралельно розслідується епізод із хабарем: за версією слідства, Бахматюк у 2015 році дав хабаря розміром $5,5 млн голові Державної фіскальної служби Роману Насірову за відшкодування ПДВ підприємствам свого холдингу. Сам Насіров, як відомо, нині також на лаві підсудних.

Міжнародний правовий контекст

Формально екстрадиція регулюється двосторонніми договорами та міжнародними конвенціями. Україна має договір про правову допомогу з Австрією, але вона не член ЄС, тож європейський ордер на арешт (яким користуються країни всередині Євросоюзу) на українських втікачів не поширюється. Кожен запит розглядається австрійським судом індивідуально, і адвокати підсудних активно використовують можливості оскарження. Поширена тактика – доводити, що справа має політичний характер, а отже видача неприпустима (європейські держави за законом не можуть екстрадувати особу, якщо переслідування мотивоване політично або загрожує порушенням її прав). Наприклад, по такому шляху, ймовірно, піде Денис Комарницький, на це натякали і Фірташ, і Бахматюк.

У Лагуна ситуація інша: він не може посилатися на політичні аспекти, оскільки амбіцій в політиці у нього ніколи не було. Ба більше, в Австрії він взагалі може перебувати “по російській лінії”: Адже  у його фактичної коханки, екс-голови правління Дельта банку Олени Попової  гарантовано є російський паспорт, і однією з причин його набуття, ймовірно, було саме бажання уникнути екстрадиції в Україну).

Однією з причин, чому питання повернення олігархів було піднято саме зараз – могло стати – зрушення у справах самих втікачів в Україні. Не виключено, що Зеленський володіє інформацією про активізацію переговорів з Австрією щодо окремих персон – можливо, на рівні генпрокуратур чи спецслужб. Його заява могла мати на меті надати цим кулуарним процесам публічного імпульсу. Кейс Миколи Лагуна в цьому випадку виглядає “найпростішим”: цілком конкретні фінансові збитки, більшість з яких вимушена була покрити держава, низка доведених епізодів на десятки мільйонів доларів, зрозумілі активи, які легко можна арештувати і віддати на погашення боргів. І при цьому жодних політичних підтекстів. Лагун менш інтегрований у західний істеблішмент, не має покровителів, а обсяг звинувачень – величезний і добре документований. Екстрадиція екс-власника Дельта банку могла б стати хорошим “швидким кейсом” для запуску процесу і демонстрації ефективності спільних зусиль.

Незалежно від конкретних результатів, сам факт публічного звернення президента України створює додатковий тиск на олігархів-втікачів та демонструює рішучість держави не залишати безкарними фінансові злочини, скоєні проти українського народу. В умовах війни питання справедливості набувають особливої ваги, і Україна, ймовірно, готова використовувати всі доступні інструменти для її досягнення.