Огляд «Еліо»: нема друзів на Землі? Починай шукати їх в космосі

Мультфільм від Pixar – це завжди подія, бо їхні роботи і душевні, і глибокі, і з хвацько закрученим сюжетом, і неймовірною деталізацією, і чимось таким невловимим, специфічно піксарівським, що забезпечує і шалені касові збори, і престижні нагороди, а головне - любов глядачів.

Від першої оскароносної «Історії іграшок» у 1995 році до самого касового фільму 2024 року «Думками навиворіт 2» - всі 27 проєктів Pixar (випущені під знаком Walt Disney Pictures) завоювали прихильність публіки та критиків.

Тож щороку ми очікуємо на новинку, бо знаємо – це будуть дивитись, це будуть обговорювати.

«Еліо» - 28-й мультфільм студії і третій в жанрі наукової фантастики. Один із режисерів картини - Едріан Моліна – так описував його на початковому етапі: «А що якби я сказав вам, що ми не самотні у Всесвіті, і все, що ви коли-небудь чули про інопланетян, правда?»

Втім, як завжди буває з мультфільмами цієї студії, - це не лише про інопланетян. Все набагато складніше, глибше і заплутаніше.

Про що мультфільм

Батьки 11-річного Еліо Соліса загинули, і його всиновила тітка, майор секретної космічної служби. Молода жінка, яка активно будує кар'єру, мала інші плани на життя, але племінника вона любить, тож приділяє йому якомога більше уваги. Та попри це хлопчик почувається самотнім, друзів у нього немає, в те, що тітка його любить, він не вірить. Тож мріє, щоб його викрали інопланетяни. І не просто мріє, а намагається через сконструйоване з палок та залізяк радіо посилати про це сигнали в космос…

І цей сигнал почули. Серед ночі Еліо забирає летюча тарілка та доставляє прямо до Комуніверсума – організації, де міжгалактичні посли збираються, щоб поділитись досягненнями в науці, мистецтві тощо. Ці представники різних планет помилково вважають хлопчика лідером Землі і готові взяти його до своїх лав.

От тільки до Комуніверсума хоче вступити ще один інопланетянин лорд Ґриґон – жорстокий і войовничий, який хоче об’єднати владу Комуніверсума та свою зброю і стати таким чином непереможним. А інакше він всіх тут знищить. Перелякані інопланетяни збираються тікати, щоб Ґриґон їх не знайшов, і заявляють Еліо, що не час зараз приймати його в свої ряди. І Еліо не бачить іншого виходу, як самовпевнено запропонувати свої послуги у ролі перемовника – переконати загарбника відступитись від своїх планів.

Як ви розумієте, все пішло не так, як очікувалось.

Яким він вийшов?

Складно очікувати, що в анімаційних картинах від Pixar та Disney не будуть підніматися важливі проблеми – самотності, пошуку друзів, переживання болю втрати, стосунків в родині, булінгу, підтримки та віри в краще - все це тут, звісно, є. Як і є декілька майстерно прописаних сюжетних ходів, карколомні пригоди, химерні іншопланетні істоти: мальовничий глибокий космос, мешканці й атмосфера якого нагадують підводне царство - вище всяких похвал. Копітка робота над чужинцями викликає захоплене «вау» і занурює в атмосферу радості та безтурботності.

Але мимоволі відчувається такий собі дух вторинності – «це ж було вже!». Ніби автори мультфільму взяли гарантовано непровальні теми, але нічого насправді видатного (навіть якщо порівнювати з тими ж «Думками навиворіт» чи «Душею»).

Водночас, приміром, ідея створити дитині двійника, який би був її ідеальною копією – саме такою, як би хотіли його бачити батьки, - вартувала б і окремого фільму, а тут вона показана мимоволі, всього лиш як милиці для того, щоб продемонструвати справжню батьківську любов.

«Глибоку стурбованість» та її безцільність

З новинок - творці фільму постарались показати актуальну тему сьогодення. Члени Космоліги – всі як один толерантні, дружелюбні та прагнуть миру в усьому світі, щось на кшталт нинішньої ООН. Але тільки-но стикаються з реальною загрозою грубої сили – висловлюють глибоку занепокоєність, вирішувати нічого не хочуть, а хочуть втекти і далі насолоджуватись пурпурними коктейлями з бульбашками, подорожуючи розкішними водоспадами вбиральні (див. вищезгадану атмосферу безтурботності), залишаючи розв’язання проблеми на когось маленького і незначного. Навіть якщо він і загине – то все залишиться так, як і було. Правда?

І також не стане несподіванкою, що у цьому мультфільмі – геппі-енд. Як і в переважній більшості інших піксарівських, а тим більше дійснеєвських мультфільмів. І це передбачувано та очікувано. От тільки коли герой в якийсь момент розуміє, що він просто хлопчик і не всі проблеми Всесвіту йому по зубах, екран в цей момент гасне – хтось з глядачів в залі крикнув: «О! Це був би чудовий кінець»… Мабуть, український глядач, як ніхто інший, знає, що геппі-енд – це нереалістично.

Ще з недоліків - тут не так багато яскравих чи дотепних жартів, які б зачепили й дорослу аудиторію, скоріше рівний потік таких м’яких смішків, щоб не було вже занадто серйозно.

Резюмуючи, можна сказати, що мультфільм, як завжди, піднімає важливі теми (хоч і не завжди в них заглиблюється). От тільки якщо попередні проєкти однаково могли бути цікавими як дітям, так і дорослим, то найбільш підходяща глядацька аудиторія для «Еліо» - приблизно до 12 років.

Це цікаво

Одну з ролей у «Еліо» дублював популяризатор науки, автор YouTube-каналу «Клятий раціоналіст», військовослужбовець Артем Албул. У стрічці голосом Артема говорить науковець. Цікаво, що ідея запросити на озвучування цього персонажа саме популяризаторів науки належить Disney, щоб привернути увагу до знань, критичного мислення – та самопізнання. Ці теми автори вважають головними в мультфільмі.

Країна: США

Жанр: анімація, сімейний

Студії: Walt Disney Pictures, Pixar Animation Studios

Режисери: Домі Ші («Я – Панда»), Мейделін Шарафян, Едріан Моліна («Коко»)

Тривалість: 01:30