Росія «кине» Іран, якщо Трамп для неї вирішить питання України – Гончар

Період до кінця червня буде визначальним у протистоянні Ірану та Ізраїлю, якщо США залишаться осторонь і не вступлять у війну, вважає Михайло Гончар.

Іран та Ізраїль продовжують обмінюватися ракетними ударами. І поки що перспектива зниження градусу конфлікту не проглядається. Ба більше, залишається відкритим питання про вступ у війну проти Ірану США на боці Ізраїлю.

Президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ", експерт з міжнародних енергетичних відносин і безпеки Михайло Гончар розповів Главреду, коли можливий пік загострення між Іраном та Ізраїлем, чи є загроза ядерного витка в цьому конфлікті, чи вступлять у війну США, а також які наслідки це загострення матиме для України.

Як ви оцінюєте нинішній рівень протистояння між Іраном та Ізраїлем? Чи помітні ознаки того, що загострення вичерпується, і напруга почне спадати? Чи кульмінація попереду?

Пік протистояння ще не пройдений. І тут справа не в тому, хто на кого скине більше боєзапасу: чи Ізраїль довбатиме Іран, чи Іран запускатиме по Ізраїлю балістичні та гіперзвукові ракети, а в тому, що обидві сторони затялися. Іранський режим аятол переконаний, що Ізраїль не має існувати, і бачить зараз нагоду з ним розібратися, створивши ядерну бомбу. Натомість для Ізраїлю зараз унікальна нагода покінчити з режимом аятол і не допустити створення Іраном ядерної зброї, яка ось-ось мала з’явитися. Кожна зі сторін, оговтавшись після перших днів загострення, намагається досягти стратегічної мети.

Пік цього протистояння між Іраном та Ізраїлем має бути вже цього тижня або до кінця червня, якщо США залишаться осторонь і не вступлять у війну на боці Ізраїлю. Адже запас ракет, бомб і дронів у кожної зі сторін не безмежний, і вони його вичерпають.

Ізраїль в основному діє авіаційними засобами ураження, тож знадобляться додаткові запаси бомб і ракет. А, наприклад, протибункерні бомби є тільки в США. До того ж такі бомби, особливо великого калібру, Ізраїль не може застосувати, бо не має носіїв типу бомбардувальників B-2 Spirit. Якщо Штати, як того хоче Ізраїль, виступлять на його боці, буде доволі тривала кампанія, яка матиме на меті не просто знищити військовий потенціал Ірану, але й уразити його економічно, щоб він більше не піднявся, а також спровокувати внутрішні соціальні катаклізми, які зрештою призведуть до зміни режиму аятол.

За вашою оцінкою, до якого рішення схиляються Трамп і США? Чи вступлять вони у війну проти Ірану? Трамп поспішно залишив саміт G7 начебто саме через ситуацію на Близькому Сході.

У Трампа щодня можуть змінюватися підходи на діаметрально протилежні: то він виступає за дипломатичне вирішення проблеми і проведення переговорів щодо ядерної програми Ірану, то наполягає на нанесенні удару по Ірану, щоб не дати режиму аятол створити ядерну зброю. Трамп, як маятник, змінює позицію щодня.

Звісно, фундаментально США на боці Ізраїлю. Трамп зараз бачить перевагу Ізраїлю, який завдав серйозних ушкоджень ядерній програмі та ракетному потенціалу Ірану. Але уразити те, що заховано під скельними породами на глибині 80-100 метрів, за допомогою конвенційних бомб, які скидають F-16 чи F-35, неможливо. Тим не менш, перевага на боці Ізраїлю. У цій ситуації Трамп, найімовірніше, захоче поставити переможну крапку і сказати, що США перемогли небезпечного ворога саме завдяки йому.

А що стосується від’їзду Трампа з саміту G7, то він просто втік звідти, оскільки Україна та допомога їй мали бути одним із ключових питань наступного дня саміту.

США під орудою Трампа всього за кілька місяців пройшли еволюцію від партнера України до посередника, а тепер перетворилися на партнера путінської Росії. Всі висловлювання Трампа за останні пару тижнів можна вважати благословенням Путіна на ракетно-дроновий терор України та удари по цивільній інфраструктурі. Ніч 16-17 червня стала яскравим підтвердженням цього.

Трамп пояснив свій достроковий від’їзд з саміту близькосхідними проблемами, бо для нього це зручна формула, щоб зіскочити з питання України.

Трошки відхилюся від теми Ірану та Ізраїлю. Минулого разу, коли Росія здійснила масований обстріл України, Трамп розсипався у своїх дописах погрозами і доріканнями на адресу Росії, зокрема, заявив, що Путін "бавиться з вогнем". Цього разу, коли Росія завдала по Україні більш масований і кривавий удар, вбивши майже три десятки цивільних українців 17 червня, Трамп доведе справами, що "бавитися з вогнем" Росії не можна?

Навіть якщо Трамп знову скаже "Владімір, стоп!", це не означатиме, що він щось зробить. Трамп, як і раніше, може погрожувати, але реальних кроків не буде, бо знову почнуться відтермінування рішучих дій "на пару тижнів". Та й, власне, на G7 він дав зрозуміти, що не підтримує Сенат у питанні запровадження жорстких санкцій проти РФ, бо бачить перспективу миру. По суті, Трамп дає Путіну карт-бланш на продовження його дій щодо України.

Крім того, ситуацію на Близькому Сході Трамп використає, щоб обмежити постачання зброї і боєприпасів Україні. Вже бачимо, що 20 тисяч підривників, які мали бути надані Україні, Штати перенаправили Ізраїлю.

Нам не варто мати ілюзій щодо Трампа: це або клініка, або результат блискучої операції радянсько-російських спецслужб з вербування агента та просування його на найвищу державну посаду в найвпливовішій країні світу. В друге віриться все більше і більше.

Як ви оцінюєте загрозу того, що конфлікт між Іраном та Ізраїлем отримає ядерний виток? Ядерна війна на Близькому Сході можлива?

Підтверджених даних про те, що Іран розробив ядерну боєголовку, немає. Те, що протягом останніх днів говорив Нетаньяху, можна вважати видаванням бажаного за дійсне, щоб виправдати дії Ізраїлю проти Ірану.

Втім, Іран справді впевнено рухався до створення ядерної бомби, це факт. Чи зможе Іран тепер, коли частина потужностей уражена, зібрати ядерну бойову частину, випробувати її, поставити її на ракетоносій і запустити в бік Ізраїлю – відкрите питання. А ще ж треба, щоб така ракета долетіла до цілі, адже ступінь перехоплення ракет ізраїльською ППО доволі високий.

Якщо Іран наважиться на ядерний удар по Ізраїлю, йому потрібне гарантоване ураження, тобто щоб його ракета долетіла до цілі. Адже якщо ракета буде перехоплена, і потім з’ясується, що вона несла ядерну боєголовку, Ізраїль і США зможуть використати це як привід для нанесення ядерного удару по Ірану. Іранське керівництво чітко усвідомлює, що в даному випадку воно не має права на помилку. А складно гарантувати стовідсотковий ефект від того, що складений похапцем боєзаряд, без випробування, встановлений на ракету, зможе подолати ізраїльську ППО, яка буде протидіяти цьому удару, і уразить ціль. Ймовірність успіху не надто велика, а от ймовірність негативних наслідків – дуже висока. По суті, тоді всі підземні виробничі потужності Ірану, які зараз є недосяжними для конвенційних засобів ураження, зможуть бути знищені ядерним боєзарядом: чи то Ізраїль завдасть такого удару, де-факто визнавши, що він є ядерною державою, чи то США допоможуть.

Так чи інакше режим аятол попри свій фанатизм і зацикленість на меті знищення Ізраїлю як держави все-таки має інстинкти самозбереження, які й будуть домінувати.

На мою думку, цей тиждень або період до кінця червня буде визначальним. Не виключено, що після кульмінації цей конфлікт перейде в іншу фазу: обмін ударами триватиме, але не з такою інтенсивністю, що зараз. Значною мірою це пов’язано з тим, що обидва режими – і в Тегерані, і в Єрусалимі – перебувають у вразливій ситуації з внутрішньополітичної точки зору. Для них продовження війни, до речі, як і для Путіна, є способом порятунку себе.

Режим аятол зможе сказати: сіоністський ворог не знищений до кінця, ми завдали йому удару, але він продовжує бити по нас. Єрусалим натомість скаже: слід добити режим аятол, бо поки ми його не доб’єм, буде зберігатися ядерна загроза для Ізраїлю та Близького Сходу. Обидва режими таким чином підтримують своє існування.

Питання в тому, що дистанційними діями та масованими ракетними авіаударами по військовій, ядерній і ракетній інфраструктурі Ірану кінцевої мети, тобто стовідсоткового ураження військового потенціалу Ірану та унеможливлення створення ним ядерної бомби, досягнути не можна. Потрібна наземна операція. Тобто потрібно ніжками протопати туди, де все сховано, і там це знищити. Це якщо мислити мірками конвенційної війни, без застосування ядерної зброї.

Але на наземну операцію ніхто не піде, тому що Іран – величезна країна за територією. Його площа становить1,65 млн кв км, це майже втричі більше, ніж площа України, а населення Ірану – 90 млн. Афганістан, з якого у 2021 році американці ганебно чкурнули, є країною, великою за територією, але не великою за населенням. На піку конфлікту американці ввели туди стратегічний збройний контингент, але за 20 років він не досягнув успіху. У випадку з Іраном, масштаб якого значно більший, не вистачить навіть мільйонного контингенту. Тож ніхто цього робити не буде.

Тому так чи інакше Іран та Ізраїль продовжуватимуть конфронтацію з різним ступенем інтенсивності, знаходячи для ураження один одного і конвенційні засоби, і інші варіанти. Іран у конвенційній війні не виграє, хоча його опірність та створений ним асортимент ракет зараз багатьох дивують. До речі, нам пощастило, що іранська балістика не потрапила до Росії (а якщо потрапила, то без пускових установок), тому що вона більш ефективна, ніж північнокорейська.

Тож із нижчим ступенем інтенсивності бойові дії можуть тривати, а Іран, дуже ймовірно, може перейти до терористичної діяльності в США (тому що основна підтримка Ізраїлю йде з боку Штатів), на Близькому Сході та деінде. Тому ситуація складається не найкращим чином для Ізраїлю та США.

Дипломатичні зусилля на даному етапі не матимуть успіху, коли Нетаньяху ставить за мету знищення режиму аятол. Він наголосив, що має право ліквідувати аятолу Хаменеї. Відповідно, так само мислить режим аятол від початку ісламістського режиму в Тегерані і курсу на знищення Ізраїлю як держави, а тому буде вдаватися до різних дій терористичного характеру.

Важливим елементом є те, як будуть розвиватися події в зоні Перської затоки. А зараз там запалали якісь танкери. Іран погрожував перекрити Ормузьку протоку, хоча зробити це надзвичайно непросто. Ормуз – це все-таки не Босфор шириною 700 м у найвужчому місці. Ширина Ормузької протоки в найвужчому місці становить 55 км. Звісно, її можна мінувати, запускати москітний флот тощо, але це буде проблема і для самого Ірану, бо іранська нафта надходить на світовий ринок через Ормуз. Тому погрози погрозами, в реальні дії – це дещо інше.

Слід зазначити, що 90% іранської нафти йде в Китай. Але дипломатичних зусиль, окрім скандальних миротворчих закликів з боку Пекіну до врегулювання конфлікту, ми поки що не бачимо. Тим не менш, думаю, Пекін, як і Москва, надаючи політичну й дипломатичну підтримку Тегерану, буде урезонювати режим аятол, щоб вони не вдавалися до надто екстремальних заходів.

Складно уявити, як може працювати дипломатія, з огляду хоча б на заяву Трампа про те, що всі, з ким він до цього вів переговори про іранську ядерну програму, тепер мертві, а далі, за його словами, буде тільки гірше. Така тональність точно не сприяє дипломатичному врегулюванню.

Так, абсолютно. Так само не посприяє цьому ідея про посередництво Росії між Іраном та Ізраїлем. Адже Росія офіційно є союзником Ірану.

Втім, РФ завжди грає на своєму боці: коли потрібно "кинути" союзника, Москва спокійно це робить. Згадайте сирійський режим (Асада Росія врятувала, але режим не змогла), "кидок" Вірменії, союзника Росії по ОДКБ. Ба більше, Росія зіграла на боці Азербайджану, який не був членом ОДКБ і був ворогом Вірменії.

Тож Росія завжди грає в свою гру. До речі, з Трампом – теж, коли Москва пропонує урезонити Іран, а натомість Вашингтон має для Москви вирішити питання з Україною. Трамп, по суті, це і робить, погрожуючи нам припиненням постачання зброї та примусом до капітуляції. Але це не дипломатія, а залаштунковий торг "ти мені, я тобі". Звісно, ми не можемо це сприймати так, як наші європейські партнери, які все ще уповають на Трампа і намагаються зберегти його підтримку.

Тобто Росія може "кинути" свого союзника, тобто Іран, якщо Трамп пообіцяє їй "принести на блюдечку" Україну?

Так, саме так. Із високим ступенем вірогідності.

Втім, за що б Трамп не брався, у нього виходить результат, прямо протилежний тому, що він обіцяє і декларує. На це варто зважати. Трамп, як і Путін, живе в якомусь своєму віртуальному світообразі, і логіка його дій (якщо це можна назвати логікою) вписується не в реальну картину, а в той світообраз, що в його голові. На відміну від Трампа, у Путіна дуже чіткий світообраз знищення української державності, яка для Трампа жодного значення не має. Тож, за логікою Кремля, Трамп має легко на це спокуситися, адже для Трампа Ізраїль має вищий пріоритет, тоді як Україна особливої цінності не має, тому якщо хтось хоче взяти Україну – будь ласка.

Як загострення між Іраном та Ізраїлем прямо або непрямо може зачепити Україну, які наслідки для нас матиме? Адже так чи інакше Іран поки що залишається союзником Росії. Зокрема, чи можемо ми говорити про те, що "вісь зла" слабшає, коли завдаються удари по союзнику Росії?

Безперечно. Для нас важливо, щоб Іран був знищений, бо це союзник Росії, який, як і Північна Корея, серйозно допоміг нашому ворогу, зокрема, тими ж шахедами. Тому це, звісно, є послабленням "осі зла".

З іншого боку, події на Близькому Сході відволікають увагу Східної Європи від агресії Росії проти України, причому не тільки в політико-дипломатичному плані, але й у матеріальному. Бойові дії на Близькому Сході виснажують арсенали певних засобів ураження, які потрібні й нам. Я вже наводив приклад підривачів для засобів ППО, які замість того, щоб прийти до нас, потрапили на Близький Схід, бо були перенаправлені Сполученими Штатами. Тож і в матеріальному плані загострення між Іраном та Ізраїлем відволікає увагу від нас та забирає частину тої допомоги, яка могла б або мала бути направлена нам.

Крім того, за загострення на Близькому Сході призводить до підвищення цін на нафту в найбільшому нафтовому хабі планети – Перській затоці. А підвищення ціни на нафту є плюсом для Росії, оскільки її бюджет тріщить по швах через низькі ціни на нафту, які продовжували падати, а тут вони підскочили. Тож це допінг для російського бюджету війни, який пролонговує військові можливості Росії.

Загрози, пов’язані з тим, як далі розвиватимуться події в Перській затоці, навколо Ірану, що буде з його нафтовим і газовидобувним секторами, викликають підвищення нервозності на головних ринках, де споживаються енергоресурси з зони Перської затоки. Як я вже зазначав, майже вся іранська нафта йде до Китаю. І це те, що зараз активно використовує російська пропаганда, яка напряму і через західні ЗМІ робить низку апокаліптичних прогнозів про те, що ціна на нафту підніметься більше, ніж до 100 доларів, бачив навіть прогнози про 350 доларів. Таким чином, відбувається інформаційний розгін бажаного для Росії сценарію, і для Ірану, до речі, теж, бо висока ціна на нафту означає додаткові гроші для нього.

Хоча ситуація зараз не виглядає такою. Навпаки, після цінового стрибка в минулу п'ятницю, коли розпочалися удари Ізраїлю та Ірану, ціна на нафту марки Brent зросла з 62 до 78 доларів за барель, а на початку цього тижня вона баражувала на рівні 72-73 доларів за барель і більше вгору не лізе. Адже попри наявність ризику ще більшої ескалації конфлікту залишки раціонального мислення в Єрусалимі та Тегерані утримують сторони від таких уражень одна одної, які можуть призвести до гірших наслідків для кожної зі сторін. Наприклад, поки що залишається питанням, чи наважиться Іран перекривати Ормузьку протоку, що буде далі з дивними пожежами на танкерах у зоні Перської затоки тощо.

Тож штрих ескалаційного сценарію позначився, але працюють і стримуючі механізми залаштункової дипломатії, яка намагається стримати поведінку сторін. Особливо, думаю, тут спрацьовує Китай, якому високі ціни на нафту не потрібні. Росії потрібні, а Китаю – ні. А Китай все-таки є головним партнером Ірану, як, до речі, і Саудівської Аравії та багатьох країн Перської затоки.

Чи може ціна на нафту повернутися до того рівня, на якому вона була до загострення між Іраном та Ізраїлем, тобто знову піти на спад?

Найближчими днями – ні. Але якщо до кінця червня не буде подальшої ескалації, про яку ми говорили вище (ядерний удар абощо), то ситуація стабілізується, а ціни якщо не повернуться на той рівень, який був, то будуть наближатися до цього.

Згадайте події серпня-вересня 2019 року, коли іранські проксі – хусити – уразили іранськими крилатими ракетами і дронами половину нафтового експорту Саудівської Аравії. Ціни тоді стрибнули на 20%, але за два тижні вони стабілізувалися. Ці ситуації не зовсім можна порівнювати, тому що то був окремий потужний удар, і все, а тут відбувається серія обмінів ударами. Якщо США залишаться осторонь, а ресурс ракет і дронів у сторін виснажиться, ситуація теж стабілізується. Але очевидно, що це не відбудеться впродовж найближчих днів.

Загалом, дефіциту нафти на світовому ринку немає. І навіть якщо раптом з ринку випаде іранська нафта, наприклад, якщо Ізраїль вдасться до радикальних дій, щоб обнулити іранський нафтовий експорт, що малоймовірно з багатьох причин, тоді обсяги експорту іранської нафти можуть бути заміщені тією ж Саудівською Аравією, яка має такі можливості та вільні потужності. Власне кажучи, падіння цін на нафту впродовж останніх місяців багато в чому пояснюється тим, що саудити перейшли до збільшення експорту нафти.

Наскільки коректними ви вважаєте порівняння Ірану та Росії, а саме їхньої поведінки у війні щодо своїх противників, зокрема, проведення обстрілів та цілей, які вони обирають для ракетного терору? Чи бачите ви між ними подібність?

Безумовно. Це авторитарні режими, і їхні тактика та стратегія дуже подібні. Іран навіть більш витончений у своїх діях, аніж Росія. Так, вони діють як союзники, але при цьому не готові один за одного помирати.

В цьому контексті, коли ми розглядаємо "коаліцію зла", то, наприклад, Кім Чен Ин діє куди більш просунуто, тому що навіть надіслав свої підрозділи збройних сил до Росії, звісно, не безкоштовно. Але так чи інакше він демонструє повну форму союзництва.

Іран щодо Росії демонструє обмежену форму союзництва – надає матеріально-технічну допомогу (шахеди). Росія щодо Ірану діє так само. Не думаю, що позиція Росії щодо іранської ядерної програми була дистанційованою. Мені здається, що росіяни різними шляхами допомагали Ірану прискорити розробку власного ядерного боєзаряду, просто робили це в такий спосіб, щоб не бути схопленими за руку.

На Заході не розуміють, коли говорять, що немає ніякого оборонного пакту між цими країнами "коаліції зла": Росією, Білоруссю, Іраном, Північною Кореєю та Китаєм. Цей пакт їм просто не потрібен, бо це зграя хижаків, які один одного розуміють на рівні інстинктів та відповідно діють. І методи у них абсолютно ідентичні.

Єдиний виняток тут – Китай, який є базою цієї "коаліції зла", але сам у притаманній йому манері залишається в тіні. Навіщо йому лізти на рожен, коли є ті, хто зроблять це за нього, переслідуючи мету руйнації Заходу, західних інституцій тощо: колись це зробить Росія, колись Північна Корея, колись Іран. Китай чекає і спостерігає, як інші роблять роботу для нього, надаючи їм усіляку допомогу, зокрема, купуючи іранську та російську нафту, тим самим фінансуючи бюджети війни та підривної діяльності цих двох режимів.

Якщо Росія втратить Іран як союзника, або це буде дуже слабкий союзник, зосереджений на власних проблемах, наскільки це буде боляче для РФ? Чи Росія на даному етапі отримала від Ірану все, що могла, і він їй особливо не потрібен? Саме в контексті війни проти України.

В принципі, так, все, що РФ могла отримати від Ірану, вона отримала – шахеди. Росія також хотіла іранську балістику, і була інформація, що певна партія іранських ракет була їй надана, але не були доставлені пускові установки, тож застосувати цю балістику неможливо. Тому на даному етапі Росія отримала все, що могла.

Північна Корея, маючи менший потенціал, аніж Іран, дала Росії значно більше. Китай не надав Росії балістичних ракет, танків, БТРів, але він забезпечив її грошима і високотехнологічною продукцією, яка з Китаю або через Китай потрапляє до РФ у вигляді чіпів, матеріалів, важливих для виробництва ракет і дронів. Тобто кожен із учасників вносить свою лепту в здатність РФ воювати.