Як закохатися у Венецію за 3 дні: поради, які змінять ваше уявлення про місто на воді

Утім, давайте про все по черзі, адже спочатку до la Serenissima (вона ж колишня Венеційська республіка) потрібно якось дістатися. Що варто знати перед поїздкою до Венеції, щоб отримати найкращі враження, – розповідає 24 Канал.

Як добратися до Венеції: літаки, автобуси та теплоходи

Загалом у Венеції є два основні аеропорти, які приймають внутрішні та міжнародні рейси: "Марко Поло" (VCE) та "Тревізо" (TSF). "Марко Поло" – це основний аеропорт, розташований приблизно за 13 кілометрів від центру міста, а дорога звідти навряд чи триватиме більше ніж 20 хвилин автобусом. Однак якщо ж ви (як і я) впіймали дешеві квитки на лоукостер, імовірність опинитися в аеропорту "Тревізо" різко зростає.

Цей аеропорт набагато менший і віддаленіший – він розташований приблизно за 40 кілометрів від Венеції. Попри це, швидко з'ясувалося, що жодної проблеми немає: за 11 євро автобуси-шатли хутко довезуть вас до Piazzale Roma.

Цікаво! Piazzale Roma – це остання точка, де Венеція ще трохи схожа на звичний нам світ: тут гудуть автобуси, шикуються в чергу таксі та чути гуркіт валіз по асфальту.

Далі – лише вода, вапоретто, тиша (та туристи). Окрім очевидної відсутності автівок, Венецію від інших європейських міст вигідно відрізняє ще дещо. Тут вам не потрібно йти до умовного центру міста та спеціально вишукувати красу: витонченість та мрійливість Венеції знайдуть вас раніше, ніж ви встигнете це усвідомити. Разом з усією чарівністю туристів у місті одразу зустрічають мости – їх тут понад 400.

Місто розташоване на 117 невеликих островах у Венеційській лагуні / Фото Поліни Буянової, 24 Канал

Однак якщо Париж вартий меси, то Венеція абсолютно точно варта того, щоб дотягнути свою валізу через мости до готелю.

Де найкраще жити у Венеції

Всі знають, що житло у Венеції – це дорого. І байдуже, що саме ви оберете: апартаменти, знайдені на Airbnb, чи невеличкий готель на Booking. Удар по гаманцю стане особливо болючим, якщо ви забажаєте житло з видом на канал (навіть необов'язково на Гранд).

Однак тут на допомогу приходить просте правило: у Венеції не потрібно шукати готель або апартаменти поблизу головних туристичних місць на зразок площі Сан-Марко чи мосту Ріальто. По-перше, це зекономить вам кілька десятків євро, а по-друге – лише покращить враження від міста.

Історична Венеція поділена на шість районів: Сан Марко (Святого Марка), Кастелло, Каннареджо, Санта-Кроче (Святого Хреста), Сан Паоло (Святого Павла) та Дорсодуро.

Усі райони Венеції вражають архітектурою / Фото Поліни Буянової, 24 Канал

Загальна площа усіх районів становить всього 7,6 кілометра квадратних. Для порівняння: площа Києва – 839 квадратних кілометрів. Саме тому де б ви не жили, шлях майже до будь-якої точки Венеції навряд триватиме у вас більше ніж 30 хвилин пішки. До того ж абсолютно в кожному районі можна побачити щось унікально красиве та магічне.

Моя порада: не намагайтеся детально спланувати маршрут, за яким ви гулятимете у Венеції. Є велика ймовірність, що вже біля першого ж моста чи фасаду з різьбленими віконницями ви забудете про гугл-карти, натомість вирішите самостійно блукати вузькими провулками міста.

До того ж навігація у Венеції може додатково збивати з пантелику: через ті самі чудові вулички та високі будівлі GPS-сигнал іноді втрачається.

Коли я 15 хвилин намагалася визначити правильний поворот до мого мініготелю, я вирішила загуглити, що тут і до чого. З'ясувалося, що користувачі Reddit також обговорювали цей нюанс венеційського вояжу – і, здається, знайшли цікаве рішення.

Користувачі Reddit намагаються опанувати навігацію у Венеції / Скриншот 24 Каналу

Всі дороги ведуть на Сан-Марко: що побачити та куди зайти

Головна площа Венеції, куди ви точно потрапите, бажаєте цього чи ні, це Сан-Марко. Цікаво, що це також єдина площа в місті, яка офіційно зветься "п'яцца", усі інші – лише "кампо". Однак разом із гордою назвою Сан-Марко отримала і відповідну популярність. Щодня площу заповнюють туристи з усього світу, а також до них додаються місцеві голуби, які влаштовують власні перформанси.

Площа Сан-Марко стала серцем Венеції / Фото Поліни Буянової, 24 Канал

Якщо ж ви хочете насолодитися відносним спокоєм (і я вас розумію), вирушайте на Сан-Марко рано вранці або пізно ввечері. Звучить підозріло просто, але більшість туристів у Венеції, схоже, дійсно віддає перевагу сну. І ні, серед ночі йти на прогулянку необов'язково: о 8 годині ранку найпопулярніші місця міста все ще виглядають магічно напівпорожніми.

На площі Сан-Марко кожен також має можливість подивитися на Венецію згори. З кампаніли (тобто дзвіниці) собору Святого Марка відкривається чудовий краєвид на канали та червоні черепичні дахи венеційських будинків, лагуну та острів Сан-Джорджо-Маджоре, а також бароковий собор Санта-Марія-делла-Салюте. Ціна усієї цієї краси, а точніше квитка на оглядовий майданчик, – 10 євро.

Вид з кампаніли собору Святого Марка / Фото Поліни Буянової, 24 Канал

Серед палаців, соборів та музеїв (які, до речі, теж можна відвідати) на центральній площі Венеції заховалося ще одне місце з унікальною історією. Йдеться про кав'ярню Florian, яка вважається найстарішою в Італії та претендує на звання найстарішої у світі. Її відкрили ще в 1720 році під назвою Alla Venezia Trionfante, однак поступово відвідувачі стали називати заклад за іменем власника – Флоріан.

Кав'ярня Florian залишається однією з візитівок Венеції / Фото Поліни Буянової, 24 Канал

Свого часу тут були Гете, Байрон, Пруст, Казанова, Гемінгвей та багато-багато інших. Тепер кожен із нас може легко доєднатися до почесного переліку відвідувачів кавʼярні Florian, але варто морально підготуватися до цін. Капучино обійдеться вам у 12 євро, а найдешевший "Апероль Шприц" – у 17.

Проте будьмо відвертими: це ціна не за напої, а за враження, і вони однозначно варті того. Всю цю красу тут доповнює жива музика – я прийшла ідеально вчасно та послухала Parla Piu Piano з "Хрещеного батька".

Кожна зала у кав'ярні має унікальний інтер'єр / Фото Поліни Буянової, 24 Канал

Чим особливий головний міст Венеції

Мабуть, друге за популярністю місце у Венеції – міст Ріальто. Він з'єднує райони Сан Паоло та Сан Марко вже понад 400 років і залишається не просто транспортною артерією, а справжнім символом міста. У часи розквіту Венеційської республіки тут зупинялися і розвантажувалися кораблі й човни, які прибували з далеких заморських держав.

Тут у численних лавках колись торгували золотими ювелірними виробами та іншим найпрестижнішим товаром з усіх частин світу. Вочевидь, архітектура мосту Ріальто була видатною для свого часу – і залишається такою сьогодні.

Міст Ріальто та набережна поруч / Фото Поліни Буянової, 24 Канал

Величний арковий проліт, барельєфи з зображеннями святого Теодора та святого Марка, а також сцена Благовіщення з боку Венеційської лагуни роблять міст одним із найвпізнаваніших об'єктів міста.

Де та що поїсти у Венеції

Мене одразу попереджали, що смачно поїсти у Венеції – це задоволення не з дешевих (як і всі інші задоволення в цьому місті). Однак вихід абсолютно точно можна знайти!

Важливо завжди пам'ятати: італійська кухня надзвичайно різноманітна, а Венеція – це не Неаполь, тому не варто одразу відправлятися на пошуки піци. Натомість справжній смак цього міста відкривається в дарах моря, несподіваних кисло-солодких поєднаннях і досить простій, але смачній їжі.

Навіть якщо ви не фанат риби, рано чи пізно ви опинитесь за столом із тарілкою sarde in saor – типової місцевої закуски зі смажених сардин, приправлених кисло-солодкою цибулею, кедровими горішками та родзинками. У меню закладів ви також точно побачите загадкове "щось" під назвою pasta al nero di seppia – насправді ж це паста з чорнилами каракатиці.

Однак ще в перший день я зрозуміла: їжа у Венеції – це не лише про дорогі ресторани й вечерю з трьома змінами страв. Це ще й про швидкі перекуси на набережній, коли ти доїдаєш бутерброд з тунцем, притримуєш келих білого вина, а над головою впевнено кружляє нахабна чайка або не менш нахабний голуб.

Типова обідня пора у Венеції / Фото Поліни Буянової, 24 Канал

Саме тоді я відкрила для себе bacaro – маленькі місцеві бари, де подають cicchetti. Це така собі венеційська відповідь іспанським тапас: хрусткий хліб із морепродуктами, крихітні закуски з анчоусами, оливками, прошутто, сиром, овочами; є ще приблизно мільйон варіацій цієї закуски. Оскільки мої знання італійської не просунулися далі назв пісень Челентано, у подібних не надто туристичних закладах я замовляла закуски, просто показуючи пальцем на випадкові чікетті. На диво, кожен вибір виявлявся вдалим – навіть коли я не надто розуміла, що воно таке.

Ще одним варіантом бюджетного, але гарантовано смачного перекусу є tramezzini – традиційні венеційські сендвічі з м'якого білого хліба без скоринки, які можна знайти як у закладах харчування, так і запакованими в магазинах. Начинки тут також варіюються від тунця з майонезом до артишоків чи навіть креветок.

За час поїздки мені вдалося з'ясувати, що з'їсти смачні cicchetti та випити келих вина точно можна у The Caffe Rosso, Bar Alla Toletta, Cantine del Vino gia Schiavi, Corner Pub та Al Merca. Натомість у пошуках більш серйозної вечері варто завітати до Trattoria alla Rivetta, Al Mascaron або до Antica Locanda Montic (якщо вам пощастить, і там знайдеться вільний столик).

У Венеції є ще одне контроверсійне, але без перебільшення культове місце зі сфери гастрономії – супермаркет Despar у будівлі колишнього Teatro Italia. Зовні це вишукана неоготична споруда, а всередині – мармурові колони, арки й розписана стеля, під якою тепер стоять стелажі з прошутто та сиром.

Найбільш театральний супермаркет у світі / Фото Поліни Буянової, 24 Канал

Цю будівлю відкрили на початку ХХ століття як театр, згодом перетворили на кінотеатр, а після закриття у 1970-х роках вона кілька років стояла занедбаною. Після передання університету Ca Foscari будівля також деякий час використовувалася як конференц-зал, аж поки її не викупили приватні власники. У 2016 році Despar урочисто відкрив тут супермаркет, викликавши хвилю дискусій – від обурення до захвату.

Це був такий bellissimo teatro… (переклад авторський – 24 Канал),
– зітхнув один з місцевих мешканців, що проходив повз натовпи туристів біля магазину.

Вочевидь венеційці не надто захоплюються подібними проявами глобалізації в місті, і їх можна зрозуміти.

Розширюємо горизонти: що ще подивитися у Венеції

Якщо ж вам з якоїсь причини набридне сама Венеція (ну раптом!), вихід також є. Місто не закінчується основною історичною частиною, тому свою подорож можна продовжити на островах Мурано, Бурано, Лідо та Сан-Мікеле. До кожного з них курсують вапоретто – маршрутні теплоходи, які і є головним видом громадського транспорту у Венеції. Квиток, що дійсний протягом 75 хвилин, коштуватиме 9,50 євро.

Водним транспортом у Венеції користуються не лише туристи / Фото Поліни Буянової, 24 Канал

• Мурано – це найбільший острів у лагуні після самої Венеції, який відомий передусім своїм склом. У майстернях з виробництва скла відвідувачі можуть на власні очі побачити весь процес створення виробів, а більше дізнатися про історію й техніки склоробства можна в Музеї скла. Звісно ж, тут не обійшлося без численних крамниць із традиційними келихами, люстрами, підвісками та іншими сувенірами.
  
• Бурано, який розташований за 40 хвилин від центру Венеції, приваблює своїми яскравими будинками. Цікаво, що такий рівень барвистості тут не випадковий: за легендою рибалки фарбували свої будинки в різноманітні кольори, щоб їх можна було легко побачити крізь густий туман. У наш час влада продовжує слідкувати за виглядом острова. Власники будинків, які хочуть змінити колір фасаду, мають подати обрану колірну палітру на затвердження, щоб зберегти унікальну естетику Бурано.
  
• Лідо – це про пляжі та кіно. Саме сюди венеційці їдуть покупатися і просто відпочити від міського ритму. На острові є житлові квартали, готелі та звичайно ж Palazzo del Cinema, де щороку проходить Венеційський кінофестиваль.

Є на Лідо ще одне унікальне місце – Hotel Des Bains. Саме в цьому готелі зупинявся Томас Манн у 1911 році: він також описував його у своїй повісті "Смерть у Венеції". 60 років по тому до міста приїхав Лукіно Вісконті, який вирішив екранізувати твір Манна.

Як режисер, який педантично дотримувався у своїх фільмах усіх деталей відтворюваної епохи, майданчиком для знімання Вісконті також обрав Hotel Des Bains. Однак згодом настав кінець прекрасної епохи: у 2010 році готель закрили через заплановану реконструкцію під розкішний житловий комплекс Residenze des Bains. Тепер колись розкішну будівлю оточує високий паркан, а всередині чергує охорона.

Що таке "острів мертвих"

Оскільки повноцінно долучитися до світу Вісконті та Манна наразі неможливо, цього разу я вирушила на Сан-Мікеле. Це маленький острів, розташований між історичним центром Венеції та Мурано. Його часто називають островом мертвих, і цілком заслужено. Раніше у фортеці на острові був монастир, потім – в'язниця, однак у 1807 році за розпорядженням Сан-Мікеле дійсно перетворили в місце для поховання венеційців та головне кладовище міста.

Дорога на Сан-Мікеле / Фото Поліни Буянової, 24 Канал

На острові панує тиша й спокій, а його територія вкрита кипарисами та оточена високими мурами. Сан-Мікеле точно не виглядає як звичні нам кладовища – радше як доглянутий невеличкий парк. Тут розташована старовинна церква Сан-Мікеле-ін-Ізола – одна з перших ренесансних споруд у Венеції, створена архітектором Мауро Кодуччі.

Саме кладовище також має особливості та поділене на три частини: католицька, православна і протестантська. Туристи рідко затримуються на Сан-Мікеле надовго, але для тих, хто шукає спокою та хоче побачити інший бік Венеції, цей острів може стати особливим місцем.

Острів та кладовище Сан-Мікеле / Фото Поліни Буянової, 24 Канал

Провівши у Венеції лише три дні, я щоразу ловила себе на думці, що цієї краси надто багато, щоб насититися нею за один візит. Місто постійно захоплює – кольорами, деталями, тишею каналів і шумом туристичних площ.

Однозначно Венеція – це місце, куди хочеться повертатися. Однак уже не за фото для соцмереж (хоча вони, відверто кажучи, тут виходять чудовими), а за відчуттям, що тут серед натовпу та вузьких вулиць можна знайти щось дивовижно своє.