«Котохрам» у Черкасах: за 17 років черкащанка врятувала понад дві тисячі пухнастих безпритульників

17 років тому Яна Тябут із Черкас врятувала кота Веніаміна. Тоді ніхто і не думав, що це стане початок її місії з порятунку котиків. Сьогодні Яна керує благодійною організацією «ДоброКіт » у Черкасах, а її “котохрам” став домом для сотень покинутих та безпритульних котів, яким подарували шанс на нове життя.

У притулку “ДоброКіт” не просто рятують котів - тут кожному пухнастому підопічному допомагають знайти сім'ю. Про те, як любов до тварин перетворилася на місію, з якими труднощами стикаються волонтери і про долю котиків - Яна Тябут розповіла Коротко про.

"Мій перший кіт Веніамін став для нових підопічних нянею"

Яна та Веня – 17 років разом. Фото: надано Яною Тябут

- Яно, як ви почали допомагати котикам? Чому саме кіт Веніамін став відправною точкою і так вплинув на ваше життя?
- Любов до тварин, мабуть, закладена у нас у генах. Але важливе й оточення: у дитинстві батьки, бабусі, дідусі – всі подають приклад своєю поведінкою. А потім ти дорослішаєш, вчишся брати на себе відповідальність – і робиш крок. Веніамін став для мене особливим котиком. Може, тому, що він був першим по-справжньому моїм котом. Його характер, ставлення до людей та інших тварин безцінні.
Веніаміна знайшла подруга. Холодною зимою він сидів у під'їзді – мабуть, шукав господаря. Тиждень чекали: раптом з'являться старі власники? Але ніхто не прийшов. Тоді вона вмовила мене: "Він так схожий на тебе! Блакитноокий, світленький..." Чистої води маніпуляція (сміється)! Але спрацювало! Якраз тоді в мене з'явилася своя квартира, і я думала завести вихованця - собаку або кота. Все зійшлося ідеально.

А допомагати кошенятам Веніамін умів по-різному. Якщо малюки зовсім крихітки – залишала кошенят з ним. Він їх грів, вилизував, карав, коли пустували. Чистюля ще той! Завдяки йому вуличні кошенята швидше починали довіряти людям. Він показував: людина – це не страшно, з нею може бути тепло та безпечно.

Не кожен вихованець терпітиме, коли господар тягне до будинку чужих кошенят. А Веніамін не просто терпів - він допомагав: вилизував, зігрівав, вчив ходити в лоток, виховував малюків, якщо ті поводилися погано. Справжня котонянька!

17 років разом – майже половина життя. Це величезний час, наповнений теплом.

- Ви кажете, що Веніамін допомагав виходжувати кошенят. Тобто після Веніаміна ви почали рятувати й інших котів?

– Спочатку я рятувала котиків одна: лікувала, прилаштовувала, витрачала свої гроші та час. За місяць вдавалося допомогти двом-трьом тваринам. Потім у моєму житті з'явився близький соратник, з яким усе зрослося, і він сказав: "Яно Валеріївно, давай зробимо все серйознішим, організуємо все правильно". Ці напівжартівливі, напівщирі розмови стали поштовхом до створення організації "ДоброКіт" - так з'явився справжній котохрам.

У котика Ромчика з'явилася родина – котомама та кототато. Фото: facebook.com/dobrokit

Люди допомагають котам, а коти – людям

- Тобто ви взяли окреме приміщення спеціально для котиків? Як ризикнули?

- Ймовірно, сприяла кількість людей, яка зібралася навколо мене та котів.

Коли за тобою люди, коли бачиш результат – все змінюється. Тепер ми не лише лікуємо та прилаштовуємо, а й ведемо просвітницькі проєкти: вчимо дітей відповідальності, пояснюємо, що кіт – не іграшка. Навіть пам'ятник коту у місті поставили!

Коли в тебе з командою виходить взяти кураторство, вилікувати, прилаштувати, залучити ще 10-20 осіб – масштаб вимальовується зовсім інший.

- Чи багато людей у вашій команді?

- Нас зараз семеро. Торік з'явилася ще одна дівчина. Наш склад не змінюється із самого початку. Це люди різних професій, які свій вільний час присвячують допомозі котикам.

- Давайте поговоримо докладніше про ваш “котохрам”…

- Це чарівний простір, де котики живуть після карантину та лікування, доки шукають свій дім. Організувала його з нуля у 2022-му, коли до нас звернулися волонтери з Маріуполя: треба було тимчасово дати притулок котикам. Так і почалося.

Тут відбуваються зустрічі з майбутніми господарями та реабілітаційні програми для тварин.

До нас навіть приходили ветерани, люди із фронтовим досвідом. Їм було легше розслабитись з котами, відчути спокій, якщо кіт згоден на такий контакт. Адже бувають котики, які бояться чоловіків чи дітей... Під час такого знайомства пухнасті знову вчилися довіряти людям.

Війна показала, як людям потрібне тепло, а тваринам – безпека. І коли даєш їм цю тиху гавань, відбувається щось надзвичайне: і люди, і звірі знову вчаться довіряти світові.

- Як організовано процес порятунку котиків, їх адаптацію?

- Все починається зі звернень. Ми знаємо проблемні райони. Люди дзвонять і просять допомогти з вихованцем із занедбаної дачі, підприємства, під'їзду…

Думаємо, де розмістити тварину: карантинні місця завжди у дефіциті. З крихітними кошенятами простіше – їх забирають на домашню перетримку. Там легше їх виходити, вилікувати, стерилізувати. Потім шукаємо сім'ю з огляду на характер та здоров'я кота. Збирати кошти простіше, ніж знайти тварині сім'ю: з кожним днем таких людей дедалі менше.

Особливо радіємо, коли беруть «складних» тварин, із хронічними захворюваннями. "Усиновлення" для нас завжди велике щастя. Люди намагаються нам допомогти, а я завжди говорю: “Найкраща допомога – взяти кота додому”.

- Буває, що люди, взявши кота на перетримку, не хочуть його повертати?

- Та й досить часто.

– У цьому разі ви дозволяєте залишити кота?

- Здебільшого, так. Мені навіть простіше, коли виходить так. Але я розумію: якщо ці люди візьмуть одного-двох котиків, то перетримку вони закривають, узяти інших тварин не зможуть.

Інколи друзі чи знайомі кажуть: "У нас відпустка, можемо взяти кота на тиждень". У таких випадках я даю кота на якийсь час. Буває, що після цього людина каже: "Кіт залишаються з нами" - я із задоволенням дозволяю залишити кота.

У нас також є варіанти, коли ми повністю забезпечуємо кота всім необхідним: кормом, наповнювачем, ліками, якщо людина хоче взяти тваринку на якийсь час, але з фінансами туго.

В інших випадках люди повністю покривають усі витрати, щоб трохи розвантажити нас, беруть частину відповідальності за тварину на себе. Все індивідуально залежить від ситуації.

- Чи пам'ятаєте ви перші кроки у своїй волонтерській діяльності? Що було найважче?

– Головна проблема актуальна досі – переконати людей у важливості стерилізації. Без неї безпритульних тварин буде дедалі більше.

Ще болюча тема – розведення “для грошей”. Люди схрещують породи без знань генетики, а в результаті народжуються хворі тварини, яких потім викидають.

Іноді котів доводиться рятувати із покинутих дач. Фото: facebook.com/dobrokit

"Іноді за нашими котиками приїжджають з-за кордону"

– Які у вас вимоги до людей, які хочуть взяти тварину?

- Головне - обов'язкова стерилізація та вакцинація котика. Людина має чітко знати графік щеплень, бути готова покрити усі необхідні витрати. І, звичайно, ніколи не викидати свого вихованця на вулицю.

Ми намагаємось завжди бути на зв'язку з новими власниками та відстежувати долю наших вихованців, якщо люди переїжджають. Обов'язково просимо: кажіть нам, якщо ви їдете за кордон, щоб ми були спокійнішими і знали, що з котиком все нормально. Важливо, щоб та тварина, яку врятували з вулиці, туди вже не повернулася.

Для тварин із хворобами даємо чіткі інструкції: який корм є, які ліки приймати, які процедури проходити. Дуже цінуємо людей, які беруть "особливих" тварин. Таких людей небагато, але, дякувати Богу, вони є.

- Ви якось контролюєте, чи правильно все роблять нові власники?

- Контроль будується на довірі та інтуїції. Іноді я відмовляю потенційним господарям тварини, якщо відчуваю: людина не готова.

Буває так, що люди з чимось не справляються. Найчастіше це психологічні моменти. У такому разі ми завжди забираємо кота назад та продовжуємо шукати йому новий дім.

Люди бувають надмірно самовпевнені, думають, що все зможуть, а насправді виходить інакше. Наприклад, взяли кота, а він довго уникає контакту з людьми, сидить під тумбою і не виходить – людина починає переживати, не розуміє, що робити, часом навіть впадає у паніку. У таку мить потрібно просто відчувати кота, бути трохи котопсихологом.

Ми обов'язково допомагаємо з адаптацією. А по людях відразу видно, готові вони до цього чи ні.

Обов'язкова процедура для котиків - стерилізація та щеплення. Фото: facebook.com/dobrokit

– Скільки котів ви прилаштували за весь час роботи?

– З моменту появи організації вдалося прилаштувати 1075 пухнастиків. Але ми також допомагаємо котикам з вулиці знайти дім – просто за власним бажанням, без оформлення. І якщо враховувати всіх тварин, вийде близько 2000.

- А траплялися випадки, коли доводилося вивозити котів із зон бойових дій?

- Особисто ми цим не займаємось, але приймаємо таких тварин. У Черкасах є волонтер Володимир, який виїжджає до небезпечних районів. У березні він вивіз 17 котиків із Костянтинівки та гарячих зон. Ці котики потрапили до нас.

Спочатку планувала взяти чотирьох дорослих котів, але в результаті взяла 4 дорослих та 13 кошенят - так буває, але допомагати треба.

Військові, друзі-волонтери теж пам'ятають про нас: дзвонять, просять допомогти з вивозом, кормом, передачею тварин... Ці котики теж отримують допомогу.

- Повномасштабне вторгнення сильно змінило вашу роботу?

– Воно підштовхнуло нас до створення котоцентру. Раніше ми працювали за інших умов, а зараз все інакше. А ще з'явилося багато чудових людей, з якими ми потоваришували, обмінялися контактами. Ці зв'язки допомагають нам підтримувати одне одного. Вони нагадують, що світ тісніший, ніж здається.

Але є й гіркі моменти – коли люди їдуть та кидають вихованців. Найчастіше це відбувається у відносно спокійних районах, де немає прямої загрози, але паніка змушує людей закрити кота у квартирі та виїхати. Ці тварини згодом стають проблемою для волонтерів, сусідів… Такі історії завжди сумні.

– Що допомагає вам заповнювати ресурс після напруженої роботи? Що змушує не здаватися, коли складно?

- У мене немає права опустити руки, адже є вихованці, за яких я відповідаю. Вигоряння, звичайно, буває: іноді здається, що сили закінчуються. Але в такі моменти завжди знаходяться люди, які готові взяти кота, а то й двох одразу, або спеціально приїжджають з-за кордону за твариною – це дає сили продовжувати. Тоді розумієш: все недарма.

А буває, що нема на що купити корм тваринам, і раптом на рахунок приходить 10 000 гривень – я навіть не знаю звідки, але відчувається, що це допомога "згори". Якщо дієш із добрим серцем, світ завжди дає те, що потрібно. Ми тримаємося вірою, надією та любов'ю.

- Які плани у вас та котиків на наступний рік? Про що ви мрієте?

- Мрію, щоб кожен вихованець нашого котохраму знайшов свій дім і сім'ю, що його полюбить, з якою проживе 20 років у щасті та спокої.

Хочеться, щоб у людей з'явилася відповідальність за тих, кого вони беруть до свого дому. Як мінімум, щоб коти жили у дворах та під'їздах, де їх доглядатимуть люди. Головне, щоб вони були захищеними та здоровими.

Ну і в ідеалі, щоб не залишилося бездомних, покинутих і постраждалих котиків.

Військовим теж потрібен теплий друг, що муркотить. Фото: facebook.com/dobrokit