Рецензія на мультфільм «Еліо» / Elio

Нова робота від Pixar — завжди подія. Кожна прем’єра студії традиційно супроводжується очікуваннями чогось щемливого, глибокого та неймовірно красивого. Але з кожним роком утримати цю планку стає все важче, особливо коли за плечима вже є «Душа», «Вперед і вгору», «Історія іграшок» та інші емоційні шедеври. На плечах Еліо лежить велике завдання — не тільки представити нову історію, а й повернути глядачів до тієї Pixar, яку всі полюбили. Але чи впорався з цим фільм? І головне — чи знайде він свого глядача в умовах, коли навіть діти вже стають більш вимогливими до мультфільмів?

Плюси:

чарівний візуал та дизайн прибульці; щира дружба між головними героями; сімейні цінності, які актуальні та зрозумілі

Мінуси:

сюжет часом надто стрімкий і поверхневий; відчуття недописаності в емоційній глибині; музика іноді звучить шаблонно та не сприяє співпереживанню

7/10

Оцінка
ITC.ua

«Еліо» / Elio

Жанр пригоди, фантастика, сімейний, комедія
Режисери Едріан Моліна, Домі Ші, Мейделін Шарафян
У ролях Зої Салдана, Джаміла Джаміль, Бред Геррет, Йонас Кібреаб, та ін.
Прем’єра 20 червня 2025 року, кінотеатри

Мультфільм «Еліо» став черговим кроком Pixar у спробах осмислити складні речі мовою дітей і барвистих пригод. Цього разу студія вивела глядачів за межі Землі — у глибини космосу, де хлопчик на ім’я Еліо випадково стає послом людства в інопланетній раді галактичних істот.

Звучить гучно, але насправді це трохи інше кіно. Без епічного розмаху «ВОЛЛ-І» чи емоційної глибини «Душі», «Еліо» радше схожий на легку літню пригоду для молодшого глядача, яка більше приваблює дизайном і концептом, ніж змістом.

Це історія про те, як бути почутим, навіть якщо ти відчуваєш себе зайвим у власному світі — тема, яку Pixar розкривали не раз, але тут зробили це з меншою амбіцією.

Особисто мене торкнуло, як Pixar торкається теми самотності та втрати через призму дитячої наївності. Еліо — дивний, але не через недолік, — а через свою уяву. Його зв’язок із тіткою Ольгою, змушеною жити з почуттям провини і втрати космосу, додає фільму душі. Тож, хоч сюжетний темп іноді занадто швидкий, він дає зрозуміти, що навіть у безкрайній галактиці людина може бути почута. А найголовніше, людина може почута прямо тут, вдома. Просто треба трішки терпіння і віри.

Візуально «Еліо» має бездоганний вигляд. Космос, прибульці, голограми — усе виглядає стильно й мило, з тією самою увагою до деталей, яку ми звикли чекати від Pixar.

Головний герой — 11-річний хлопчик, який після втрати батьків відчуває себе самотнім на цілій планеті. Особливо добре працює його зв’язок з тіткою, що виховує його сама, — у цих сценах ховається найкраща емоційна частина фільму. І хоча сюжет часто стрибає вперед, не даючи повною мірою відчути поворотні моменти, все ж у стосунках між героями є теплота, яка рятує ситуацію.

Дружба між Еліо і прибульцем Глордоном — найбільше досягнення мультфільму. Вона абсурдна, смішна, щира і зворушлива. Ця пара не просто додає гумору, а й тримає на собі серце історії. Саме завдяки ним фільм не перетворюється на чергову космічну біганину, а має хоч якусь структуру, хоч якийсь емоційний вектор. Усе інше — вже трохи слабше.

Мораль прописана занадто прямолінійно, конфлікти вирішуються швидко, а сцени, які могли б зачепити за живе, проскакують повз. Усе це створює враження недопрацьованості. Ніби автори боялися зробити занадто глибоко, щоб не налякати маленького глядача, але й не дотягнули до тієї філософії, за яку ми любимо Pixar.

Та попри усі плюси, «Еліо» все ж не дотягує до статусу великих робіт студії. Це не той Pixar, який змушує дорослих ревіти, а дітей — задумуватися. Тут немає того надриву, який був у «Вперед і вгору» чи «Коко», немає дивовижної глибини, яка була у «ВОЛЛ-І».

Це приємний мультфільм, безпечний і передбачуваний. Його головна аудиторія — діти, і саме для них він працює на 100%. Але для дорослого глядача, який звик чекати від Pixar чогось більше, ніж просто гарного візуала і моральної лекції, — це буде досвід на один раз. Симпатичний, але поверхневий.

Спецпроєкти

Тут Pixar вкотре знаходить баланс між «космічною казкою» й універсальним посланням. Фільм нагадує «Ліло і Стіч», хоча і трохи поверхнево. Месседж простий, але потужний: бути іншим — це нормально; втрачати — боляче; говорити — життєво необхідно. І хоча деякі сцени нагадують класичні роботи Pixar фінальними конфліктами з батьками-протипоказанням — вага емоцій не відчувається так глибоко, як у «Коко» наприклад, чи у тому ж «Волл‑І». Але для сімейного перегляду цього достатньо.

Висновок:

«Еліо» — гарна, мила й наївна пригода, яка сподобається дітям, але навряд чи залишить по собі щось більше у серцях дорослих. Тут є потенціал, є емоційна основа, є спроба говорити про важливе, але ці намагання надто обережні. Pixar наче боїться вдарити глибше — і тому просто ковзає по поверхні. Це не провал, це не поганий мультфільм — але й не той «магніт до серця», якого чекаєш від цієї студії. Якщо ви втомились від жорстких сюжетів, драм і складних метафор, «Еліо» подарує вам яскраву, легку годину з натяком на сенси. Просто не очікуйте нового «ВОЛЛ-І» — і, можливо, вам навіть сподобається.