22 червня 1941 року: поразка сталінської Системи, про яку завжди треба пам’ятати

Напад Німеччини на свого союзника СРСР виявився повною несподіванкою для Сталіна.

Американський письменник Вільям Фолкнер писав: "Минуле нікуди не зникає.

Власне кажучи, воно навіть не минуле".

Наскільки уроки катастрофічних Першої та Другої світових війн стали просто історією? Чи можна провести якісь паралелі з сьогоднішнім днем, коли світ поступово занурюється в цілу серію поки що локальних війн, які вже багато фахівців вважають насправді стартом Третьої світової?.

Тиран не хотів зважати на реальність.

Початок німецько-радянської війни на світанку 22 червня 1941 року виявився повною несподіванкою для вищого політичного керівництва Радянського Союзу, і, в першу чергу, для тирана Йосифа Сталіна.

Видатний український філософ Мирослав Попович у фундаментальній праці "Червоне століття" писав: "Сам процес реакції на агресію підтверджує припущення про те, що Сталін перебував у полоні власних уявлень про розвиток подій, не чекав справжньої великої війни і не хотів рахуватися з реальністю, яка брутально вторгалася в створену ним картину світу і руйнувала відчуття власної переваги над усіма ворогами".

Запізніле звернення голови Державного комітету оброни (ДКО) Йосифа Сталіна до радянського народу.

Газета "Правда" від 3 липня 1941 року.

Звісно, військові та керівництво розвідувальних служб СРСР, які отримували достатньо великий масив інформації про підготовку нацистської Німеччини до вторгнення, й навіть конкретні дати початку наступу, мали б підготуватися до неминучої війни.

Але командний склад Червоної армії був значною мірою заспокоєний офіційною позицією сталінської влади, що пролунала у повідомленні ТАРС від 13 червня 1941 року.

На той час уже майже два роки Гітлер був союзником Сталіна, із яким було розділено на сфери впливу з наступною окупацією її частин практично всю Європу.

І про що, звісно, радянська пропаганда післявоєнного часу воліла мовчати.

Мирослав Попович відзначав: "Тому, коли з’ясувалося, що це – не "провокація вояччини", а справжня війна, відповідь командування була безглуздою і найменш відповідною до обстановки.

Нарком оборони (маршал Семен Тимошенко.

– С.

М.) увечері 22 червня, о 9 годині 15 хвилин, дав наказ наступати – всіма силами накинутися на противника, розгромити і відкинути його за межі радянської території".

Але в перші години війни німецькі війська вже на десятки кілометрів увірвалися на цю саму територію СРСР і розрізали танковими арміями фронт від Балтійського до Чорного морів, виходячи на оперативний простір і готуючи неминучі "котли".

Перші радянські військовополонені, 22 червня 1941 року.

Як СРСР та Німеччина поділили Європу.

З 23 серпня 1939 року після підписання Пакту Молотова — Ріббентропа і Секретного протоколу до нього два хижаки розпочали ділити Старий Світ.

Йосиф Сталін та голова МЗС Німеччини Йоахім фон Ріббентроп після підписання Пакту між нацистською Німеччиною та Радянським Союзом, 23 серпня 1939 року.

Їхньою першою жертвою стала Друга Річ Посполита, яка була атакована німцями вже 1 вересня 1939 року, до яких долучилися 17 вересня і радянські війська під маркою "Визвольного походу" на території Західних Білорусі та України.

22 вересня 1939 року.

Спільний парад нациcтів та більшовиків у Бресті (місто-фортеця було передано СРСР).

На трибуні знаменитий німецький генерал-танкіст Гайнц Гудеріан і радянський комбриг Семен Кривошеїн.

По обидва кордони розділеної навпіл Польщі розпочався шалений терор окупантів з убивствами, депортаціями, відправкою у концтабори та на заслання громадян цієї країни: і нацисти, і "визволителі" мало в чому відрізнялися у методах.

А от Фінляндія несподівано зуміла встояти під час "Зимової війни" 1939—1940 років, завдавши чималих втрат радянським військам.

Ця недовга війна показала, наскільки неготовим до майбутнього неминучого конфлікту був Радянський Союз.

Потім настав час трьох країн Балтії, які були у червні 1940 року без бою окуповані більшовиками.

Румунія також вимушено наприкінці червня 1940 року поступилася Північною Буковиною та Бессарабією.

Отже, на початок протистояння Німеччини (яка перед тим катком пройшлася в Західній Європі і на Балканах, окупувавши послідовно Данію, Норвегію, Голландію, Бельгію, Люксембург, Францію, Югославію і Грецію) та Радянського Союзу європейський континент був практично повністю розподілений між тоталітарними потугами.

Поза рамками домовленостей двох тиранів залишалися і Франція (поки не була ганебно розгромлена Німеччиною влітку 1940 року), і Велика Британія.

США на той час займали яскраво ізоляціоністську позицію з мінімальною допомогою Лондону (все змінилося після катастрофи у Перл-Гарборі 7 грудня 1941 року, але на той час вже повним ходом йшла битва за Москву в рамках радянсько-німецької війни).

"Війна, якої всі чекали й яка прийшла несподівано".

Офіційно ця німецько-радянська війна розпочалася о четвертій ранку 22 червня.

Саме тоді розпочалося бомбардування міст СРСР, й серед них столиці радянської України Києва.

Ось дві важливі цитати очевидців цих трагічних подій.

Український інженер-будівельник, на еміграції історик і культурний діяч Федір Пігідо-Правобережний в романі-хроніці "Велика Вітчизняна війна" писав про перші дні в Києві після початку війни: "Всі ми до такої міри звикли до всякого роду військових вправ за останній рік, до майже щоденних "повітряних тривог", що ні в кого не з'явилось навіть думки, що це вже й є та давно очікувана війна.

Лише в Інституті я довідався, що Німеччина почала війну.

Студенти були в підвищеному настрої, всі хвилювались, розповідали про нічне бомбардування летовища десь поблизу.

Про працю годі було й говорити.

Промову Молотова слухали мовчки, стиснувши зуби.

Подекуди можна було бачити неприховані зловісні вогники в очах слухачів.

Опівдні я вернувся до міста.

На розі вулиць Леніна й Хрещатика кинувся у вічі великий натовп.

Кажуть — німецького шпигуна спіймали.

На Львівській вулиці ґвалт, галас.

— Що? — Шпигуна піймали.

Ця шпигуноманія шаліла на вулицях півтора–два тижні.

Темп її почав трохи спадати лише в липні, коли її заступила шалена паніка та гасло: "Спасайся!" Я не знаю, чи відбувалися подібні явища на вулицях німецьких міст, у Франції, в Англії на початку війни, але в нас шпигуноманія набрала характеру психічної хвороби".

Лише в перший день війни під час бомбардування Києва загинуло близько 200 містян.

Особливо постраждав завод "Більшовик"….

"Війна вже розпочалася, а люди йшли на базар із кошиками, їхали на прогулянки, читали про таврів… а вже були збомбардовані усі великі міста й не були то ніякі маневри.

Справжня війна, якої всі чекали й яка прийшла несподівано.

Прийшла вона відразу в Київ — модерна повітряна війна, а не якісь там далекі прикордонні окопи, що про них довідуєшся із газет.

Клава аж тепер згадує, що тиждень тому казала служниця.

Її милий — вартовий штабу київської воєнної округи — тиждень тому розповідав про наказ попалити всі архіви, приготуватися до евакуації.

Виходить, наші знали? Так, але Гітлер випередив на кілька годин.

Все таки, при чому тут евакуація Києва?" – писала українська письменниця, історик і археолог Докія Гуменна в романі "Хрещатий яр" (1956), який був написаний вже на еміграції.

Трагедія народу посилювалася тим, що йому не просто доводилося боротися з окупантами-нацистами (а їхня людиноненависницька політика кардинально змінила настрої в Україні вже з середини 1942 року).

Над ним стояла і тримала в смертельних обіймах "своя", терористична влада.

І цю владу на першому етапі радянсько-німецької війни, особливо в 1941 році і частково в 1942 році значна кількість радянських громадян просто не бажала захищати.

Українське населення, яке пережило жахи громадянської війни, Голодомори 1921—1922 та 1932—1933 років, цілу серію політичних процесів ще задовго до Великого терору 1937—1938 років, також продемонструвало свою нелояльність до радянської влади.

Ось що писав у доповідній записці, на ім'я Микити Хрущова секретар ЦК КП(б)У Дем’ян Коротченко: "Абсолютна більшість цивільного населення в Україні не бажала продовжувати боротьбу проти німців, а намагалася в різний спосіб пристосуватися до окупаційного режиму".

Київ, 19 вересня 1941 року.

Містяни зустрічають німецьких окупантів.

Чому так? Кремлівська влада з самого початку громадянської війни на теренах колишньої Російської імперії займалася боротьбою з власними народами.

І кількість людей, які постраждали від неї – були вбиті, депортовані, загинули в таборах, – вимірювалася десятками мільйонів.

Так виглядав центр Києва (Хрещатик і прилеглі вулиці) після підриву радянськими диверсантами.

Спецоперація тривала з 24 до 29 вересня 1941 року.

А тепер згадаймо страшні цифри захоплених радянських військовополонених лише за перші шість з половиною місяців війни (з 22 червня 1941 року до 10 січня 1942 року): 3,9 млн осіб! Для порівняння: загальна кількість німецьких військ і їхніх сателітів на початок війни на кордоні не перевищувала три мільйони осіб.

Отже, за цей час була практично знищена або ж опинилася в полоні вся кадрова армія.

Лише під час розгрому Південно-Західного фронту РСЧА у вересні 1941 року в полон потрапило 666 тисяч осіб (а це дві третини особового складу фронту).

Загалом за всю радянсько-німецьку війну в полоні опинилися 5,7 млн радянських солдатів і офіцерів, серед них 81 у званні генерала.

Більшість із них (3,3 млн осіб) загинули в полоні.

Радянські військовополонені після битви за Київ в 1941 році.

Завдячуючи сталінській стратегії війни (а це банальне завалювання ворогів трупами своїх воїнів), допомозі країн Антигітлерівської коаліції, а також програмі ленд-лізу (в першу чергу з боку США) Друга світова війна в Європі завершилася перемогою над нацистами і їхніми союзниками.

Перемогою, яка була завойована з величезними втратами.

Ось такі страшні, "сухі" цифри втрат лише України під час Другої світової війни: 8,8 млн мільйона загиблих, 2,5 млн було відправлено у німецьку неволю, зруйновано 870 міст і понад 30 тисяч сіл.

Більшість українців, які воювали у лавах Червоної армії, билися аж ніяк не за тоталітарний сталінський режим, а за свою землю, рідних і близьких, за спасіння українського етносу.

Проте визволення українських земель з нацистської неволі одночасно зміцнило цей самий сталінський режим, який пережив на першому етапі війни страшний, невідомий у світовій історії колапс.

І про це також треба пам’ятати….