Безіменний герой: як американська субмарина десятки років шпигувала за СРСР

Адмірал Гайман Ріковер — безсумнівно, один із найвидатніших людей, які коли-небудь очолювали ВМС США. В епоху холодної війни він самотужки забезпечив неперевершений рівень застосування атомних підводних човнів. Прискіпливий керівник, Ріковер створив сучасний флот, перетворивши його на найбільшу морську бойову силу в історії.

Хоча Ріковера знали як жорсткого лідера, він не був позбавлений грайливості та уяви. Це проявилося в одному з його улюблених проєктів — підводному човні, який отримав позначення NR-1, що його екіпаж прозвав "Нервином".

Фокус переклав статтю Брендона Дж. Вайхерта про унікальну американську субмарину NR-1.

Історія підводного човна NR-1 "Нервін"

Спущений на воду 1969 року, NR-1 був найменшим атомним підводним човном, який коли-небудь експлуатували ВМС. Мініпідводний човен призначався не для бойових дій, а для секретних глибоководних досліджень, пошуку і шпигунства. NR-1 пропрацював як секретний проєкт адмірала Ріковера майже 40 років, поєднуючи в собі передові технології та надійний, утилітарний дизайн. Цей маленький, але здібний підводний човен заслужив разючий послужний список.

Втрата підводного човна USS Thresher, який 1963 року затонув з усіма 129 членами екіпажу, засвідчила, що ВМС необхідні передові можливості глибоководної евакуації та досліджень. Адмірал Ріковер, візіонер у галузі ядерної енергетики, скористався можливістю і запропонував створити невеликий підводний апарат з ядерною силовою установкою, здатний працювати на граничних глибинах.

Схвалена 18 квітня 1965 року, NR-1 була побудована підрозділом Electric Boat компанії General Dynamics в Гротоні, штат Коннектикут. Її будівництво почалося 10 червня 1967 року. В кінцевому підсумку NR-1 було спущено на воду 25 січня 1969 року, а 19 серпня 1969 року завершилися ходові випробування.

Відмінною рисою субмарини був її нетрадиційний статус. Підводний човен не було офіційно введено в експлуатацію, і він не отримав назви; протягом усього терміну служби він залишався під позначенням "NR-1" (Navy Reactors-1). Ця назва була мовчазним реверансом у бік підрозділу ВМС адмірала Ріковера, який займався військово-морськими силовими установками. Таке найменування дало змогу Ріковеру обійти нагляд Конгресу й обмеження на фінансування військових кораблів, зберігши жорсткий контроль над проєктом — що йому дуже подобалося.

NR-1 була крихітною: її повна водотоннажність становила всього 400 тонн. Вона була в рази меншою за традиційні американські атомні підводні човни. Компактний ядерний реактор забезпечував практично необмежену витривалість.

Можливості та конструкція NR-1

Конструкція NR-1 була спеціально розроблена для глибоководних операцій. Підводний човен оснащений висувними колесами, що дають змогу "їздити" по дну океану, і трьома 10-сантиметровими оглядовими вікнами для безпосереднього спостереження. Оснащена 19 газорозрядними ліхтарями, вісьмома 1000-ватними і двома 500-ватними лампами розжарювання, а також 16 телевізійними антенами для роботи в умовах низької освітленості, NR-1 могла висвітлювати і документувати морське дно в найдрібніших деталях. Гідравлічна рука-маніпулятор, здатна піднімати до тонни вантажу, а також рятувальна клешня і робочий кошик давали змогу субмарині витягувати предмети з дна океану.

Складні гідролокатори, навігаційні системи і чотири канальних рушія NR-1 давали змогу точно маневрувати на глибині до 724 метрів — набагато глибше, ніж могли занурюватися більшість підводних човнів флоту. За малі розміри довелося заплатити: екіпаж із 10–13 осіб жив у дуже обмежених умовах, без кухні та душових, харчуючись замороженою їжею і щотижня приймаючи ванну з відра. М'яко кажучи, спартанські умови.

Але місія NR-1 полягала не в комфорті екіпажу, а у виконанні практично нездійсненних завдань у вкрай недружньому середовищі в розпал холодної війни.

Низька швидкість підводного човна — 4,5 вузла (8,3 км/год) під час спливання і 3,5 вузла (6,4 км/год) під час занурення — означала, що його потрібно було буксирувати до місць виконання завдань.

Обслуговування субмарини було ще одним складним завданням.

Будучи єдиним у своєму роді човном, NR-1 не мав запчастин, тому членам екіпажу доводилося проводити капітальний ремонт або виготовляти компоненти на замовлення. Це було особливо обтяжливо в порту, де невеликий екіпаж займався виснажливими ремонтними роботами.

Однак, незважаючи на всі ці труднощі, екіпажу, як повідомляється, подобалося служити на борту цієї субмарини. Дійсно, тісні каюти і суворе життя під водою в поєднанні з його інтенсивністю і секретними місіями призвели до того, що кожен екіпаж, який служив на субмарині, ставав згуртованим.

Життя на борту NR-1 було виснажливим для її екіпажу. Невеликі розміри субмарини означали тісні каюти, де на 13 осіб екіпажу припадало всього чотири ліжка. Відсутність елементарних зручностей — ні кухні, ні душових, ні туалетів, що часто засмічуються, — перевіряла на витривалість елітний екіпаж, відібраний зі школи ядерної енергетики ВМС. Члени екіпажу палили хлоратні свічки для отримання кисню і їли їжу з мікрохвильовки під час місій, які могли тривати до 23 днів. Через невеликі розміри субмарину часто розвертало океанськими течіями, тому морська хвороба була постійною проблемою.

Ядерна силова установка і здатність перебувати під водою до місяця робили підводний човен ідеальним для тривалих глибоководних операцій. Хоча більшість його місій залишаються засекреченими і донині, кілька розсекречених операцій підкреслюють його універсальність і популярність серед вищого керівництва ВМС, яке знало про існування і можливості такої субмарини.

Унікальні місії NR-1

Наприклад, 1976 року NR-1 підняла частини потопленого Grumman F-14 Tomcat, включно з ракетою AIM 54A Phoenix, яка впала з палуби USS John F. Kennedy під час навчань НАТО. Ця місія продемонструвала точність підводного човна у виявленні та вилученні чутливої військової техніки з глибини 597 метрів.

У 1986 році цей підводний човен зіграв ключову роль у трагічній історії космічного "Челленджера". NR-1, якому було доручено знайти і витягти критично важливі компоненти постраждалого космічного корабля, виявився безцінним завдяки своїй здатності перебувати на морському дні протягом тривалого часу і з високою точністю складати карту океанського дна. Донні колеса і рука-маніпулятор дали змогу підводному човну переміщатися і витягувати уламки в складних умовах, що сприяло розслідуванню катастрофи НАСА.

Крім того, свого часу NR-1 підтримувала багато наукових починань. У 1995 році океанограф Роберт Баллард використовував цю субмарину і допоміжне судно MV Carolyn Chouest для дослідження затонулого біля берегів Греції судна HMHS Britannic, сестринського корабля RMS Titanic. Камери і системи освітлення підводного човна дали змогу отримати детальні зображення затонулого судна, що сприяло розвитку морської археології.

У 2007 році NR-1 обстежила Національний морський заповідник Флауер Гарден Бенкс у Мексиканській затоці, наносячи на карту підводні об'єкти і збираючи дані для екологічних досліджень.

Можливо, найбільш загадковим є той факт, що NR-1 брала участь у численних шпигунських місіях у розпал холодної війни. Невеликі розміри і можливості глибокого занурення робили її ідеальною для подібних секретних операцій. Серед таких місій — прослуховування радянських підводних кабелів зв'язку.

Хоча більшість деталей цих місій залишаються засекреченими, повідомляється, що NR-1 виконувала місії з пошуку радянської військової техніки та збору розвідданих, забезпечуючи стратегічні переваги США. Знакову помаранчево-червону схему забарвлення субмарини, яку використовували для прикриття "досліджень", під час цих секретних операцій замінювали на чорну.

NR-1: американська легенда

Після 39 років бездоганної служби NR-1 була деактивована 21 листопада 2008 року в порту Гротон, штат Коннектикут. Після видалення палива на Портсмутській військово-морській верфі в Кіттері, штат Мен, її відправили на військово-морську верф П'юджет-Саунд у Бремертоні, штат Вашингтон, де здали на брухт у 2009 році. Однак частини субмарини, включно з рубкою управління, зберігаються для експозиції в Бібліотеці та музеї підводних сил у Гротоні.

NR-1 сприяла обороні Америки під час холодної війни і великим науковим відкриттям у галузі океанографії та археології. Іншого такого підводного човна вже ніколи не буде.

Про автора

Брендон Дж. Вайхерт — аналітик з національної безпеки National Interest, колишній співробітник Конгресу і геополітичний аналітик, який пише для The Washington Times, Asia Times і The-Pipeline. Автор книг "Winning Space: How America Remains a Superpower", "Biohacked: China's Race to Control Life" і "The Shadow War: Iran's Quest for Supremacy". Його нова книжка, A Disaster of Our Own Making: How the West Lost Ukraine, уже доступна в книжкових магазинах. За Вайхертом можна стежити у Twitter: @WeTheBrandon.