Чи зможе війна з Ізраїлем вплинути на зміну режиму в Ірані?

Незадовго до масованого удару американської авіації 22 червня по іранським ядерним об’єктам, у впливовому британському щотижневому журналі The Economist з’явилася стаття під назвою «Where will the Iran-Israel war end?» (Чим закінчиться ірансько-ізраїльська війна?). В якій зокрема наголошується, що «Рішення пана Нетаньягу полягає в тому, щоб спонукати іранців повстати та повалити Ісламську Республіку. Він підрахував, що новий режим, імовірно, буде менш тиранічним, менш войовничим і менш прив’язаним до ядерної програми. Але Ізраїль може лише створити умови, які сприятимуть зміні режиму. Крім того, ніхто не знає, наскільки новий уряд насправді буде готовий укласти мир з Ізраїлем або відмовитися від ядерних мрій, які, зрештою, почалися з шаха».

А далі, як зазначає The Economist: «Висновок полягає в тому, що єдине, що знаходиться під прямим контролем Ізраїлю, – це виграти час, зменшивши технічні можливості Ірану отримати бомбу. Якби через кілька років Іран відновив свою ядерну програму, Ізраїлю довелося б розпочинати ще одну операцію знову. Перешкоди на шляху до успіху, безперечно, зростатимуть».

Все дійсно так. Ядерні мрії аятол можуть зникнути лише зі зміною їхнього режиму, а з цим виникають великі проблеми. Адже залишення Ірану у тому вигляді, в якому він є тепер, обов’язково призведе до спроби нового імперського реваншу. Як би комусь не хотілося про це думати зараз. І тепер все може залежати від того, чи вирішить Америка повністю добити іранський ісламістський режим.

Можна не сумніватися, що у Тегерані вже добре підготувалися до сценарію, коли у випадку народного повстання до влади приходять продемократичні сили. В які заздалегідь були кооптовані представники режиму ісламістських мулл. Не говорячи вже про те, що іранські спецслужби, напевне, готувалися вже не один рік до варіанту тимчасової втрати влади. Тому теракти, диверсії та ліквідація тих, хто готовий буде співпрацювати з новим урядом, вже давно заплановані в арсеналі цих спецслужб.

Міністерство інформації та національної безпеки (МІНІ) це не єдина організація, котра покликана зберегти діючу владу назавжди. Як і Корпус вартових ісламської революції (КВІР), котрий має потужні розвідувальні та контррозвідувальні підрозділи. Також не варто забувати про розвідувальну організацію Корпусу вартових ісламської революції, причому розвідка КВІР є особливо потужною завдяки своїй прямій підпорядкованості Верховному лідеру. Як і про Артеш, регулярну іранську армію, що має власну військову розвідку, та сили Басідж, що входять до складу КВІР та виконують функцію народної міліції. І тому вже зараз потрібно подумати над тим, що робити з їхніми залишками, якщо вдасться змінити режим мулл.

Іран може мати терористичні осередки по всьому світу. Тоді за командою з Тегерану, ісламісти-бойовики почнуть вбивати американських військових і цивільних осіб, або різко піднімати ціни на енергоносії, підриваючи нафтову промисловість Саудівської Аравії, чи блокуючи Ормузьку протоку, життєво важливий водний шлях для нафтових і газових танкерів. Або наважаться підірвати багатоквартирні будинки в Дубаї чи Катарі, поклавши початок відтоку з цих країн емігрантів, які є важливим елементом функціонування їхніх економік.

Очевидно, що спільна мета як Ізраїлю, так і Сполучених Штатів виходить далеко за рамки знищення ядерного потенціалу Ірану, також зосереджується увага на ліквідації існуючого режиму, який має бути замінений прозахідним, світським урядом. Ізраїль 13 червня перейшов свій Рубікон, а президент Америки Дональд Трамп 22 червня таки наважився на рішення, що здатне змінити багато чого не тільки на Близькому Сході, а й взагалі у світі.

Трамп відкладав своє остаточне рішення до 22 червня, схоже, враховуючи фактор Російської Федерації та Китаю, які формально залишаються й далі союзниками Ірану. Бо не дивлячись на те, що Путін задекларував своє нібито невтручання в ірансько-ізраїльське протистояння, не можна виключати, що його політичний патрон з Китаю, – Сі Цзіньпін, зобов’яже російського диктатора діяти на цьому напрямку більш активно та агресивно.

Хочеться сподіватися, що вслід за Ізраїлем, Сполучені Штати також прийдуть до висновку, що найпростіший спосіб припинити ядерну програму – це змінити режим. Як тільки ізраїльтяни та американці контролюватимуть увесь повітряний простір Ірану, будемо очікувати, що будуть знищені і заводи з виробництва безпілотників «Шахедів», які допомагають Росії знищувати цивільну інфраструктуру в Україні.

Проводячи свої рейди, Ізраїль також намагається знищити здатність Ірану озброювати терористичні Хезболлу, ХАМАС, Ісламський джихад і хуситів. Адже вони не менш небезпечні, ніж іранські виробництва бомб, ракет і безпілотників, які Тегеран використовує для намагання домінування в близькосхідному регіоні.

Безсумнівно, продовження розвитку ядерного потенціалу Ірану, не могло не призвести саме до такої реакції Ізраїлю та Америки. Те, що Іран знову грався в «мирну атомну програму», означає, що Ізраїль, повною мірою, має скористатися ситуацією, включаючи зміну режиму, і подвоїти свої зусилля на цьому напрямку.

Будь-який інший варіант просто означає, що Ізраїлю доведеться знову завдати удару, якщо Іран продовжить свої спроби розробляти ядерну зброю. Це те ж саме, що й домінування ХАМАСу у Секторі Газі. Якщо там правління терористичного ХАМАСу буде ліквідоване, то протиріччя з палестинцями принаймні не набуватиме таких жорстких форм.

Тому правильним рішенням американців та ізраїльтян було, що питання з іранським «мирним атомом», в жодному разі, не можна відкладати на потім. І якщо повністю вдасться знищити здатність Ірану отримати ядерну бомбу, увесь світ буде глибоко вдячний Ізраїлю та Америці.

Хоча, поки на Близькому Сході панує крайній ісламістський релігійний фанатизм, миру не може бути, доки не настане нова ера релігійної модернізації, реформації та просвітництва. Екстремальна релігія та теократичне правління є шкідливими для людства. Вона існує для того, щоб контролювати людей та привчати їх бути послідовниками вчення через страх і залякування.

Протягом десятиліть Іран не брав участі у прямих конфліктах, за винятком Іраку. Тегеран, дотримуючись теорії асиметричного конфлікту, вів проксі-війну з Ізраїлем, нацьковуючи на нього своїх маріонеток – ХАМАС, Хезболлу, Ісламський джихад і хуситів.

Майже усунувши ХАМАС, як безпосередню загрозу, перейшовши до боротьби з Хезболлою та маючи на своїх кордонах новий сирійський режим, який нині не зацікавлений бути маріонеткою Тегерану, Ізраїль протистоїть Ірану віч-на-віч, бомба до бомби. І судячи з кількості вбитих вищих іранських військових та науковців-ядерщиків, Ізраїль добре підготувався до виникнення подібної можливості.

Жахлива терористична атака на Ізраїль ХАМАСу у жовтні 2023 року, поклала початок серії відплатних дій Ізраїлю. Бомбардування ядерних об’єктів Ірану та страта іранських ключових вчених не могли відбуватися миттєво. Для цього потрібні були роки встановлення їхніх місць перебування. Тепер же питання полягає в тому: військові з ЦАХАЛу будуть перекинуті на землі Ірану, чи операція не вийде за межі застосування ізраїльської та американської авіації і ракетного потенціалу Єрусалиму?

Ірансько-ізраїльська війна наочно доводить, що Іран, і фінансовані ним екстремістські угрупування, наштовхнулись на тверду стіну, коли стикнулися з професійними військовими. Вони вважали за краще вражати легкі цілі та застосовувати таку підступну тактику, як захоплення цивільних заручників і використання лікарень в якості баз для своїх терористичних операцій. Своїми діями Ізраїль і США довели, що ця асиметрична підривна насильницька тактика в реальному протистоянні має суттєві обмеження, коли з’являються серйозні противники.

Якщо подивитися на ірансько-ізраїльський конфлікт ширше, то не важко помітити, що жодна з сусідніх сунітських держав не хоче, щоб Іран отримав ядерну зброю. Адже сунітсько-шиїтський конфлікт набагато глибший й давніший, ніж терористична кампанія Ірану проти Ізраїлю. Простіше кажучи, аятоли не можуть завдати прямого удару по США, тому вони застосували терор – спочатку кризу із американськими заручниками в 1979 році, а пізніше фінансування терористичних рухів, спрямованих на головного союзника Сполучених Штатів на Близькому Сході – Ізраїль.

ХАМАС претендує на ізраїльські території. І обидві сторони демонструють неймовірні зразки риторичної еквілібристики, щоб довести моральну перевагу своєї справи. Але це слова. Ніхто не виграє у війні слів та ідей. У реальному світі сила дає право. І Ізраїль довів цю сентенцію не лише сьогодні, але й у 1960-х роках. Сусідні держави неодноразово намагалися знищити його, але зазнали нищівної поразки. Ті, хто дивиться очима реальності, розуміють, що ХАМАС розпочав увесь цей хаос у жовтні 2023 року. Вони просто не очікували, що відповідь Ізраїлю покладе їм кінець.

Якщо ізраїльтяни хочуть вижити, то вони змушені сприймати своїх ворогів серйозно. Статут ХАМАСу закликає до знищення Ізраїлю. Так само і Іран націлений, з моменту закінчення ірансько-іракської війни, на те, щоб знищити Ізраїль за допомогою терору та проксі-угрупувань. І якщо раніше в Ізраїлі думали, що режим мулл – це безжальні вороги, яких можна стримати, то трагічні криваві події 7 жовтня 2023 року довели, що вони помилялися.

Після американських ударів 22 червня по ядерним об’єктам в Ірані, найважливішим результатом цієї війни є те, що Ізраїль та Сполучені Штати остаточно викрили Іран, як слабку у військовому відношенні державу. Незважаючи на всю їхню пихатість, іранцям бракує сили та військового професіоналізму. Що змінює всю ситуацію на Близькому Сході.

Навіть якщо Ізраїлю та Америці не вдасться швидко змінити режим мулл або нарешті повністю припинити програму ядерного збагачення Ірану, вони, безсумнівно, зробили серйозну пробоїну в його стійкості та здатності адаптуватися до зовнішніх викликів. А потім, якщо Іран спробує продовжуватиме свою ядерну програму, то через пів року ізраїльтяни і американці здатні повторити все знову. Це велика стратегічна перемога Ізраїлю та США, яку не варто скидати з рахунків.

Історично мир й процвітання можуть настати після програшу війни. Варто лише згадати, як Німеччина, Японія та Італія досягли дивовижних успіхів після поразки у Другій світовій війні. Критичною відмінністю між країнами, які процвітають після поразки, і країнами, які загрузли у ворожнечі минулого, є зміна керівництва. Зміна, яку відстоюють громадяни країни.

Іранці, в країні яких роками панували релігійні фанатики, котрі навіяли їм ненависть до Ізраїлю, Америки та західних цінностей, таких як рівність жінок, ймовірно, готові до зміни режиму. Хочеться сподіватися, що поразка у цій війні допоможе іранцям перегорнути сторінку ненависті, а також назавжди покінчить з придушенням їхніх прав людини.

Падіння влади ісламістських мулл та розрядка напруженості на Близькому Сході, цілком здатна призвести до входження Ірану у світ процвітаючих миролюбних націй. А припинення підтримки Іраном тероризму на Близькому Сході також може виявитися необхідним каталізатором для спроби мирного вирішення палестино-ізраїльського конфлікту.