Чим ризикує Трамп, атакуючи Іран: знаменний момент і ризик для світу — CNN

Рішення президента США Дональда Трампа завдати удару по іранських ядерних об'єктах стало одним із найризикованіших кроків його президентства, що може мати глибокі наслідки як для Близького Сходу, так і для позицій США у світі. Уночі 22 червня американські стелс-бомбардувальники B-2 застосували надпотужні бомби GBU-57 для руйнування бункерів проти об'єктів в Ірані, які, за словами Трампа, загрожували безпеці Ізраїлю. Водночас експерти попереджають: якщо удари не призвели до повного знищення іранської ядерної програми, наслідки цієї кампанії можуть бути катастрофічними.

Політик, який знову прийшов до влади, обіцяючи покласти край війнам, схоже, розпочав ще одну, йдеться в аналітичному матеріалі старшого політичного оглядача CNN Стівена Коллінсона.

"Американські авіаудари є безжальним і одностороннім проявом військової могутності США та президентської влади, а також вражаючим кульмінаційним моментом 45 років отруйних відносин США з Іраном після Ісламської революції 1979 року.

Але почати нові війни легко, а ось закінчити їх набагато складніше. Особливо на Близькому Сході тактичні припущення американських президентів про те, що вони можуть стримати наслідки військових дій «шоку і трепету», часто виявляються трагічно наївними", — вказує автор.

Небезпечний прецедент

На тлі конфлікту, що може швидко перерости у повномасштабну війну, аналітики зазначають, що Трамп поставив на карту не лише свою політичну спадщину, а й регіональну стабільність. Хоча президент переконаний у доцільності атаки, остаточні результати військової операції ще не відомі — зокрема, не ясно, чи були знищені всі запаси збагаченого урану, які Іран, ймовірно, міг приховувати.

Як зазначає Коллінсон, Трамп ухвалив рішення без згоди Конгресу, без залучення союзників і без достатньої підготовки суспільства до потенційних наслідків. Його звинувачують у тому, що він розпочав нову війну попри свої попередні обіцянки припинити американські збройні кампанії на Близькому Сході.

Попередники Трампа відмовлялися від подібних ударів саме через відсутність гарантій того, що військові дії не призведуть до ескалації. Проте Трамп, який неодноразово виступав проти обмежень президентської влади, вдався до односторонніх дій, не оприлюднивши жодних доказів того, що Іран був за крок до створення ядерної зброї.

Колишній американський дипломат і радник з питань Близького Сходу Бретт МакГерк в етері CNN говорив, що ніхто наразі не може передбачити, до чого призведуть дії США. Він підкреслив, що будь-які припущення про розвиток подій — як позитивні, так і негативні — є лише спекуляцією.

Як може відповісти Іран

Найближчим часом основна увага буде прикута до того, чи готовий і чи здатний Іран відповісти на американські авіаудари, завдані по його ядерній програмі. Насамперед, ідеться про потенційні атаки по військових базах США, їхньому персоналу або інтересах на Близькому Сході, а також у суміжних регіонах.

Хоча Дональд Трамп оголосив про «успішне знищення» іранської ядерної інфраструктури, залишається невідомим, чи всі об’єкти зі збагаченим ураном справді були виявлені й знищені. Якщо Тегеран зміг приховати частину запасів, теоретично він усе ще може використати їх для створення простого ядерного пристрою в майбутньому. Ця невизначеність і є причиною, чому попередні президенти США утримувалися від прямого військового втручання.

Зазначається, що йдеться не лише про можливі наслідки для регіональної безпеки. Адміністрація Трампа підкреслює, що не вважає ці авіаудари такими, що можна порівняти з вторгненням США в Ірак чи Афганістан, які призвели до десятиліть воєн. Водночас саме Іран тепер опинився в ролі сторони, що має вирішити: обмежитися політичною реакцією або ж відповісти силою, втягуючи Вашингтон у повноцінну війну.

Найгостріша загроза полягає в тому, що навіть після кількох днів атак з боку Ізраїлю, попри можливу дестабілізацію всередині країни, Іран усе ще зберігає потенціал для організації збройних нападів — як безпосередньо, так і через лояльні проксі-угруповання. Американські військові бази, персонал, а можливо й цивільні об’єкти у регіоні, можуть стати ціллю у разі ескалації.

При цьому духовний лідер Ірану аятолла Алі Хаменеї зазнав серйозного іміджевого удару. Право Тегерана на збагачення урану, яке він довгий час вважав фундаментом національного суверенітету й основою міжнародного статусу, було поставлено під сумнів. Тож припустити, що керівник, який уособлює революцію 1979 року, залишить авіаудари без відповіді — щонайменше наївно.

Зі свого боку Трамп попередив, що у разі спроби помсти Іран "відповість на власний страх і ризик".

Удари Ірану підсилять побоювання щодо владних ігор Трампа всередині США

Операція проти Ірану лише посилила побоювання критиків Трампа, які вбачають у його діях прагнення до концентрації влади поза рамками конституційної системи. Президент оголосив про початок збройного конфлікту у момент, коли Іран не становив прямої воєнної загрози Сполученим Штатам.

Коллінсон пише, що серійна брехня з боку Трампа, підрив авторитету розвідувальних структур і пряма конфронтація з елементами системи стримувань і противаг у США викликають сумніви в щирості його мотивів навіть у частини електорату. Сумнівна правомірність прийнятого рішення і відсутність консультацій з Конгресом лише додають підозр.

Крім того, цей удар створює небезпечний міжнародний прецедент. Використовуючи приклад США, авторитарні режими в інших частинах світу можуть посилатися на дії Вашингтона як на легітимний приклад одностороннього застосування сили. Це може підірвати міжнародні норми, які базуються на багатосторонньому підході та міжнародному праві.

У внутрішньополітичному вимірі Трамп також випробовує межі лояльності власного електорату. Один із ключових постулатів його політичної програми: — "США більше не воюватимуть на Близькому Сході на основі сумнівної розвідінформації" — тепер фактично зруйнований. Після авіаударів по Ірану в русі MAGA (Make America Great Again) намітилися тріщини. Проте сам Трамп неодноразово наголошував, що не дозволить Тегерану створити ядерну зброю — і цей принцип, за його словами, залишається непорушним.

Перемога Ізраїлю — і підґрунтя для дій Трампа

Натомість для прем’єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу дії США є стратегічним проривом. Протягом десятиліть він вимагав від союзників військового знищення ядерної інфраструктури Ірану. Минулого тижня Ізраїль фактично розпочав власну війну проти Тегерана, усвідомлюючи, що самотужки не здатен знищити захищені підземні об’єкти. США, які мають бункеробійні бомби, взяли на себе вирішальну роль у цій операції.

"Нетаньягу правильно розрахував, що після того, як Ізраїль виведе з ладу іранську протиповітряну оборону, Трамп скористається шансом, щоб раз і назавжди знищити іранську ядерну програму", — підкреслив Коллінсон.

Демократична критика

Рішення президента США викликало миттєву хвилю обурення серед демократів. Якщо лідери республіканців — зокрема спікер Палати представників Майк Джонсон і лідер більшості Том Еммер — публічно підтримали авіаудари, то в таборі демпартії реакція була кардинально протилежною.

Сенатор від Вірджинії Марк Ворнер, голова Комітету з розвідки, зазначив, що адміністрація діяла без належного інформування Конгресу, без чітко визначеної стратегії й без пояснень для суспільства.

"Цей удар відбувся без консультацій з Конгресом, без урахування висновків розвідки й без пояснення американському народу, що поставлено на карту", — наголосив Ворнер.

Авіаудари Ізраїлю по Ірану миттєво підняли ціни на нафту на 13%.

Економіст Олег Саркіц у статті "Війна Ірану та Ізраїлю ламає ринок нафти. Що далі?" розмірковує, чи зможе світ пережити ймовірну блокаду Ормузької протоки — вузького горла, через яке проходить п'ята частина всієї морської нафти планети.