Іран може боляче відповісти США: як саме і що опиниться під ударом

У ніч на неділю 22 червня США приєдналися до ізраїльської військової операції проти Ірану. Авіація завдала ракетно-бомбових ударів по трьох ключових об’єктах – Фордо, Натанзі та Асфахані. Як заявив Дональд Трамп, всі цілі було знищено, а літаки безпечно залишили повітряний простір Ірану. Операцію американський президент назвав "видатним військовим успіхом" та підкреслив, що вона була спрямована на стримування ядерних амбіцій Тегерану. Втім, реакція самого Ірану була миттєвою: у заяві Центрального командування ЗС країни США були офіційно оголошена стороною конфлікту, а сам Трамп попереджений, що "розпочати війну він може, але завершить її Іран".

"Телеграф" зібрав інформацію про військові об’єкти Штатів в регіоні, які найімовірніше можуть стати цілями для атак Ірану. Аналітики вже перерахували найбільш ймовірні об'єкти для подальших ударів Ірану: серед них десятки американських військових баз у Бахрейні, Іраку, Йорданії, Катарі, Сирії, ОАЕ, а також дипломатичні місії та посольства США в регіоні.

Американські бази в Сирії

Станом на 13:30 стало відомо, що першою відповіддю стала атака на американську базу в сирійській провінції Хасеке. За даними іранського агентства Mehr, базу обстріляли з мінометів, після чого було введено підвищені заходи безпеки, зокрема посилення контролю на головному в'їзді

Американська військова база в провінції Хасеке, що на північному сході Сирії, продовжує залишатися однією з ключових точок присутності США в регіоні та водночас — мішенню для атак з боку ворожих угруповань. Розташована поблизу населених пунктів Касрук і Хараб аль-Джир, вона виконує функції логістичної підтримки операцій проти залишків ІДІЛ, а також служить центром взаємодії з Сирійськими демократичними силами. Інформація про чисельність військового контингенту, структуру бази та рівень її укріплення залишається закритою.

Через стратегічну близькість до кордону з Іраком та розташування в зоні нафтових родовищ, база має важливе значення в контексті контролю над ресурсами та логістичними коридорами.

Американська військова база Ат-Танф у сирійській провінції Хомс стала однією з ключових опорних точок США на Близькому Сході. Розташована неподалік кордонів Сирії з Іраком і Йорданією, вона відіграє стратегічну роль у стримуванні впливу Ірану в регіоні та контролі за транспортним коридором Багдад–Дамаск.

База функціонує з 2017 року, коли США розпочали підготовку службовців "Нової Сирійської армії", згодом перейменованої на "Джейш Магавір ат-Тавра". Ця структура, що перебуває під протекторатом США, здійснювала операції проти ІДІЛ і підтримувала американську присутність на території Сирії. Навколо бази створена зона безпеки радіусом 55 км, у межах якої розташований табір біженців Ер-Рукбан.

Бази та об’єкти в Іраку

Американська військова база Айн аль-Асад (Al Asad Airbase) у провінції Аль-Анбар, Ірак, залишається однією з найважливіших опорних точок військової присутності США в регіоні. Розташована за 180 км на захід від Багдада, база займає площу 27 кв. км і має дві злітно-посадкові смуги та понад 30 укріплених ангарів.

У межах бази діють сучасні житлові комплекси, госпіталь, торгові заклади, зони відпочинку, а також підрозділи армій США, Великої Британії, Австралії, Польщі та інших країн коаліції. Тут розміщено 7-му дивізію іракської армії, американські ескадрильї та артилерійські батальйони.

Заснована у 1980-х роках як авіабаза Кадісія, Айн аль-Асад використовувалась для іракських МіГ-ів і зберігання хімічної зброї. У 2003 році її захопили австралійські спецпризначенці, а США зробили її головною базою під час операції "Свобода Іраку". З 2014 року база стала осередком операцій проти ІДІЛ.

База виконує також релігійно-символічну роль — на її території розташована оаза, відома як "Колодязь Авраама", яку шанують місцеві бедуїни.

Високопосадовці США неодноразово відвідували Айн аль-Асад, зокрема Джордж Буш, Дональд Трамп і Майк Пенс.

Американська військова база в Ербілі, також відома як авіабаза Аль-Харір, розташована приблизно за 10 км від міста Ербіль, поблизу міжнародного аеропорту, що забезпечує стратегічну близькість до кордону з Сирією. Вона використовувалася в рамках операції "Непохитна рішучість" як хаб для розвідки, логістики та підтримки авіаційних місій проти ІДІЛ.

Інфраструктура бази включає злітно-посадкові смуги, об’єкти для гелікоптерів AH-64 Apache, MH-60 Black Hawk, дронів, а також батареї ППО Patriot.

Авіабаза Аль-Харір, побудована за часів Саддама Хусейна, після 2003 року перейшла під контроль коаліції. З 2014 року вона відіграє ключову роль у спецопераціях США. На базі перебуває від 500 до 1000 американських військових, а також союзники з Великої Британії, Норвегії та інших країн. У листопаді 2019 року базу відвідав ексвіцепрезидент США Майк Пенс, який зустрівся з військовими.

Найбільша база США в регіоні

Американська авіабаза Аль-Удейд, розташована в пустельному районі Аль-Вакра поблизу Дохи, є головним форпостом США у Перській затоці. База займає 12,3 кв. км, має дві 3,75-кілометрові злітно-посадкові смуги і спроможна розмістити до 13 тисяч військовослужбовців і до 100 літаків. Вона є штабом для CENTCOM, AFCENT, SOCCENT та Об'єднаного центру повітряних операцій.

З часу заснування база отримала понад 8 млрд доларів інвестицій з боку Катару, зокрема на модернізацію казарм та будівництво логістичних потужностей. Офіційна присутність США в Аль-Удейд була закріплена угодою про оборонну співпрацю 1991 року, яка нещодавно, у січні 2024-го, була продовжена ще на десять років.

Попри масштабну присутність, Аль-Удейд не зазнавала атак, на відміну від об'єктів у Сирії та Іраку. Це пояснюється нейтралітетом Катару, його зв’язками з Іраном, а також потужною системою ППО Patriot. Водночас офіційні особи Ірану неодноразово включали базу до переліку потенційних цілей у разі конфлікту.

Після американських ударів по іранських об'єктах у червні 2025 року, ситуація навколо бази загострилася. Супутникові знімки за 19 червня зафіксували виведення близько 40 американських літаків, що аналітики розцінили як запобіжний крок на тлі загроз іранської відповіді. У той же день посольство США в Катарі закликало громадян до підвищеної обережності.

База активно використовується в операціях США та НАТО, зокрема у боротьбі з ІДІЛ, підтримці гуманітарних місій (зокрема доставки допомоги до Гази у 2024 році), а також у співпраці з партнерами з Великої Британії, Австралії, Сінгапуру та інших країн. У травні 2025 року об’єкт відвідав президент США Дональд Трамп.

База в ОАЕ

Військова база Аль-Дафра, розташована поблизу столиці ОАЕ Абу-Дабі, є ключовим авіаційним вузлом США у Перській затоці. Вона відіграє стратегічну роль у регіональних операціях американських сил, зокрема у стримуванні Ірану та підтримці коаліційної присутності.

База розміщена за 32 км на південь від Абу-Дабі та має дві злітно-посадкові смуги довжиною понад 3,6 км. На ній дислокуються до 3500 американських військовослужбовців та союзницьких сил, зокрема ВПС Франції. Аль-Дафра є домівкою для 380-ї експедиційної авіаційної групи ВПС США, яка оперує бойовими літаками F-35A, F-22 Raptor, а також розвідувальними літаками RC-135, E-3 Sentry та безпілотниками MQ-9 Reaper.

База стала однією з головних платформ для американських операцій у Сирії, Іраку та Афганістані, а також центром дозаправлення в повітрі та управління повітряним простором регіону. Аль-Дафра бере участь у місіях з підтримки стабільності в зоні відповідальності Центрального командування США (CENTCOM).

Американська присутність в Аль-Дафрі ґрунтується на двосторонній угоді між США та ОАЕ, що охоплює спільне використання об'єкта, а також модернізацію інфраструктури. З 2020 року база регулярно використовується для прийому винищувачів п’ятого покоління, включаючи F-35, що свідчить про посилення авіаційного компонента у відповідь на загрози в регіоні.

Що ще може атакувати Іран?

Окрім військових цілей, Іран потенційно може атакувати американські енергетичні інтереси, зокрема перекрити Ормузьку протоку — через неї проходить понад 20% світових морських поставок нафти. Серед можливих дій — мінування, атаки з катерів або застосування підводних човнів. Будь-яка дестабілізація у цьому регіоні може мати глобальні наслідки для цін на нафту. Іран також зберігає потужний кіберзбройовий потенціал і мережу сплячих агентів за межами регіону. Можливими залишаються удари по кіберінфраструктурі США, терористичні атаки або політичні вбивства.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав, що іранська влада заявила про можливість перекриття Ормузької протоки — ключового маршруту для транспортування нафти. На тлі цієї загрози десятки суден уже покинули район, а кількість танкерів, що прямують у Перську затоку, різко скоротилася.