Іранські нотатки циніка

США нарешті приєднались до ударів по Ірану. І це чудово, як не крутилися б деякі любителі нашого прямого ворога.

Я не бачив сенсу обговорювати американські розмови про удари. Удари або є, або їх немає. Тому мене відверто втомили безконечні потоки аналітики, яку автори вели лише навколо особистих припущень: чи США нарешті увірвуться в двіж, чи знову буде chicken out.

Саме тому мені зараз не потрібно пояснювати, як я вгадав чи не вгадав щось. Це для Штатів було важливо нарешті продемонструвати позицію. Вони це й зробили. Далі буде реакція інших держав, і мене цікавить виключно практична сторона цього питання.

Цей удар нагадав, що США здатні просто піти й виконати необхідні дії в чужому для них регіоні. Це сильна держава, хто б там що не казав. І в будь-який момент слабкості вона все одно буде сильнішою за очікування багатьох медійно активних персонажів. Цілого пласту інтернет-сміття, яке забило продуктами власної життєдіяльності абсолютно все.

Бо такі гуру не міряють реальну силу. Вони продають емоції, користуючись відсутністю реальних проявів цієї сили. Це як продавати картинки з пляшкою «спрайту» в пустелі, де всі сподіваються дочекатися справжньої води.

Чого варті наші емоції в епоху вчинків? Чого варте обговорення обговорень, які за добу будуть забуті під вагою нових обговорень?

Мене не цікавить вага слів, коли є тисячі фунтів у вільному польоті над головою мого ворога. Мене не цікавить вага аналітики, яка звиває гніздечко навколо заяв, які не важать рівно нічого. Мене цікавить сумарна вага іранської відповіді по Ізраїлю та американських базах, а не обговорення іранського відеомонтажу.

Коротше, ми живемо далеко не в той час, коли варто звертати увагу на слова. І добре, що хоча б деякі люди починають це помічати, виходячи з оболонки старих звичок.

Ми бачимо перші реальні кроки нової американської адміністрації. Минула вже майже половина 2025 року. Я можу скаржитись лише на те, що ця команда надто довго запрягала, і тут ви не зможете мені протиставити будь-які аргументи. Дії потрібні постійно, а не після серії невдалих дипломатичних кроків на рівні ганьби.

Та стривайте, це ж мої слова, які написано після конкретних дій. Скільки слів було написано про нову адміністрацію США до того? І чого тепер варта та частина слів, яка гарантувала стовідсоткове знання того чи іншого експерта, буцімто США здадуть будь-якого союзника і так нічого й не зроблять заради нього?

Скільки розумників розповідали, що ідеально прорахували всі вчинки Вашингтона, і чого нині варта їх розумецька аналітика? Як там поживають їхні логічні конструкції, де кожен аргумент був неймовірно виваженим, поданим на срібній тарілці окремим офіціантом?

Скільки інсайдерів так щедро публікували свої дані в ідеологічно протилежних до Республіканської партії ЗМІ? Скільки тепер коштують їх здобутки? Може, мені треба оформити підписку на якесь спеціальне ЗМІ, де під виглядом інсайдів цілодобово подають фантазії тих чи інших політтехнологів? Або створімо його. Удар по Ірану продемонстрував, що всю цю маячню краще складати в окреме відерце.

Чого варті ганебні дискографії подкастів, де той чи інший лопух розповідав аудиторії не свої знання — а те, що вона так хотіла почути зі студії під гарним мікрофоном? Чого варті тонни вже не актуальних статей, на які чомусь витрачали час дуже поважні, а в тому числі й розумні люди?

На жаль, уже вкотре чинні чиновники — навіть не важливо, з якої саме держави, бо це універсальний політично-бюрократичний механізм — створюють певний вакуум своєю бездіяльністю. І в цьому їх провина, дійсно. Але цей вакуум заповнюють своїми висновками та висловлюванням цілковиті нездари. Коли бюрократ раптово робить свій хід, нездара сідає в калюжу. Із цим я й вітаю як нездар, так і їхню вдячну аудиторію.

Інформаційне поле орієнтується не на циніків, а на емоційних людей без уміння остудити голову. Воно живиться емоціями. Саме тому на срібній тарілці вам ледь не щодня носитимуть чергову версію потужної аналітики та міцних інсайдів. Головне, щоб того ж дня не сталось щось таке, від чого ці порції поперек горла кісткою стануть.

Мені ці срібні тарілки непотрібні, щоб мати свою голову на плечах. Якщо ж вас уже не раз із цього посуду годували чимось неприємним, раджу наступного разу не кидатись на свіжу порцію одразу. Хоч понюхайте її, чи що.

США можуть завдати удару по будь-кому. Навіть незважаючи на соціологічні дані, де лише 25% громадян підтримали б такі дії. Пентагон звертався за консультаціями до топових генералів. І той самий Майкл Курілла радив бити по Ірану, а не чекати чергові беззмістовні переговори.

Я здогадуюсь, на що можуть накинутись аналітики-інсайдери, які фантазують замість реального результату. Наприклад, бити по больових точках аудиторії, щоб вона не почала ставити їм запитання щодо компетентності.

Дарую ідею. Україну, як і відсутність ударів по Ірану, теж підтримує більшість американців серед прихильників обох головних партій! О боже! У цій ситуації комусь із наших громадян може бути страшно, що стосовно нашого питання США також заб’ють на думку своїх виборців!

Проте я раджу не боятись цього. Зістрибнути з тривалої підтримки набагато важче, ніж завдати блискавичного удару та відзвітувати про його результати. Ми живемо в час, коли B-2 Spirit нарешті зносить бомбами ворожі об’єкти замість того, щоб періодично перелітати з одного аеродрому на інший.

Удар по Ірану дає результат. Є про що звітувати. Ось вам картинка, ось список уражених цілей, у результаті всі щасливі. Або хоча б не сумніваються в успіху. Вибачте, але навіть стовідсоткове зрізання допомоги Україні не дасть ані результату, ані картинки. Та й на що розмінювати нас, якщо бути циніком?

Що, Росії вкотре нас здадуть? Так ми воюємо, вибачте за незручні факти. А ще удар США по Ірану знецінив намагання Росії «продати» свої послуги як посередника з урегулювання іранського питання. За це Росія, наприклад, могла вимагати поступок щодо нас. У такому випадку більше немає чим торгувати. І це добре для нас.

Нарешті щось серйозне. Нарешті я можу прямо писати, що відбулись певні дії, а не їх планування чи обговорення. Це перший реальний удар після планів, діалогів та меморандумів. Наче ковток свіжого повітря в кімнаті, яку інформаційні паразити умисно не провітрювали. Як же добре виходить. Хочу ще.

А ще було дуже приємно читати ці новини зранку. Знаєте, чому? Тепер я уявляю, з яким обличчям експерти-гадалки прокидались та бігли видаляти відкладені пости. Ті, де «все було зрозуміло із самого початку», де «хід подій прорахували по заявах» та якісь збиті льотчики «розкрили плани США на дипломатію в регіоні».

У певному сенсі одні B-2 вдарили по об’єктах у Ірані, а інші — по цьому беззмістовному клікбейту.