"Кажу хлопцям правду – ми можемо не повернутися": інтерв'ю з командиром вертолітної ескадрильї

Основне завдання армійської авіації – підтримка піхоти. Кожен бойовий виліт починається з готовності, що він може піти не за планом, і пілот може не повернутися.

Командир вертолітної ескадрильї 11 окремої бригади армійської авіації "Херсон" підполковник Андрій Горецький в інтерв'ю 24 Каналу розповів про небезпечні завдання армійської авіації, зокрема про звільнення острова Зміїний, де очолив авіаційний підрозділ операції. Більше про це, переваги та проблеми армійської авіації – читайте далі у матеріалі.

"Чітко бачу нашу перемогу": роль армійської авіації у війні

У масштабах великої війни армійська авіація – це та перевага, яку не можна відкласти на потім. Вона підсилює піхоту там, де артилерія мовчить, доставляє боєприпаси під вогнем, рятує життя, коли дороги перекриті мінними полями. Якою станом на сьогодні є роль армійської авіації у сучасних операціях ЗСУ? І що для вас означає бути командиром вертолітної ескадрильї під час такої війни?

Я можу сказати, що ця війна – найдинамічніша. Ми маємо постійно змінюватися, і ми це робимо. Основна ідея армійської авіації – це підтримка піхоти, тих хлопців, які принесуть перемогу. Але ми маємо бути динамічними та розвивати, змінювати наші завдання.

Що означає бути командиром? Тут головне моральний і психологічний стан. Треба зробити підрозділ як єдиний організм, який готовий докласти максимальних зусиль. Максимально ефективно виконати завдання з мінімальними ризиками й втратами. Зробити так, щоб у це також була вкладена творчість. Мабуть, це – найголовніше.

Повне інтерв'ю з командиром вертолітної ескадрильї: дивіться відео

Як вам вдається підтримувати бойовий дух? Можливо, можете навести конкретні приклади, як підтримуєте його, мотивацію пілотів, технічного складу в перерві між завданнями, наскільки це вдається? Тому що ми часто чуємо, що довго триває війна й багато хто втомився.

По-перше, щодо підрозділу, я можу сказати те, що з самого початку повномасштабного вторгнення я сів у "пташку" і пішов воювати. Тобто, я показував власним прикладом, як і що треба робити. Ба більше, брав участь у цікавих операціях. Так само власним прикладом я був зі своїми хлопцями, побратимами, підлеглими. І разом ми робили одну справу. Люди бачили, що я не просто розказую, а роблю.

Тож, думаю, що це також було підняття морального бойового духу. Авжеж люди втомлюються, авжеж війна триває дуже довго. Всі вже хочуть перемоги. Однозначно війна тільки так закінчиться. Всі хочуть припинення війни.

Для мене особисто головним мотиватором, який дає мені сил, і я передаю їх своєму оточенню, є те, що я чітко бачу мету. Я чітко бачу нашу перемогу, те, за що ми боремося – за наших дітей, за нашу землю. Ми не прийшли в Росію вбивати. Ми захищаємо свою святу землю від росіян.

Завдання із зірочкою: про звільнення Зміїного

Ви зазначили, що були цікаві операції, чи можете ви їх пригадати? Чи є у вас особиста історія бойових вильотів, які ви згадуєте найчастіше як приклад мужності екіпажу і те, про що ви можете розповісти? Ми пам'ятаємо, що під час повномасштабної війни було дуже багато операцій, як гелікоптери літали на "Азовсталь", на острів Зміїний. Що ви можете розповісти?

Буває дуже багато польотів. Кожен бойовий політ – це готовність до виконання завдання з чіткою усвідомленістю, що він може закінчитись не так, як хочеться. Отже, кожен бойовий політ – це в певному сенсі мужність і готовність.

Щодо завдань із зірочкою, одним з таких у нас був острів Зміїний. Я був там командиром групи саме авіаційної компоненти, тобто літав і був безпосередньо командиром цього підрозділу, який виконував авіаційне завдання. І те, що я вам казав про мотивацію – підтримання бойового духу було завдяки моїй участі в цій операції.

Коли ми йдемо на завдання, я прекрасно розумію та кажу хлопцям правду про те, що воно дуже ризиковане, можливо, ми не всі повернемось. Але я йду з ними. Я в таких самих умовах, як і вони, і ми виконуємо це завдання разом. На мою думку, набагато краще підтримувати бойовий дух і виконувати завдання, коли я безпосередньо з ними.

Я спілкувалася з одним із пілотів, який також брав участь в цій операції. І ставила йому запитання, чи думав він про сценарії, які можуть трапитися, наприклад, якщо вертоліт збивають і він падає в воду – скільки можна протриматися в такій температурі, як далі діяти? Як я знаю, то пілоти навіть у водолазних костюмах виконували ці завдання.

Насправді не водолазний, а спеціальний рятувальний костюм для зберігання тепла. Це у нас було після першої спроби. Думаю, ви знаєте, що спроб було декілька. Перша була, коли ми літали без цих костюмів у звичайному обладнанні.

На ту мить ми моделювали всі ситуації. За моїми розрахунками, для того, щоб вижити, якщо мене зіб'ють біля Зміїного, мені треба було пливти зі швидкістю 210 кілометрів на годину. Як ви розумієте, це нереально. Тож після першого вильоту ми все-таки почали гостро порушувати питання щодо забезпечення нас цими костюмами. І потім вже в подальші атаки літали з ними.

Битва за Зміїний: дивіться відео

Які проблеми є в армійської авіації

Пропоную згадати початок повномасштабної війни: висадка десанту, Гостомельський аеродром. Усі ті, хто живе на Київщині – в Бучі, Ірпені, Гостомелі – пам'ятають, як десятки гелікоптерів К-52 роєм летіли на цей аеродром. Якщо говорити про початок війни й зараз, які сильні та слабкі сторони російської армійської авіації ви можете виокремити?

Почнемо з переваг нашого ворога в галузі армійської авіації. Найбільшою перевагою, на мою думку, є кількість вертольотів. Їхні вертольоти більш сучасні, ніж наші. Треба розуміти, що наші вертольоти фактично припинили свій розвиток після розпаду Радянського Союзу. Поки наша армійська авіація ще не переобладналася, не перейшла на сучасні вертольоти.

Водночас наш ворог продовжував свій розвиток, отримував Ка-52, Мі-28. Але вони кращі тільки за наші вертольоти, за західні зразки вони набагато гірші. Отже, ще раз, перевага – це їхня кількість, і якщо порівняти з нами, то якісніша техніка. Я впевнений, що ми перейдемо на сучасніші зразки, й тоді ця перевага буде нівелюватися.

З недоліків, вважаю, це стосується не тільки нашого ворога, а й нас – армійська авіація в сучасній війні певною мірою трошки себе вичерпує. Мовиться про тактичні дії, способи завдання ударів. Вони ще ефективні, але в сучасній війні ефективність стає дедалі меншою.

Армійська авіація має, як загалом і все під час війни, вдосконалюватися. Повинні змінюватися підходи й тактика. Ми маємо працювати як єдина система. На жаль, якщо просто брати армійську авіацію як окремий орган, то його ефективність падає.

Який вертоліт мріє випробувати командир

Ви висловили сподівання, що ми можемо перейти на сучасніші зразки. Чи можете ви навести приклади, які саме? Якби у вас була можливість пройти підготовку на будь-якому сучасному іноземному вертольоті, випробувати його в бойових або навчальних польотах, то який би ви обрали? І яким вертольотом ви особисто керуєте зараз?

Я літаю на різних типах вертольотів – на всіх, які є в армійській авіації. Це Мі-2, Мі-8, Мі-24. Мій рідний тип – це Мі-24, бойовий ударний вертоліт. З огляду на це, можу сказати точно, що якби в мене була можливість щось випробувати, використати в бойових умовах, авжеж я обрав би собі Apache.

Я хотів би його протестувати, використати так, як він має працювати. Впевнений, що так і буде. Є в мене своє розуміння, чому саме армійська авіація поки що не дообладнується – коли у нас буде повністю працювати система, тоді інтеграція армійської авіації в таку систему стане завершальним етапом. Тоді у нас будуть і Apache, і Black Hawk – усе у нас буде.

Apache – це ж американський вертоліт на рівні з Black Hawk та іншими?

Так, це американський вертоліт, але я б сказав, що може бути трошки не такий рівень. Black Hawk – це транспортно-бойовий вертоліт. Він може перевозити пасажирів і завдавати ударів. Apache – виключно бойовий, це ударний вертоліт, який має сучасне озброєння, бронювання, систему захисту.

Зазвичай ми чули, що пілоти гелікоптерів мають свої забобони, можливо, якісь традиції, правила. Розуміємо, що щоденний ризик формує у пілотів специфічну психологію. Чи є у вас особисто, у вашої ескадрильї, традиції чи ритуали перед польотом? Якщо так, то які саме?

Глобальні забобони притаманні всій авіації. Наприклад, ми не кажемо слово "останній" – використовуємо слово "крайній". Колись намагалися не літати у п'ятницю 13-те, під час бойових дій це вже не працює. Ми розмовляємо з нашими "пташками", вітаємося з ними, гладимо, даємо ім'я їм.

Щодо особистих, тут індивідуально. Хтось, наприклад, перед бойовою роботою приносить і читає молитви. Хтось згадує про батьків і звертається до них по допомогу в думках. Глобально ми не використовуємо слова "останній", а індивідуально – у кожного своє, але забобони точно є у кожного.

Ми згадували з вами про іноземні зразки вертольотів. Чи відчуваєте ви підтримку від західних партнерів у напрямку розвитку армійської авіації, якими є основні потреби, чого нам не вистачає? Також щодо керованих ракет, які підходять до конкретного типу вертольота, – наскільки у нас з цим є проблеми, або ж навпаки, можливо, достатньо всього чи маємо перевагу?

Мабуть, я не є компетентним висвітлювати всі проблеми та питання щодо постачання. Єдине, що можу стверджувати гарантовано і знаю це безпосередньо, – наші партнери щиро намагаються знайти способи й методи, як допомогти нам перемогти. Це точно. Я знаю, бо і спілкувався, і є певний досвід. А щодо поточного стану, я, на жаль, вважаю, що не маю права щось висвітлювати.

"Тоді більше шансів вижити": що важливо, аби стати льотчиком

Що б ви особисто сказали молодим хлопцям і дівчатам, які мріють стати льотчиками армійської авіації? Яка взагалі ситуація з особовим складом? Можливо, є ті, хто звертаються і хочуть пройти підготовку?

Я сказав би, що дуже-дуже важливою в цю мить є мотивація. Щоб бути льотчиком і взагалі військовим під час війни, треба мати дуже серйозну мотивацію. Тоді шанси на вживання набагато більші. Якщо людина прийде вмотивована, то ймовірність виконання завдань і повернення живим, збільшується кратно. Отже, я порадив би всім, щоб заглянули до себе у душу. Якщо у душі льотчик, то вітаємо вас!

Це, напевно, має бути якесь прагнення і бажання з народження бути льотчиком? Чи є риси характеру, що найважливіші для льотчика армійської авіації? Це якісь набуті риси характеру, чи вони мають бути вже з самого початку?

Це мають бути такі риси характеру, коли людині постійно хочеться вивчити щось нове. Знаєте, як хлопці особливо це люблять: лазити по деревах, щось досліджувати, постійно якось розвиватись. Отже, це має бути якийсь запит. В душі це має бути дитина з постійним прагненням досліджувати цей світ і розвиватися.

"Якщо ми зупинимося – росіяни нас вб'ють"

Про що ви особисто мрієте і як командир, і як людина – зараз і після перемоги?

Однозначно про перемогу, без варіантів. Щодо після перемоги, як командир я хотів би після себе передати дух і готовність до захисту нашої держави молодому поколінню. Бо після нашої перемоги я буду виходити з ЗСУ та йти далі.

Як проста людина, а не військовий, хочу сказати, що ця війна принесе дуже багато руйнувань і смертей. Я хотів би після нашої перемоги щось створювати. Наприклад, мене цікавить галузь штучного інтелекту.

Штучний інтелект – це в контексті саморозвитку, авіації чи щось окремо?

Це в контексті саморозвитку.

Можливо, у вас є якийсь меседж до українців, який ви можете протранслювати? На початку повномасштабної війни ми всі були єдиними, спостерігалася шалена консолідація суспільства. Зараз різні фактори впливають на те, що суспільство у нас доволі роз'єднане і багато хто вже не усвідомлює, що триває жорстока і кривава війна.

Я вважаю, що причиною зниженого морально-психологічного стану в нашій країні є те, що звучало від нашого керівництва, коли у 2023 році почали розповідати, що ми зараз обов'язково переможемо і все-все буде. Через це люди намітили якісь певні етапи, коли вони будуть у Криму, відпочиватимуть, війна закінчиться і все буде класно. Але коли настав той період і не сталося те, що нам обіцяли. Після цього люди почали зневірюватись.

Я хочу побажати людям насамперед викинути всі емоції, зрозуміти, що ми робимо, для чого воюємо. Якщо ми зупинимося, то росіяни не зупиняться – вони нас вб'ють. Тож ми не можемо зупинитись, ми маємо воювати. Ми захищаємо свої землі, людей, країну, родину. Ми захищаємо себе. Ми не маємо зупинитися.

Найголовніше – не ставити собі ніяких дат. Сьогодні буде перемога, завтра, наступного року, або через два роки – неважливо. Нам головне, щоб був результат. Не дата, а саме результат. Отже, боремося і наближаємо нашу перемогу разом. Тримаємося. Вірте в Україну. Слава Україні!