Радянська влада підірвала на Донбасі ядерну бомбу: чим це закінчилося

На околиці Донецької області, в районі колишнього міста Юнокомунарівськ (сьогодні — Бунге), глибоко під землею ховається незвичайна і маловідома спадщина радянської доби. Тут, 1979 року, у надрах шахти "Юний комунар" було проведено ядерний вибух — не військовий, а "мирний", як його тоді називали.

Експеримент отримав кодову назву "Кліваж" та був частиною державної програми з вивчення можливостей ядерної енергії в промисловості. "Телеграф" розповідає, які наслідки цієї події ми бачимо сьогодні.

Навіщо це зробили

Ідея полягала в тому, щоб за допомогою контрольованого підземного вибуху зняти напругу у гірських породах та знизити ризик раптових викидів вугілля та газу, які регулярно відбувалися на шахті. Подібні викиди становили смертельну небезпеку для шахтарів та серйозно ускладнювали видобуток корисних копалин. Радянські вчені розраховували, що локальний ядерний вибух на глибині понад 900 метрів допоможе "розвантажити" масив та стабілізувати ситуацію.

Вибух стався 16 вересня 1979 року. Потужність заряду склала близько 200–300 тонн у тротиловому еквіваленті — це в десятки разів менше, ніж атомна бомба, скинута на Хіросіму. В результаті під землею утворилася капсула діаметром приблизно 10 метрів і вагою близько 100 тонн, в яку, за розрахунками, було "запечатано" до 95% радіоактивних ізотопів, що утворилися внаслідок детонації. Радіоактивна камера оточена зоною зруйнованих порід, і саме вона отримала умовну назву "об’єкт Кліваж".

Що було далі

Попри ризиковану природу експерименту, у перші десятиліття після вибуху жодних ознак витоку радіації не зафіксували. Ба більше, викиди метану та вугілля справді зменшилися, а шахтні роботи на глибинних пластах тривали аж до кінця 1980-х років. Шахта "Юнком" вважалася одним із прикладів успішного застосування ядерної енергії з мирною метою — принаймні доти, доки все не змінилося.

Після розпаду СРСР однією з головних проблем стало утримання шахти у безпечному стані: щоб запобігти можливому зараженню ґрунтових та поверхневих вод, у шахті постійно мали працювати насоси. Це коштувало Україні мільйони гривень щороку, проте дозволяло стримувати воду і не допустити її дотику з радіоактивною зоною.

Окупація та тривожна реальність

У 2014 році об’єкт опинився під контролем самопроголошеної "ДНР", а у 2018 році відкачування було повністю припинено. Вже в перші місяці рівень води у виробках став стрімко зростати, і до 2020 року шахта виявилася затопленою до глибин, порівнянних із рівнем залягання ядерної капсули.

Незалежні експерти, включаючи представників ОБСЄ, висловлювали побоювання, що це може призвести до вимивання радіонуклідів і попадання їх у водоносні горизонти, а потім — до річок Кальміус і Сіверський Донець, які, своєю чергою, живлять Азовське море.

На сьогодні ступінь загрози точно визначити неможливо: територія, де розташовано об’єкт, недоступна для українських фахівців та міжнародних спостерігачів. Проте сам факт затоплення шахти та відсутність повноцінного контролю спричиняє серйозну тривогу.

Радіаційне тло на поверхні поки що не перевищує норми, але вчені не виключають, що при руйнуванні капсули або тривалому контакті з водою може початися забруднення, наслідки якого позначаться на екосистемі всього регіону.

Об’єкт "Кліваж" — нагадування про те, як ризиковані технологічні експерименти минулого можуть виявитися небезпечними в майбутньому, особливо в умовах політичної нестабільності та відсутності належного контролю.

Раніше українське містечко майже 50 років проіснувало під грифом "цілком секретно". Це поселення десятиліттями залишалося "білою плямою" на картах.