США та Іран: час невідкладних рішень

У шахах буває момент, коли партія досягає кульмінації й ухвалення рішення стає неминучим. Гра так чи інакше має закінчитись – і гравець зобов'язаний зробити хід. Його рішення може бути правильним, а може – хибним. Але воно неминуче.

За 20 років, що минули з того часу, як я пішов з професійних шахів, я помітив, що і в реальному житті події часто розвиваються за таким же сценарієм. Так відбувається з Іраном: ми вже пройшли точку кульмінації у багаторічному протистоянні між Іраном з одного боку та США, Ізраїлем і їхніми союзниками – з іншого.

Справжнього статус-кво ніколи не було, була лише ілюзія стабільності, що приховувала повільну, але неухильну ескалацію. Нещодавно Ізраїль за мовчазної підтримки США та Європи послабив іранську систему ППО і розгромив його проксі-сили в Лівані й Сирії. За такого розвитку подій Іран або досяг би своєї мети – створити атомну бомбу, – або Захід його зупинив би.

Помилкова ядерна угода часів Обами була спробою тимчасово призупинити процес, але вона не змінила фундаментальних цілей жодної зі сторін.

А у шахах немає тайм-аутів. Хтось неминуче мав спробувати поставити крапку.

Дональд Трамп зробив свій хід – і цим він показав, що всі передвиборчі заяви про його роль "президента миру", не більш аніж пусті слова. У суботу ввечері США завдали ударів по основних ядерних об'єктах Ірану у Фордо, Натанзі та Ісфахані.

Майже з усіх питань я з Трампом не згоден – щодо суті, символіки й стилю. Я цього не приховую. Однак я, як і раніше, оцінюю кожну конкретну дію за її суттю. І я не самотній у цьому підході: навіть конгресмен Адам Кінзінгер, герой демократії за версією RDI й людина, яка явно не має симпатій до президента, назвав ці удари "правильним рішенням".

Думаю, ви зрозуміли: я підтримую рішення президента Трампа знищити ядерну програму Ірану.

Я розумію спокусу провести паралелі з Іраком 2003 року, але це різні операції, різні країни, різні президенти – і відповідно висновки теж різні.

Є й інші історичні аналогії, що ведуть нас до інших висновків. Ізраїль двічі руйнував ядерну інфраструктуру своїх ворогів – в Іраку (1981) і в Сирії (2007). Ці нальоти не призвели до затяжних війн – навпаки, вони запобігли потенційним катастрофам. Сирійська громадянська війна і так була досить кривавою, коли диктатор мав хімічну зброю і бочкові бомби, – уявіть, якби Асад ще й шантажував власний народ ядерною зброєю.

На цьому етапі я не бачу передумов для затяжної війни між США й Ісламською Республікою. Знищення ключових ядерних об'єктів Ірану може призвести до швидкого завершення конфлікту.

Якщо поглянути на внутрішньополітичну реакцію в США, то стає зрозумілим: оголошувати кожен серйозний крок президента "конституційною кризою" – це вже на межі політичної безвідповідальності. Гарантую, що справжні конституційні кризи у нас ще попереду, до закінчення терміну Трампа.

Зрозуміло, я не маю особливої довіри до цього шапіто, яке називається Кабінетом міністрів. Піт Гегсет – несерйозна постать у ролі міністра оборони, і, зважаючи на все, навіть сам Трамп уже не довіряє голові національної розвідки Тулсі Габбард. Тому хоч я вважаю, що президент ухвалив правильне рішення, я не підтримую той процес, який до нього привів. І мене непокоїть, як ця некомпетентна команда впорається з наслідками.

Не варто забувати, що противник також має право на відповідь, і Іран, без сумніву, відреагує. Хотілося б, щоб на той момент країна була у більш надійних руках.

Ми можемо сперечатися про те, наскільки Дональд Трамп здатний долати кризу в міру її розвитку. Ми можемо сперечатися і про те, як упродовж десятиліть розширювалися повноваження президента. Але ми знаходимося там, де знаходимося, і те, що зробив Трамп, по суті, не сильно відрізняється від військових ударів по Іраку та Ємену, які завдавали президенти Обама й Байден.

Якщо ви не згодні з ударами по Ірану – будь ласка! Але вибудовуйте аргументи з погляду політики, а не демократії. Приписувати події суботи авторитарним схильностям Трампа, як це робить оглядач Рут Бен-Гіат, або називати їх незаконними та приводом для імпічменту, як АОК і Рашида Тлаїб... Ну, це виглядає як надмірно партійний підхід для тих американців, які знають, що ворожнеча між США й Іраном розпочалася задовго до січня нинішнього року, і пам'ятають аналогічні заходи з боку попередників Трампа. Це підриває реальні протести проти явно неприпустимої поведінки президента всередині країни та виставляє опозицію несерйозною.

Коли робиш хід у розпал шахової партії, ти не завжди знаєш, чи приведе він до перемоги. Вихід з інтервенції Трампа в Ірані поки що зовсім не зрозумілий. Якщо він вимагатиме додаткових ресурсів для ширшої війни – так, Конгрес повинен буде його контролювати. Але поки що ми до цього не дійшли, і я не впевнений, що взагалі дійдемо.

У твіттері, де прийнято "ловити на гарячому", не цінуються ні терпіння, ні вдумливий аналіз фактів. Але в реальному світі – особливо у воєнний час – саме це і є чеснотою.

Оригінал