Європа готує нову "залізну завісу" проти РФ — тепер із мільйонів мін

Від півночі Фінляндіїдо сходу Польщі Європа готується встановити нову вибухонебезпечну лінію оборони — своєрідну залізну завісу, заміновану мільйонами пристроїв.

Про це пише видання The Telegraph.

Усі країни НАТО, що межують із Росією чи Білоруссю, доходять до висновку: щоб стримати можливий наступ, потрібні засоби, які ще донедавна вважалися неприйнятними. Якщо постане така необхідність, уздовж кордонів засіють смертоносні пастки серед лісів і озер — протипіхотні міни, які свого часу намагалися повністю заборонити на глобальному рівні.

Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва та Польща вже оголосили про намір вийти з Оттавської конвенції 1997 року, яка забороняє використання таких мін. Очікується, що вже в червні ці країни офіційно повідомлять ООН про вихід із договору, після чого зможуть виробляти, зберігати і розгортати міни з кінця року. У сукупності ці п’ять держав відповідають за охорону 2150 миль кордону НАТО з Росією та її союзницею Білоруссю.

Військові експерти вже планують, які ділянки на кордонах буде заміновано, якщо Росія вирішить атакувати альянс. Ці нові плани означають кінець епохи, коли світ намагався знищити практику використання протипіхотних мін. З початком вторгнення Росії в Україну у 2022 році міжнародні принципи змінилися. Заборона, яка здавалася справедливою в мирні роки, більше не витримує тиску реальності.

Серед країн, що повертаються до цієї практики, особливо складна ситуація у Литві. Вона має два протяжні ворожі кордони — з Білоруссю та Калінінградською областю Росії. Між цими ділянками — ключова стратегічна територія, відома як Сувалкський коридор, яка є єдиним сухопутним шляхом для підкріплення балтійських країн у разі нападу.

Особливо вразливою є ділянка на виступі литовської території, де кордон з Білоруссю охоплює три сторони, а відстань до ворожої території — усього кілька миль. Прикладом цього є село Шаджюнай, де дерев’яні будинки розташовані на самому краю виступу. Місцевість довкола вкрита лісами з оленями та вовками, а на стежках — попереджувальні знаки прикордонної служби з написом “СТОП” і вимогою дозволу на вхід.

Пройшовши офіційний контроль, перед вами відкривається краєвид із сріблястою огорожею, зміцненою спіраллю колючого дроту, що прорізає густий ліс. Це не просто кордон між Литвою та Білоруссю — це передова НАТО, край зовнішнього Заходу. І саме тут, імовірно, з’являться нові мінні поля, які зроблять уже й так суворі попереджувальні знаки ще більш тривожними.

Ядвіга Мацкевич, яка живе в одному зі скромних будинків Шаджюнай, за два кроки від цього паркану, не може приховати страху. Вона народилася тут 1941 року — того самого року, коли Гітлер напав на СРСР. Найяскравіший її спогад — 1944 рік, коли відступаючі німці спалили Шаджюнай. “Я дуже сильно плакала: моє село було у вогні”, — каже 84-річна Мацкевич. “Це єдине, що я пам’ятаю — що я плакала”.

Сьогодні думка про ще одну війну викликає в неї страх і фаталізм. “Якщо Бог забажає, можливо, це минеться. Але війна — це війна. Краще, щоб вона ніколи не повторювалася. Я дуже боюсь. Ми вже не молоді, ми скоро підемо. Але жити треба нашим онукам”.

У Мацкевич — троє онуків і двоє правнуків, п’яти та восьми років. Усі її нащадки вже залишили ці землі. У селі Шаджюнай нині мешкає лише 13 людей, усі — похилого віку. Їхні домівки розташовані за кілька метрів від одного з найнапруженіших кордонів Європи.

Ідея встановлення мін біля власного порогу Мацкевич не подобається. “Я не була б рада цій ідеї”, — каже вона. “Тварини можуть наступити і підірватися. У мене вже нема сил ходити до лісу. Лише іноді йду за дровами. Але змінити я нічого не можу. Нехай буде як буде”.

Багато литовських родин вже готуються до війни під враженням від російського вторгнення в Україну. У селі Дідеї Баушяй, за милю від кордону, Юраті Пеньковскене, 37 років, і її чоловік Владислав, 41, вирили бункер у дворі. У підвалі — аварійні запаси: 15 літрів води, аптечка, три полиці з консервами. Найбільше вони хвилюються за своє немовля, якому лише пів року.

“Чому росіяни напали на Україну? Бо їм потрібно більше територій”, — каже Пеньковскене. “Отже, можуть захотіти і нашу”.

Вона впевнена, що НАТО — найкраща гарантія безпеки. “Є велика різниця між боротьбою поодинці та боротьбою з союзниками”. Однак щодо мін вона має сумніви: “Можливо, для захисту вони потрібні. Але для людей — це погано. Міни залишаться. А ми тепер вільно ходимо до лісу. Після цього психологічно буде важко”.

Литовський уряд визнає серйозність свого рішення щодо повернення до виробництва протипіхотних мін — уперше за 22 роки після приєднання до Оттавської конвенції, яку підтримували всі країни ЄС. Міністр оборони Довіле Шакалене пояснює це необхідністю: “Відтоді, як ми приєдналися до Конвенції у 2003 році, наша безпекова ситуація суттєво погіршилась”.

Вона вказує на незаконну війну Росії проти України, порушення міжнародного права та провокації на кордонах з Білоруссю і Росією як на пряму загрозу для існування. Шакалене наголошує: Росія ніколи не підписувала Оттавську конвенцію і продовжувала активно виробляти міни — більше, ніж будь-яка інша країна, накопичивши понад 26 мільйонів до 2024 року. Ці міни нині щодня калічать і вбивають українців.

“Росія не є учасницею Конвенції і далі агресивно використовує міни, ставлячи нас у стратегічно невигідне становище”, — підсумовує міністр. “У такій ситуації нашим збройним силам потрібна свобода застосовувати всі можливі засоби, щоб захищати людей і східний фланг НАТО”.

Литва має намір витратити 5,5% свого ВВП на оборону — це більш ніж удвічі перевищує поточний рівень Великої Британії, який становить 2,3%. На виробництво протитанкових і протипіхотних мін країна вже заклала 800 мільйонів євро (приблизно 680 мільйонів фунтів стерлінгів).

Міністр оборони Довіле Шакалене вказує на реальну загрозу з боку Росії. “Атаки вже тривають”, — заявляє вона. “Якщо поглянути на мапу всіх гібридних атак — від кібератак і прикордонних провокацій до безперервних інформаційних кампаній — стане очевидно, що рівень ворожості з боку Росії щодо Литви та регіону є безпрецедентним”.

Шакалене припускає, що напад Росії на територію НАТО можливий уже в найближчі роки. “І НАТО, і наша військова розвідка неодноразово наголошували з минулого року: Росія може бути готова до вторгнення на територію НАТО у період від трьох до п’яти років — приблизно між 2028 і 2030 роками”, — каже вона.

Водночас цей прогноз може змінитися. Якщо переговори щодо України завершаться безрезультатно, а Росія використає будь-яке припинення вогню для переозброєння і зміцнення свого військово-промислового комплексу — можливо, завдяки зняттю санкцій, — тоді вікно потенційної загрози може звузитися до двох-трьох років.

Для Шакалене, як і для багатьох литовців, відновлення імперських амбіцій Росії — особисте питання. Її мати народилася в Сибіру, куди її родину було заслано під час радянської окупації. Литва більшу частину XX століття перебувала під гнітом нацистського та радянського режимів. Навіть у січні 1991 року, коли СРСР був на межі розпаду, Горбачов намагався задушити прагнення країни до свободи, направивши танки до Вільнюса. У результаті загинули 14 мирних жителів.

“Політика Росії щодо своїх балтійських сусідів — це відвертий імперіалізм та агресія”, — стверджує Шакалене. “Історія показала, що Росія не дотримується жодних домовленостей і поважає лише силу. Для Литви та регіону в цілому єдине ефективне рішення — це повна оборонна готовність, єдність союзників і надійне стримування”.

Пам’ятаючи власну історію і небезпеки, які несе втрата незалежності, литовське суспільство та влада твердо налаштовані більше не допустити окупації. Усвідомивши масштаби небезпеки, парламент у травні ухвалив рішення про вихід з Оттавської конвенції: 107 голосів — “за”, жодного — “проти”, троє — утрималися.

Колишній міністр оборони Лаурінас Кащюнас, який минулого року ініціював план використання протипіхотних мін для стримування агресії, наголошує, що ця зброя — ключовий елемент литовської стратегії “контрмобільності”, яка покликана ускладнити просування ворожих сил.

“Міни — протитанкові, протипіхотні, протитранспортні — у взаємодії створюють серйозну перешкоду для ворога”, — зазначає він. “Їм потрібен час, щоб прорватися через ці рубежі, і це дає можливість вдарити по них з відстані, стримати просування і виграти час для перегрупування та підсилення союзників”.

Кащюнас також пояснює, що міни — лише один елемент ширшої оборонної системи. Вона включатиме й фізичні бар’єри проти танків — на кшталт “зубів дракона”, й ударні безпілотники, і далекобійну зброю.

Візити Кащюнаса до України після початку повномасштабної війни остаточно переконали його, що час добрих намірів минув. “Українці сказали мені чітко: поки у вас є час, виходьте з усіх конвенцій і готуйтеся використовувати все можливе для захисту країни”, — пригадує він.