Надія серед уламків: як модульні школи змінюють життя в громадах

«У нас є діти, які ніколи не бачили парти, не знають, що брати до школи. Їм важко спілкуватися наживо з однокласниками та вчителями», — почула я від керівниці відділу освіти однієї з громад на півдні країни, де в травні відкрили модульний навчальний простір.

У селищі — понад 250 дітей, які вже п’ятий рік не ходять до школи через ковід і повномасштабну війну. Та якщо для дорослої людини чотири-п’ять років — це період, то для дітей і підлітків — пів життя. І саме та його частина, коли формуються й закріплюються навички спілкування та побудови стосунків і розвивається емоційний інтелект.

Втративши цей час в онлайн-ізоляції, молоді українці не лише відстають від навчальної програми, а й втрачають можливість закласти базу м’яких навичок. А вони необхідні як для їхнього особистого майбутнього — роботи, родини, відносин із оточенням, так і для перспектив відновлення та розвитку країни, якій потрібні професіонали, що вміють спілкуватися. В Україні вже занадто мало людей, аби дозволити собі втрачати ще й потенціал дітей та підлітків — цілого покоління — через відсутність очної освіти.

Повернення школярів до класів закладено в державну політику. З деокупованих територій відбувся відтік населення, й, на жаль, може не залишитися для кого зводити капітальні споруди. Водночас політика відбудови наразі нехтує інструментом, який може відчинити двері шкіл для дітей уже зараз. Це — модульні навчальні простори, які IREX у співпраці з фондом savED із літа минулого року встановили в шести деокупованих і постраждалих громадах.

Із чого складаються модульні школи? Шість класів, учительська, cерверна, сучасні системи опалення та вентиляції, сучасний дизайн і техніка (планшети, ноутбуки, проєктори, інтерактивні дошки), автономне енергозабезпечення, мініспортивний майданчик, туалети зі збереженою приватністю, доступні для людей з інвалідністю, де є гаряча вода. На спорудження такого простору потрібно кілька місяців.

Освіта більше не може чекати. Й не мусить

«У нас тепер школа, як в Америці», — сказав один з учнів першого модульного простору. Насправді такі рішення використовуються в Європейському Союзі: приватні школи в Польщі (в яких ми й запозичили та вдосконалили ідею) і заклади реабілітації у Швеції встановлюють їх, бо це швидко та практично. В Україні спорудження таких просторів регулюється постановою Кабінету міністрів №904 від 8 серпня 2023 року, яка діє до завершення воєнного стану плюс один рік.

Чому модульних просторів лише шість, якщо громад, де діти не вчаться очно, в рази більше? Перепони є як світоглядні, так і бюрократичні.

Багато громад, де школи були вщент зруйновані й на відбудову нових потрібно чекати кілька років, відмовлялися від модульних навчальних просторів через слово «модульний». Для них це було щось нове й сприймалося виключно як незручний, холодний узимку й задушливий улітку вагончик. Відповідність нормам ЄС, як і дозвіл на використання від уряду України, не переконували. Тільки там, де громади були відкриті до нового, такі простори були встановлені за кілька місяців і викликали захват у школярів, батьків і вчителів. «Тепер я спокійно можу повернутися на роботу», — сказала мама п’ятикласниці після відкриття простору на Київщині.

Їх використовують 24/7 не лише для навчання, а й для засідань органів місцевого самоврядування, громадських зібрань, клубів за інтересами. Вони комфортно перезимували. Вони разів у десять дешевші й можуть служити до 20 років як громадські чи адміністративні заклади після того, як школи відбудують. До них возять екскурсії з громад, які, лише побачивши на власні очі, розуміють, що «незвичне» не означає «непридатне».

Дуже часто ці простори — єдині публічні заклади в громадах, де можна зібратися й відновити соціальні зв’язки, поспілкуватися, відчути, що ти не сам зі своїми проблемами. Нова будівля посеред куп цегли, на які російські атаки перетворили приміщення шкіл, клубів, кафе, магазинів і лікарень, дає змогу побачити надію на завтрашній день. Іще до повномасштабної війни третьою причиною відтоку молоді з менших громад була відсутність сучасної публічної інфраструктури — «нема чого робити в нашому місті чи селі». Модульний навчальний простір виявився багатофункціональним якірцем, за який чіпляється надія на гідне життя вдома.

Що необхідно зробити, аби повернути дітям школи

Кожна з громад, які наважилися на встановлення модульного навчального простору, взяла на себе сміливість і відповідальність подолати бюрократичні перепони. Постанова №904 досить розмито визначає тимчасові споруди для життєзабезпечення населення. І багато дозвільних установ інтерпретують «життєзабезпечення» по-різному й не погоджують введення в експлуатацію таких закладів через неповну відповідність нормам для шкіл.

Так, у модульних спорудах немає фундаменту, їдальні чи хімічної лабораторії. Але рішення архітектурно виважене, належно спроєктоване й придатне для використання в українському кліматі. Дах не тече, підлогу не підтоплює, температура комфортна у будь-який сезон, електрика, вода й каналізація є, пожежна сигналізація та система оповіщення про повітряні тривоги працюють. Укриття біля таких просторів — на відстані, рекомендованій ДСНС. Евакуаційні виходи — з кожного класу.

Далеко не всі повноцінні школи мають такі безпечні умови для перебування. А головне: і учням, і вчителям у цих приміщеннях комфортно. Хоча формально це тимчасові споруди, але фактично вони кращі за старі — холодні, недоступні й часто без санітарних зручностей.

Зважаючи на критичність відновлення очного навчання, зараз саме час оновити постанову №904 й чітко прописати, що дозволені споруди включають і навчальні. Це зніме сумніви в дозволах і відчинить двері до якісної освіти для тисяч дітей. Ба більше, після завершення воєнного стану одного року буде недостатньо, щоб відбудувати школи та публічні заклади. Тому перспектива життя цієї постанови набагато довша.

На початку проєкту ми називали ці споруди «тимчасовими освітніми просторами» (ТОП). Але змінили назву після двох тижнів функціонування першого. «Немає нічого тимчасового в цьому просторі. Він є центром життя нашої громади», — висловилася директорка школи на Київщині. Тепер ми називаємо їх «Твій освітній простір», який усе ще є ТОП-рішенням для дітей і дорослих.

Хотілося б, аби більше громад були відкритими до нових рішень для відновлення та відбудови й не втрачали час і людей. А державна політика відображала реалії й підтримувала відновлення відповідними законодавчими ініціативами. Це можна зробити вже зараз на основі підтвердженого практичного досвіду й потреби. Освіта не мусить чекати.