Путін програв дещо гірше за війну — NYT

Коли Владімір Путін у 2022 році віддав наказ про вторгнення в Україну, він поставив на поразку Заходу. Очевидно, що він вважав, що Захід — у розумінні Європи та США — не матиме ані рішучості, ані здатності врятувати Україну. Досі роз’єднаний і неефективний, Захід мав за плечима серію провалів: в Афганістані, Іраку, Лівії, Сирії. Перемога Росії мала засвідчити, що «золота епоха» Заходу минула. І це відкрило б Москві шлях до стратегічного партнерства з Китаєм та іншими країнами, які набирають ваги, дозволило б заявити про себе на світовій арені по-новому.

Але ставка Путіна не спрацювала, пише Майкл Кіммедж, історик Холодної війни та експерт із відносин США й Росії у своїй авторській колонці у New York Times.

У міру того як війна затягується, Кремль веде дві паралельні кампанії щодо Заходу. Усередині Росії він демонізує Захід, закликаючи населення згуртуватися навколо Путіна в «цивілізаційному протистоянні». За кордоном Росія намагається розколоти західну єдність, вивести з антипутінської коаліції сумнівних і незгодних. У цьому розрахунку обрання Дональда Трампа президентом США у листопаді розглядалося як переломний момент: Захід мав би розпастися, а Україна — дістатися Росії.

Ці надії виявилися ілюзорними. Після початкового захоплення Трамп охолов до свого російського візаві й нещодавно назвав його «божевільним». Можливо, він і надалі прагнутиме «вести справи» з Путіним, та не зможе реалізувати ні захоплення України, ні розвал Заходу. Цього не дозволяє реальність. Жорстокість російської війни приголомшила Захід, спонукавши його до спільної політики стримування та остаточно налаштувавши Європу проти Росії. Ці зрушення — не дріб’язок і не тимчасове явище. Вони суттєво обмежують можливості Росії для безпеки та добробуту на десятиліття вперед.

Росія завжди потребувала Заходу — і вигравала від контактів з ним. Але через цю непотрібну війну Путін втратив Захід назавжди.

Історично Росія була невід’ємною частиною європейських справ із XVII століття. У XVIII столітті вона стала європейською імперією, розділяючи Польщу разом із Пруссією та Габсбурґами. У 1814 році російські війська увійшли до Парижа. Протягом XIX століття Росія була ключовим гравцем у війні та мирі на континенті. Романови мали родичів майже в кожній європейській столиці, а культурне злиття з Європою призвело до художнього й інтелектуального відродження. Європейська торгівля та технології зміцнювали економіку й військову силу Росії.

Навіть у ХХ столітті, незважаючи на періоди ізоляції, СРСР залишався європейською державою. Він звеличував європейського мислителя Карла Маркса і прагнув формувати майбутнє саме Європи. Після Другої світової війни Москва контролювала половину Європи, змушуючи іншу половину боятися радянської загрози. У 1989-му розпад радянської влади збігся з революційними рухами у Центральній і Східній Європі. Горбачов говорив про «спільний європейський дім» — від Лісабона до Владивостока.

Відносини Путіна із Заходом були набагато прохолоднішими. Одержимий уявними приниженнями 1990-х, він категорично виступив проти розширення НАТО, замість того щоб домовлятися про обґрунтовані умови: щодо баз, військової присутності, розміщення ракет. Не досягнувши взаєморозуміння з Альянсом, він дозволив своїм страхам щодо української незалежності перерости у ворожу одержимість. Це призвело до анексії Криму та втручання на Донбасі у 2014 році. А через вісім років прагнення підкорити Україну переросло у повномасштабну війну — найглибший розрив Росії із Заходом у новітній історії.

Втім, помилкою буде вважати, що Путін прагнув остаточного розриву. Насправді він хотів змінити характер відносин на свою користь — повернути Росії вплив у європейських справах шляхом ослаблення Заходу. Якби Росія здобула блискавичну перемогу у 2022 році, це могло б спрацювати: Москва закріпилася б у Східній Європі, НАТО відступило б, а сусідні країни, злякавшись, могли б шукати прихильності Кремля. Трансантлантична єдність, на якій тримається Захід, могла б дати тріщину.

Але цього не сталося. Натомість Путін зробив для Росії щось набагато гірше, ніж розв’язав війну, яку не може виграти: він змусив Європу мобілізуватися як військову противагу Росії. Німеччина швидко нарощує оборонний потенціал, в усій Європі зміцнюється військове співробітництво. До НАТО приєдналися Фінляндія та Швеція. Навіть наслідки Brexit знівельовані завдяки новій безпековій угоді між Великою Британією та ЄС. Європа акумулює ресурси, аби тримати Росію за межами континенту. Єдиний шлях до партнерства з Європою для Москви — це припинення війни на умовах України. Але Путін на це не піде.

Більше того, Путін умудрився відштовхнути навіть проросійського американського президента. Дональд Трамп не зміг повернути Росію до «Великої сімки» (її виключили у 2014 році) або відновити її статус у європейській дипломатії. Коли Трамп знову став президентом, він, схоже, не усвідомив, що саме втратив Путін, розпочавши війну. Росія більше не здатна переконувати — ані в Україні, ані в Європі. Сил для захоплення України в неї немає, не кажучи вже про весь континент. Путін фактично вигнав себе з Європи. І навіть якби Трамп цього хотів, він не зможе повернути Росію назад.

На саміті НАТО цього тижня лунатимуть суперечки про те, чого Альянс не досяг з початку війни. Україна продовжує страждати. Росія захоплює території. Китай, Іран і Північна Корея допомагають Москві. Російська економіка ще тримається, антивоєнного руху немає. Але водночас Захід зупинив Росію в Україні. І Європа, як і США, може жити без Росії. Захід може дозволити собі цю втрату — хоч це й прикро, але не критично.

А от Росія не може дозволити собі втратити Захід. Це історичне фіаско, яке може коштувати їй десятиліть ізоляції. Це особистий вибір Путіна — і трагедія для Росії.

Нагадаємо, незабаром буде створено спеціальний трибунал для розслідування злочинів російської агресії в Україні.