Скромність чи героїзм: кілька фактів про британський літак Gloster Meteor

Історія Gloster Meteor починається з інноваційної роботи сера Френка Віттла, який запатентував концепцію турбореактивного двигуна в 1930 році. Gloster Meteor займає почесне місце в історії авіації як перший реактивний винищувач, що надійшов на озброєння союзників під час Другої світової війни.

Фокус переклав статтю Брендона Дж. Вайхерта про британський реактивний літак періоду Другої світової війни.

Розроблений британською компанією Gloster Aircraft Company і оснащений революційними турбореактивними двигунами Віттла, Meteor можна назвати квантовим стрибком у розвитку технологічних можливостей британських Королівських ВПС. По суті, це був єдиний літак із реактивним двигуном, який союзники мали в своєму розпорядженні у Другій світовій війні.

Наприкінці 1930-х років, коли в Європі вже назрівала війна, британське міністерство авіації усвідомило потенціал реактивної тяги і зайнялося розробкою літака, здатного використовувати цю технологію. Компанію Gloster Aircraft Company, відому виробництвом надійних винищувачів, таких як Gladiator, обрали для розробки нового реактивного винищувача за специфікацією F.9/40. Але проєкт, який отримав позначення Gloster G.41, зіткнувся із серйозними проблемами: реактивні двигуни були новою технологією в умовах воєнного часу, а затримки в їхньому виробництві дали змогу Німеччині випередити Британію.

Meteor — провісник реактивної ери Великої Британії

Перший прототип "Метеора", оснащений двома двигунами Whittle W. 1, здійнявся в повітря 5 березня 1943 року з авіабази Кренуелл. За штурвалом був Майкл Даунт.

Конструкція "Метеора" була консервативною, але ефективною через необхідність забезпечити надійність у застосуванні незвіданої технології. Він мав звичайну конфігурацію прямого крила, двомоторне компонування з мотогондолами, встановленими під крилами, і триколісне шасі — рідкість серед винищувачів тієї епохи.

Попри те, що конструкція прямого крила обмежувала швидкість порівняно з гвинтокрилими машинами, зокрема, з легендарним німецьким Messerschmitt Me 262, міцна конструкція та стабільна керованість "Метеора" зробили його практичним першим кроком у реактивну авіацію. Його планер був побудований переважно з алюмінію, що дало змогу збалансувати міцність і вагу, а дводвигунна конструкція забезпечувала резервування, що було вкрай важливо з огляду на схильність перших реактивних двигунів до відмов.

Ранні моделі, такі як Meteor F.1, оснащувалися двигунами Rolls-Royce Welland, створеними за проектом Віттла, і розвивали тягу в 770 кг/с кожен, що забезпечувало літаку максимальну швидкість близько 660 км/год. Подальші варіанти, такі як F.3 і F.4, оснащувалися більш потужними двигунами Rolls-Royce Derwent, які збільшували швидкість до 965 км/год. Meteor був озброєний чотирма 20-мм гарматами Hispano в носовій частині, що забезпечували грізну вогневу міць проти повітряних і наземних цілей.

Бойове хрещення "Метеора"

Gloster Meteor надійшов на озброєння ВПС 27 липня 1944 року. Першою його почала застосовувати 616-та ескадрилья. Його початковим завданням була протидія німецьким крилатим ракетам V-1, які тероризували в той час Лондон.

Швидкість Meteor F.1 дозволяла йому переслідувати і знищувати V-1, або збиваючи їх, або відхиляючи від курсу дотиком до кінчика крила — техніка, що демонструє як майстерність льотчика, так і маневреність літака. До серпня 1944 року "Метеори" здобули перші повітряні перемоги над цими ракетами, довівши бойовий потенціал винищувача.

Але на відміну від свого німецького аналога, більш відомого Messerschmitt Me 262, Meteor під час війни здійснив не так вже й багато сутичок з ворожими літаками. Королівські ВПС тримали літак над британською територією, щоб зберегти його секретність, і він не вступав у бій з винищувачами нацистських Люфтваффе до початку травня 1945 року, всього за кілька днів до капітуляції Німеччини. Дійсно, Meteor здійснив перше збиття 4 травня 1945 року — його жертвою став Fieseler Fi 156 Storch. Війна в Європі закінчилася задовго до того, як Meteor зміг повною мірою продемонструвати свої можливості в повітряних боях.

Німці доклали серйозних зусиль, щоб довести Me 262 до серійного виробництва, побудувавши до кінця війни близько 1400 літаків (хоча тільки кілька сотень із них були в строю в кожен конкретний момент часу). За цей час Meteor ледь вийшов за межі стадії прототипу. До кінця війни в експлуатації перебувало менше двадцяти "Метеорів". Його двигуни, хоча й були революційними, виявилися недостатньо потужними порівняно з пізнішими моделями, а прямі крила робили його менш маневреним на високих швидкостях, ніж гвинтокрилий Me 262. Проте надійність і простота обслуговування "Метеора" вигідно відрізняли його від набагато темпераментнішого німецького суперника.

Зіркова роль на початку Холодної війни

Зрештою, істинний вплив Gloster Meteor проявився зовсім не під час Другої світової війни, а після цього конфлікту, в перші роки Холодної війни з Радянським Союзом. На початку Холодної війни Meteor повсюдно використовувався для оборони Великої Британії, де він служив до кінця 1950-х років.

Крім того, Meteor брав участь у тривалих бойових діях під час Корейської війни (1950-53 рр.) на службі Королівських ВПС Австралії (RAAF). До цього моменту "Метеори" явно поступалися радянським бойовим літакам зі стрілоподібним крилом, але вони все ще добре справлялися з наземними цілями.

Meteor не увійшов до числа великих літаків. Це був стабільний, надійний птах, який виявився корисним для британських і союзних ВПС. До 1950-х років він експортувався більш ніж у дюжину країн, включно з Аргентиною, Ізраїлем і Єгиптом, що свідчить якщо не про велич, то як мінімум про його незмінну популярність.

Про автора

Брендон Дж. Вайхерт — аналітик з національної безпеки National Interest, колишній співробітник Конгресу і геополітичний аналітик, який пише для The Washington Times, Asia Times і The-Pipeline. Автор книг "Winning Space: How America Remains a Superpower", "Biohacked: China's Race to Control Life" і "The Shadow War: Iran's Quest for Supremacy". Його нова книжка, A Disaster of Our Own Making: How the West Lost Ukraine, уже доступна в книжкових магазинах. За Вайхертом можна стежити у Twitter: @WeTheBrandon.