Три варіанти — один хороший, два жахливий: чим може відповісти Іран на удар США

Бомбардування США трьох найважливіших ядерних об'єктів Ірану минулими вихідними викликало цілу низку думок та емоцій. Серед них — полегшення від того, що програма Тегерана зі створення атомної зброї буде значно затримана; захоплення військовою ефективністю американської атаки; і побоювання, що вона викличе смертоносну реакцію з боку Ірану. У мене це також викликало спогади про особисту історію.

До революції 1979 року я побував в Ірані на есмінці ВМС, зайшовши в південний іранський військово-морський порт Бандар-Аббас, щоб поповнити паливні баки. Цей порт охороняє північний прохід через Ормузьку протоку, через яку проходить понад п'ята частина світових запасів нафти і газу.

За ті кілька годин, що я провів на березі, працюючи з військово-морським флотом шаха Ірану над координацією логістики нашого візиту, я відчув гордість, з якою іранські моряки тримали себе. У них була причина для радості: ми збиралися поставити чотири щойно побудованих у США есмінці з керованими ракетами, які мали стати центральним елементом їхніх військово-морських сил, які зростали. Потім сталася революція, ці кораблі стали американськими есмінцями класу "Кідд" і зробили довгу й успішну кар'єру в нашому флоті.

У наші дні в США заведено вважати Іран настирливою державою середньої величини, що створює проблеми на Близькому Сході. Іранці бачать себе не так.

Сьогодні іранці вважають себе спадкоємцями Перської імперії, яка 2 500 років тому була найбільшою у світі, контролюючи 40 % населення Землі на території у два мільйони квадратних миль. Сучасні перси виявилися далекими від тієї гегемонії: Ізраїль і США відрізають або послаблюють збройні сили їхньої імперії, до якої входять ХАМАС, "Хезболла", Сирія Башара Асада, хусити.

З огляду на очевидний успіх американських ударів по серцю ядерної програми у Фордо, Натанзі та Ісфахані, іранським лідерам потрібен новий план гри, щоб відновити свій статус регіональної держави, якщо не колишню славу. Які у них є варіанти, і що вони, найімовірніше, виберуть зі зменшеного набору варіантів?

Важливо У Путіна закінчуються союзники: як Росія терпить в Ірані новий геополітичний крах

Перший варіант, на який сподіваються США та Ізраїль, це прозріння Тегерана — по суті, беззастережна капітуляція. Ідея полягає в тому, що, побачивши повну перевагу ізраїльської армії, якій тепер допомагають американські бомбардувальники B-2 і "бункерні" бомби, іранські лідери попросять миру, добровільно відмовляться від своїх ядерних програм і запасів і визнають, що в них більше немає права на збагачення урану. Хоча це і не зовсім неможливо, але вкрай малоймовірно, особливо з огляду на крихкість режиму і гординю керівництва.

Другий, набагато ймовірніший варіант, полягає в тому, що режим врятує все, що зможе, з пошкоджених ядерних об'єктів (а вони могли вивезти матеріали й обладнання ще до удару США) і сховає це в межах своєї величезної країни. Іран майже у два з половиною рази більший за Техас, і одна "відома невідома", як сказав би мій старий бос міністр оборони Дональд Рамсфелд, — це те, куди ще таємно розширюються ядерні програми. У цьому сценарії іранські лідери не тільки сховають усе, що зможуть врятувати, а й завдадуть серію рятівних ударів по США та Ізраїлю.

Оскільки Тегеран справді не хоче подальших бомбардувань з боку Вашингтона, ці удари, найімовірніше, будуть вивірені таким чином, щоб не спричинити великих жертв серед американських військ — невеликі залпи балістичних і крилатих ракет із підключенням безпілотників. Вони, ймовірно, будуть спрямовані проти загальноармійських підрозділів і сил спеціального призначення США в Сирії та Іраку, військових кораблів ВМС, що діють у Перській затоці або північній частині Аравійського моря, і американських ВПС, що базуються на березі в Кувейті, Саудівській Аравії, Об'єднаних Арабських Еміратах і Катарі.

Протиракетна оборона США, ймовірно, буде значною мірою ефективна проти цих атак, що дасть змогу уникнути ще одного раунду каральних ударів США. У цьому варіанті Тегеран, завдавши ударів і сховавши все, що залишилося від його ядерної програми, ймовірно, повернеться за стіл переговорів. Провідний американський парламентер Стів Віткофф і держсекретар Марко Рубіо проведуть їх на нейтральній території.

Мене турбує третій варіант. Це стратегія "йти напролом" із трьома основними векторами. Першим буде хоча б тимчасове закриття Ормузької протоки. Іранці практикувалися в цьому протягом десятиліть, і я бачив їх із палуб своїх військових кораблів. Вони використовуватимуть комбінацію з випуску сотень плавучих мін, потоплення торговельних суден у вузькій протоці та перекидання мобільних ракетних батарей. У Заходу є засоби протидії, включно з протимінними суднами, але шанси на те, що іранці зможуть домогтися деякого рівня тимчасового закриття протоки, високі.

Другим вектором "великого кроку" будуть цілеспрямовані вбивства громадян США. Більшість наших дипломатів і високопоставлених військових є добре захищеними "важкими цілями", тому іранці можуть розглянути можливість убивства високопоставлених керівників американського бізнесу в Абу-Дабі, Дубаї, Досі або Кувейті. Іранці також можуть захопити заручників — переконавшись в ефективності цього методу на прикладі ХАМАС — в Ірані (наприклад, західних репортерів) або в інших країнах.

По-третє, Іран може посилити свої кібератаки, спрямувавши їх проти енергетичної інфраструктури як у Перській затоці, так і по всьому світу. Протягом двох десятиліть Іран проводив великі кібероперації проти Саудівської Аравії. Новою метою стане подальший зрив глобальних енергетичних ринків, посилений тимчасовим закриттям Ормузької протоки. Цей вектор стратегії "піти по-крупному" буде спрямований на те, щоб чинити тиск на США, накрутивши ціни на нафту, збільшивши інфляцію і спричинивши народне невдоволення в США і країнах-союзниках.

Мені здається, що з цих варіантів лідери Ірану хочуть скористатися третім і "піти великим шляхом". Однак вони також усвідомлюють високий ризик такого підходу і, ймовірно, будуть прагнути до нижчих цілей: асиметричних атак і цілеспрямованих операцій проти інтересів і громадян США. Події розвиватимуться по наростаючій, але лампа дипломатії ще не зовсім згасла.

Є, звичайно, і четвертий варіант, але він перебуває не в руках релігійного і військового керівництва Ірану. Він перебуває в руках 90 мільйонів іранців. Це буде внутрішня зміна режиму, оскільки іранський народ усвідомлює, як глибоко підвело його керівництво і як далеко його нація відійшла від своєї гордої перської спадщини.

Хоча негайна революція, мабуть, малоймовірна — бомбардування іноземних держав мають властивість згуртовувати народ на знак непокори — Іран дедалі більше нагадує Росію за царів на початку XX століття. Іноді жорстокі авторитарні режими здаються сильно контрольованими, з поліцією, військовими та спецслужбами, що домінують над народом. До тих пір, поки вони раптом не перестають бути такими.

Така гнила теократія зараз перебуває і в Тегерані, і в його народу, можливо, є найкращий за останні десятиліття шанс повалити її. Якщо релігійні лідери вирішать "піти по-крупному", будемо сподіватися, що народ вирішить: він не хоче йти на повідку і ризикувати ще більшою відповіддю США.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо 200 доларів за барель: до яких небес може злетіти ціна на нафту, якщо Іран перекриє Ормузьку протоку