Громадські асамблеї як інструмент демократії у громадах

Нещодавно Звягельська (Житомирщина) та Славутицька (Київщина) об’єднані територіальні громади презентували звіти про проведення перших в Україні громадських асамблей. Громади стали пілотними в проєкті Ради Європи «Зміцнення стійкості демократичних процесів через громадську участь під час війни та в післявоєнний період».

Так, міська рада з Житомирщини запитала у громади, як облаштувати громадські простори, а Київщини — порад щодо управління відходами. Спершу надіслали запрошення тисячам жителів (список формують соціологи), тоді жеребкуванням (стратифікована вибірка) відібрали серед охочих представників різних груп людей і дали їм змогу дізнатися максимум інформації на запропоновані теми. Аж тоді учасники сформулювали свої рекомендації.

Рух ЧЕСНО дослідив досвід проведення перших громадських асамблей в Україні та дізнався, коли застосовувати їх доцільно.

Першопрохідцям завжди важко

На відміну від уже звичних і обов’язкових до застосування учасницьких інструментів — публічних консультацій чи бюджету участі, громадські асамблеї в Україні на законодавчому рівні поки що не врегульовані. Проте розвиток цього механізму є напрямом руху нашої держави на шляху до вступу в ЄС. Це, зокрема, передбачено Дорожньою картою з питань функціонування демократичних інституцій і Планом заходів з реалізації у 2025–2026 роках Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2021–2026 роки.

Отже, на Житомирщині з людьми радилися на тему «Створення урбаністичних просторів як громадських локацій соціальної взаємодії та відновлення». А на Київщині запитували «Як ми можемо вдосконалити систему поводження з побутовими відходами в громаді?».

Це інноваційний механізм для України, тож першим етапом, що розпочався торік у червні, стало навчання з організації цього процесу для представників влади.

Насамперед потрібно було зрозуміти особливості цього інструменту деліберативної демократії. Йдеться про таку форму, за якої групі громадян, що в спеціальний спосіб була обрана серед усієї спільноти, пропонується висловити думку з певного питання. Вона може мати різні формати, наприклад, асамблея, форум, збори або журі.

Менеджерка проєкту Ради Європи «Посилення багаторівневого врядування та місцевої демократії для підтримки відновлення України» Дарина Соколова в коментарі розповіла: «Громадська асамблея відрізняється від інших інструментів насамперед своєю методологією. Аналізуються демографічні показники повнолітнього населення: кількість мешканців, рівень освіти, стать, вік і район проживання. Далі розсилаються листи-запрошення до випадково обраних домогосподарств, але реєструватися могли й інші мешканці громади. Охочі взяти участь реєструються, тоді серед них методом жеребкування відбираються учасники так, щоб склад асамблеї максимально точно відображав населення громади за основними характеристиками».

З допомогою такого двоетапного жеребкування моделюється мінігромада. Зазвичай вона складається із 30–80 людей. І в Звягелі, і в Славутичі спершу розіслали по 4 тисячі запрошень. Далі чекали на згоду від людей, а тоді вже серед них навмання, пропорційно до загальної кількості груп населення, обирали учасників. Із цим виникли певні проблеми, розповіла секретар Звягельської міської ради Оксана Гвозденко: «Багато серед тих, кого випадковим чином обрав комп’ютер (саме серед молодих людей), відмовилися. Ми робили заміну. Звісно, ті, що погодилися, прекрасно працювали, але було б чудово, якби їх було більше».

В обох громадах обрали по 45 основних (два місця були зарезервовані для ВПО) і 12 додаткових представників. Наприклад, у Звягелі наймолодшому учаснику було 18 років, а найстаршій учасниці — 82. І всі вони мали переважно побіжні знання про урбаністику. В цьому полягає одна з головних фішок деліберативної демократії.

Із профанів у експерти

Основне завдання громадської асамблеї — напрацювати якісні рекомендації від громади для влади. Але які поради можуть дати люди, що не орієнтуються в темі? Цю проблему розв’язує наступний етап. Під час сесій з учасниками працювали незалежні експерти. Наприклад, у Славутичі провели низку панельних дискусій, презентацій і навіть екскурсію в Чернігів.

Усе побачене й почуте учасники обговорювали в групах по 7–8 людей, до кожної з яких був прикріплений фасилітатор — провідник, що скеровує дискусію, проте не впливає на неї.

Учасник громадської асамблеї в Славутичі Микола Рудченко розповів про свій досвід: «Обрати учасників рандомно — правильно, щоб не були лише охочі, які знають як, але самі ніколи цього не робили. Я побачив, що люди, які зазвичай не беруть участі у подібних заходах, інколи вкладають більше своїх думок, пропозицій, ідей, аніж ті, що вже йшли підготовлені. Часто останні ставали деструктивними. А інші, почувши інформацію, проаналізувавши її, змінивши, можливо, свій погляд на деякі речі, — готовими до пошуку консенсусу».

Деліберативна демократія — дієвий спосіб залучити до прийняття рішень ту частину громади, яка зазвичай не надто активна. Головне, щоб влада проводила громадські асамблеї не для галочки, наголосила кандидатка політичних наук, викладачка Києво-Могилянської школи врядування ім. Мелешевича Тетяна Андрійчук: «Підвищується якість рішень, адже учасники громадської асамблеї вже володіють необхідною для експертизи інформацією, тож можуть надати ширші рекомендації, аніж якби їх створювали у владних кабінетах чи суто із залученням зацікавлених сторін. Звісно, це про формування довіри між владою й громадою, про розуміння процесів, що відбуваються в громаді, і навіть, можливо, про залучення до реалізації, наприклад, як волонтерів».

Участь беруть представники різних «бульбашок», що дозволяє розглянути проблему зусібіч.

«Деліберативні механізми не лише дають можливість знаходити збалансовані рішення та використовувати потенціал консенсусу для розгляду чутливих питань, де є діаметрально протилежні точки зору, а й ефективно працюють із темами, що мають довгострокове значення для громади чи суспільства загалом. Мета влади — дізнатися, як громада бачить розв’язання проблеми. Озброївшись цим баченням, важливо, аби ці рекомендації взяли до уваги й впроваджували», — пояснила Дарина Соколова.

Зазвичай над розробленням «списку бажань» учасники громадських асамблей працюють по кілька вік-ендів поспіль. Наприклад, у Франції громадські асамблеї щодо евтаназії тривали сім місяців. Добровольці зі Звягельської та Славутицької громад присвятили обговоренням вихідні трьох тижнів. У деяких країнах практикують оплату учасникам, проте для українських містечок під час війни знайти гроші було б складно.

«Ми дуже боялися, що люди один вік-енд прийдуть, а потім покинуть. Але тема, над якою ми працювали, зацікавила багатьох людей. Тож учасники відпрацювали всі шість днів», — зазначила Оксана Гвозденко.

І в кожній із громад напрацювали десятки рекомендацій: 33 — у Славутичі та 40 — у Звягелі.

Від рекомендацій до реалізації

Що точніше окреслено проблему, то компактнішим буде і список порад. Наприклад, на державному рівні рекомендацій буде кілька, бо їхнє виконання стосуватиметься значної кількості людей.

«У всьому світі загальноприйнятою нормою є те, що рекомендації громадської асамблеї мають бути розглянуті, оцінені, а ті з них, що є реалістичними, логічними та фінансово обґрунтованими, — реалізовані. У Звягельській і Славутицькій громадах усі надані рекомендації було взято до уваги. На основі фіналізованих рекомендацій громади розробили конкретні плани дій», — пояснила Дарина Соколова.

Ідеї має підтримати більшість присутніх. Цю межу визначають індивідуально, проте рівень підтримки має становити не менше як 70%.

А де ж узяти гроші? Органи місцевого самоврядування намагаються шукати донорів, залучати місцевих підприємців або обходитися власними силами, розповіли у Звягельській міськраді: «У результаті напрацювали план реалізації рекомендацій громадської асамблеї, який затвердили сесійно. Виносили документ на розгляд ради, адже багато ідей потребують залучення значних коштів, а під час війни в пріоритеті не урбаністичні зони. Тож він розрахований на кілька років. Зараз намагаємося його реалізовувати наявним ресурсом чи з допомогою підприємців громади, аби не витрачати бюджетних коштів».

У головному парку міста висадили дерева, встановили лави та здійснили перепоховання часів Другої світової війни. На місці майбутньої набережної позбулися хащ, насипали пішохідні доріжки та облаштували паркомісця. В одному із сіл громади розробили проєкт благоустрою території біля озера. Навіть знайшли трохи позабюджетних коштів, щоб розпочати роботи.

Під час проведення асамблеї в Славутичі Кабмін ухвалив Національний план управління відходами. Тепер у громаді на Київщині чекають на регіональну стратегію, щоб на її основі розробити свою, куди внесуть отримані рекомендації. Їх поступово реалізовують. Контроль — на робочій групі: «Поки що тільки одне рішення було прийнято на рівні сесії про замовлення послуги на визначення морфології побутових відходів. Вона буде доступна вже влітку. Ми визначили, що в Київському кварталі міста реалізуємо пілотний проєкт з управління відходами за новим підходом. Для цього провели опитування жителів, усні бесіди з місцевими, розробили буклети, підготували інформаційну кампанію».

Використовувати згідно з інструкцією

Інструменти деліберативної демократії мають усі шанси міцно закріпитися в Україні. Наша держава як член Ради Європи повинна дослухатися до Рекомендації Комітету міністрів державам-членам про дорадчу (деліберативну) демократію, ухваленої у вересні 2023-го.

Там зазначено принципи будь-якого деліберативного процесу. Перший з них — наявність законодавчої бази. Її у нас наразі немає, проте є завдання, визначені в Дорожній карті з питань функціонування демократичних інституцій і Плані заходів з реалізації у 2025–2026 роках Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2021–2026 роки.

«Наприкінці минулого року під час скринінгових переговорів з Україною за напрямком демократичних інституцій представники ЄК цікавилися, чи ознайомилася наша держава з цим документом і чи готова впроваджувати деліберативні форми. На той час уже відбулися громадські асамблеї в Звягелі й Славутичі, тож Україні вже було чим поділитися.

У результаті дорожня карта функціонування демократичних інституцій до 2027 року, яку ухвалили після скринінгових переговорів, поповнилася пунктом про вивчення й популяризацію різних форм деліберативних обговорень», — розповіла Тетяна Андрійчук.

Механізми деліберативної демократії в усьому світі найбільш актуальні в міжвиборчі періоди. Для України такий формат отримання фідбеку від громади нині на часі, оскільки волевиявлення відтерміноване через війну. Українці, на жаль, не можуть у звичний спосіб висловити свою підтримку чи недовіру місцевій владі зокрема.

Громадські асамблеї — чудовий інструмент місцевої демократії, але не панацея. Тетяна Андрійчук каже, їх треба застосовувати виважено: «Громадська асамблея — потужний захід, який потребує значних організаційних, фінансових зусиль, тож з будь-якого питання їх проводити недоцільно. Мають виноситися на розгляд дуже важливі питання, що стосуються майбутнього. Наприклад, відновлення в громадах, стратегії розвитку або які умови потрібні, аби зберегти молодь на місцях».

Для того щоб організувати хоча б одну таку кампанію, потрібні десятки тисяч євро.

«Потрібно фінансувати незалежних фасилітаторів, тому що вони не можуть бути представниками влади чи інших зацікавлених сторін. Крім того, експертів, які формують щоденний порядок денний асамблеї та підбирають фахівців з теми, що розглядається», — зазначила Дарина Соколова.

Самотужки громади не зможуть впоратися із таким обсягом видатків. Руку допомоги готові простягнути інституції, що підтримують розвиток демократичних процесів в Україні.

Зокрема, проєкт Ради Європи «Посилення багаторівневого врядування та місцевої демократії для підтримки відновлення України» запланував проведення громадських асамблей у трьох громадах у 2025–2026 роках. Їх обиратимуть на конкурсній основі.