"Якщо ворог виявляє позицію операторів, КАБа не пошкодує"

Мобілізаційний ресурс росіян здебільшого неякіснийЖив під Києвом – у Ворзелі. Працював геодезистом. У війну не вірив – ХХІ століття, всі мали зробити висновки з попередніх конфліктів, розв'язувати проблеми дипломатичним шляхом. Дружина навпаки була переконана: війна буде.Війна мене лякала ще й тому, що не мав жодної військової підготовки. Розумів: якщо зустрінуся з досвідченим ворогом – мені кінець. Мислив так: у нас є армія, хай вона і воює.23 лютого 2022 року був у відрядженні в Дніпрі. Важкі робочі завдання. Втомився, вимкнув телефон. Прокинувся від вибухів. Розумів, що треба дістатися додому, зібратися з близькими в одній локації. Батько виїхав по мене з дружиною і забрав до себе на Вінниччину. Дорогою сформувалася думка: маю йти в Збройні сили України. Дружина сказала: "Я знала, що ти так вирішиш, тому зібрала документи".Зі зброєю справу мав, бо ходив на полювання. Це перше. Друге – моя цивільна професія була дотична до фотограмметрії. На роботі був дрон, яким я користувався. Розумів, що в цьому напрямі можу бути корисний війську.Спочатку мені відмовили через відсутність досвіду. У тер­оборону йти не хотів – вона існувала, швидше, для заспокоєння населення. Думав тоді, що все закінчиться швидко – світова спільнота вплине на Путіна.Працівник із ТЦК пообіцяв: "Зателефоную, і все буде добре – тебе візьмуть". Мобілізували 4 березня. Головне відчуття на той момент – неможливість прогнозувати майбутнє. Дискомфорт, бо звик чітко планувати життя.Приїхали на місце дислокації бригади в Гайсин. Казарма була забита вщент. Неймовірна кількість охочих іти на війну. Також відчувалася підтримка місцевих жителів – приходили під частину, приносили гостинці.Запитали про цивільну професію. Сказав, що трохи вивчав тему дронів. Відповідь з іронією: "Все, на "Байрактарі" полетиш". У тон мовив, що ще рано. Визначили мене в батарею управління та артилерійської розвідки.У Гайсині сидів пів року. Містом прокотилися чутки, що затримали російського шпигуна, який стадіоном літав на мавіку. Насправді це був я – тренувався, хотів навчатись і не втрачати час. Таких умов, як нині – навчальні центри, інструктори, – тоді не було.Коли прийшов наказ на відправлення, зрадів неймовірно. Вирушили до Миколаєва. Відбувався наступ ЗСУ. Поставили на спостереження, літати на Matrice 300 RTK (флагманський промисловий дрон, призначений для виконання складних завдань у сферах інспекцій, картографії, пошуково-рятувальних операцій. – Країна). Усе вдавалося.Далі відправили на навчання. Повернулися з нього під час визволення Херсона. Далі мали літати на Каховку через Дніпро. Проте перекинули на донецький напрямок. Саме там набув першого бойового досвіду. Працювали на виявлення цілей, коригування артилерії і спостереження за пересуванням техніки й особового складу ворога. Упоралися, зокрема і з нестандартними завданнями.2023 року почали залучати на скид. Це командна робота. Мають бути досвідчений інженер, навігатор, скидач. Нині можу виконувати будь-яку роль. Насправді скидати неважко. Але 50 відсотків успіху – правильне визначення своєї позиції. Це мають бути безпечне місце, відмінна логістика, добра обізнаність із місцевістю, досвідчений інженер.Не люблю говорити про найрезультативніші виходи. Інколи командування запитує: ворог двохсотий чи ні? Відповідаю: коли ще діяла смертна кара на електростільці, все одно викликали лікаря констатувати смерть. Я з борта не можу відчути, є пульс у окупанта чи ні. Підтвердження може бути тільки за деякий час – лежить росіянин, і мухи по ньому повзають.Трапився вихід, коли за шість днів наша команда ліквідувала 97 окупантів. Залетіли туди зухвало – "горіла" одна позиція. Отримали вказівку: шукайте іншу, розташовуйтесь і на ранок маєте працювати. Точку знайшли швидко. Сумнівна з огляду на безпеку: панельна п'ятиповерхівка, великі вікна, гіпсокартон. Будь-який приліт туди – й ми мертві.Нас троє. Коли прибрали трьох ворогів, заспокоювали себе: вже розмінялися один в один, недаремно сюди заїхали. Продовжили рахувати. Дійшли до 50 – ну, вже точно виправдано, навіть якщо нас уб'ють.Кожен виїзд – лотерея. Якщо ворог виявляє позицію операторів, будьте певні – КАБа не пошкодує. Що приховувати – страх є в усіх. Покажіть людину, яка не боїться смерті. Коли приходять новачки, пояснюю: "Розумію ваш страх. Головне – щоб він не заважав ухвалювати правильні рішення". У кожного свій підхід для подолання страху. Мій – зосереджуюся на відповідальності за свою групу. Аби всі були в брониках, чули мій металевий голос: "Заспокоїлися, все буде нормально".З часом боятися став більше. Недаремно в десантників є вислів: найстрашніший стрибок – наступний.Коли бачу мертвого ворога, відчуваю тільки злість. Спочатку заморочувався: от людина жива, а ти її вбиваєш. Але по ходу війни бачив багато загиблих побратимів. Беззбройних, із зав'язаними ззаду руками. Ба більше – окупанти викидали мертвих українців із бліндажа на бруствер, затуляли вхід, щоб ми не могли дістати FPV-дроном. У моєму житті хороших рускіх точно не буде.Постійно прагну бути кращим, не зупинятися на досягнутому. Якщо не рухаєшся вперед, будеш гірший. Оптимізм викликає знання того факту, що поклали багато окупантів.Свято вірю в математику. Розумію, що таке мобілізаційний ресурс – якісний і неякісний. Ворог використовує здебільшого неякісний. Я бачу їхню тактику, екіпірування, психологію, ставлення до смерті. Росіяни бояться.Окупанти почали бігти через поле, бо всі посадки завалено трупами росіян. Чув їхні перемовини в радіоефірі: "Я зашёл в посадку, а там все наши". – "Это же хорошо". – "Но они все мёртвые". – "Ладно, не истери, всё это в эфире".Мій двоюрідний брат живе в Росії. Був мобілізований, воював. Дядько запитував: "Як ти будеш ставитися до нього?" Скажу тільки, що ухвалю правильне рішення.Після закінчення війни очікую від них величезних репарацій, вибачень і більше жодної спільної діяльності й історії. Досить.Жодного разу не шкодував про рішення піти на війну. Була незгода з військовою структурою. Товариш говорив: "Тобі в армії буде важко, бо звик відстоювати свою думку. А у війську маєш бути ідіотом". Проте порядки в армії поділилися на період до початку повномасштабної війни й після. Стало менше статутщини. На офіцерські посади стають люди, які не мають коренів із радянською армією, чогось досягли в житті і знають про принципи управління. Я завжди висловлюю свою позицію. Керівництво дослухається, бо розуміє: дурниць не говоритиму.Не засуджую тих, хто не хоче йти на війну. Дратують тільки ті українці, які продовжують жити так, наче не було 24 лютого 2022 року.Для мене наша війна ніколи не буде даремна. Думаю, світ прийде до того, щоб заморозити конфлікт. Але як Азербайджан повернув Нагірний Карабах, так і з Україною будуть всі її міжнародно визнані території.