«Освіжити» Шмигаля. Чи реальна відставка прем’єра-рекордсмена?

Літо є традиційним сезоном пожвавлення розмов про відставку уряду Дениса Шмигаля – найбільш витривалого прем’єр-міністра в українській історії. Хвилі «майже неминуючої» відставки прем’єра-«п’ятирічки»  здіймаються щороку, у деякі такі періоди, за свідченнями працівників прем’єрського офісу, вони навіть попередньо паковували валізи. Але потім хвиля відкочувалася, валізи розбиралися, а кадрові перестановки в Кабміні обмежувалися лише втратою портфелів окремими міністрами. Останні масові пертурбації в уряді відбулися у вересні минулого року: вони торкнулися відразу понад половини міністерських посад. Проте керівник Кабміну лишився у кріслі.

Цього ж року, як стверджують ті, хто впевнений, що прем’єр не всидить у кріслі, ситуація особлива. Ніби і конкретних претензій до голови уряду з боку Офісу президента не лунає, і сам Шмигаль традиційно на рожен не лізе, але зірки складаються проти нього.

Основний мотив для заміни прем’єра, який називають співрозмовники «Главкома» в парламенті, – бажання Банкової продемонструвати хоча б якесь оновлення влади. У першій половині року і серед еліт, і серед пересічних українців панували оптимістичні настрої щодо завершення війни та проведення виборів, але ближче до літа ці надії віддалилися на невизначений термін. А якщо поміняти президента та Верховну Раду неможливо (і, скоріш за все, провести місцеві вибори також), то процедура зміни Кабміну – абсолютно робоча.

Але в такому «оновленні» є очевидна проблема. Якщо Шмигаля і будуть змінювати, то явно не на самодостатню харизматичну фігуру, яка б символізувала нові підходи в уряді. Прізвища на заміну Шмигалю називалися різні – перший віцепрем'єр-міністр економіки Юлія Свириденко, віцепрем'єр-міністр розвитку громад та територій Олексій Кулеба, віцепрем’єр-міністр цифрової трансформації Михайло Федоров… Проте «глибинний народ» у більшості своїй навіть не знає цих персон та слабо уявляє, як вони виглядають. Тож суспільству навряд чи вдасться продати Свириденко замість Шмигаля у прем’єрському кріслі як революційну зміну. Навіть якщо піарники Банкової натхненно візьмуться «олюднювати» імідж голови уряду.

Кандидатка на виріст

Подейкували, що розмови з Юлією Свириденко щодо її готовності очолити Кабмін, Володимир Зеленський проводив ще влітку минулого року. Але тоді ані демонстрація нею беззаперечної лояльності, ані статус фаворитки голови Офісу президента Андрія Єрмака не переконали президента в тому, що є сенс змінювати зрозумілого, вірного та наддосвідченого Шмигаля. Який, до речі, входив у вузьке коло осіб, з якими Зеленський провів в урядовому кварталі найстрашніші перші дні повномасштабного вторгнення. Минулого року тяга до змін обмежилася лише кардинальним перетасуванням уряду без зміни його керівника.

Щоправда, за цей час Свириденко, яку також можна вважати старожилом Кабміну (на посаді з листопада 2021-го) дещо наростила м’язи – насамперед на американському треці. Так, саме вона брала активну участь у підготовці та корегуванні на українську користь неоднозначної угоди про корисні копалини і ставила під цим досі неоприлюдненим повністю документом підпис разом з міністром фінансів США Скоттом Бессентом.

Ще під час підписання угоди про копалини багато хто звернув увагу, що чинному прем’єру в цьому історичному процесі була відведена другорядна роль. Тож лунали припущення, що Банкова не просто так розкручує саме Свириденко як ефективного комунікатора з непередбачуваною американською адміністрацією.

А буквально минулого тижня Свириденко вчергове зустрічалася з Бессентом – не тільки обговорювала реалізацію угоди та Фонду відбудови, а й передала пропозиції стосовно пакету зброї, який розраховує отримати від Штатів українська сторона. Звісно, під пильним наглядом Андрія Єрмака.

Власне, бажання голови Офісу мати на чолі уряду людину, яка б повністю була зобов’язана йому цим призначенням, – ще одна причина для того, аби «вічному» Шмигалю нарешті вказати на вихід.

Казус Чернишова

Додаткова та абсолютна несподівана підстава на користь відставки прем’єра з’явилася нещодавно – кримінальна справа, в якій фігурує віцепрем’єр-міністр національної єдності Олексій Чернишов. У цій справі НАБУ та САП вже затримали двох його соратників. При цьому стосується вона часів, коли Чернишов ще не працював у Міністерстві єдності.

Попри хвилю припущень, що через це міністр навряд чи повернеться до України з закордонного відрядження, Чернишов у неділю заявив, що вже вдома і пообіцяв з’ясувати, хто влаштував кампанію з його дискредитації. А у понеділок сам прийшов у НАБУ, «щоб розібратися в ситуації» і отримав підозру «у зловживанні службовим становищем та одержанні неправомірної вигоди в особливо великому розмірі для себе та третіх осіб».

Поки незрозуміло, як буде далі просуватися справа Чернишова, але подальше перебування міністра на посаді за таких обставин – під питанням. Перезавантаження всього уряду могло б відвести увагу від відставки конкретного його члена, який, до того ж, є одним з найближчих соратників президента та був свого часу в шорт-листі кандидатів на прем’єрську посаду. Під шумок можна взагалі позбавитись нещодавно створеного «Мін’єду» чи переформатувати це відомство з дуже туманними задачами.

Міністр єдності – не єдиний проблемний член уряду. Зокрема, поки не виправдовує себе трансформація Мінкульту в Міністерство культури та стратегічних комунікацій під керівництвом кадрового дипломата Миколи Точицького. Відомство Точицького загрузло у нескінченних скандалах, тож ймовірне повернення його очільника на дипломатичну роботу.

Чутки ходять щодо змін в керівництві Міністерства оборони (на посаду міністра пророчили голову СБУ Василя Малюка, але джерела у спецслужбі категорично заперечують такий варіант, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства освіти, Міністерства енергетики… Звільнення прем’єра, яке б спричинило відставку всього уряду, значно спростило б шлях до назрілих кадрових ротацій без привертання особливої уваги до кожного конкретного кейсу.

За умов не надто широкої лавки запасних до нового уряду можуть доєднатися деякі старі члени Кабміну, які зараз працюють на інших напрямках. Скоріш за все, завершується перебування на посаді посла в США Оксани Маркарової, яка вже була міністром фінансів в уряді Шмигаля (а до того – Володимира Гройсмана та Олексія Гончарука). Також ще минулого року ходили чутки, що може залишити посольство в Канаді Юлія Ковалів – колишній перший заступник міністра економічного розвитку та торгівлі і ексзаступник керівника Офісу президента. Інше питання – чи є у Ковалів та Маркарової бажання повертатися до стресової урядової роботи.   

«Зірковий час» Разумкова

Відкрито питання відставки уряду спливло у Верховній Раді 13 червня. Ексспікер, а нині позафракційний нардеп Дмитро Разумков оголосив збір підписів за винесення резолюції про недовіру уряду на голосування в Раді та закликав Шмигаля самостійно подати заяву на звільнення. Разумков викотив на адресу Кабміну цілий букет претензій: дефіцит бюджету, нестачу грошей на армію, втрату економічного безвізу з Євросоюзом, зростання тарифів і податків… За бажання сюди можна було додати низку інших проблем, в яких потерпає країна у війні. Перші підписи під вимогою прогнозовано поставили нардепи з об’єднання Разумкова «Розумна політика», а от як просувається процес далі – ініціатор відставки поки не розкриває. Лише натякає, що понад три десятки нардепів зі «Слуги народу» готові поставити свої підписи, коли до бажаних 150 автографів, що запускають процес, лишатиметься зовсім трохи.

Така активність колишнього спікера викликала навіть конспірологічні пояснення: своїм збором підписів він може переслідувати протилежну ціль – рятувати прем’єра від відставки, якщо така загроза над ним дійсно висить (особливо якщо згадати, що і Разумкова, і Шмигаля пов’язують з Рінатом Ахметовим). Навіть якщо Офіс президента і думає про заміну прем’єра, то в унісон зі «зрадником» Разумковим проводити цю операцію для Банкової – не комільфо.

Сам нардеп, звісно, відкидає будь-які підозри у «подвійному дні» своєї ініціативи.

«Ми давно планували розпочати цей процес, і зараз підстав для цього вже накопичилось чимало, – каже він у коментарі «Главкому». – Невдоволення Кабміном є не лише в опозиції, а й у самій монобільшості. Уряд ставиться до парламенту зверхньо, і це багатьох тригерить. Але один момент я не передбачив: коли ми почали збір підписів, в Офісі президента також активізувались. Вони не хочуть, щоб ініціатива відставки уряду виглядала як наша».

Разумков при цьому зазначає, що наразі ані Кабмін, ані Верховна Рада не є суб’єктними, бо всі рішення визначаються в Офісі президента. На питання, що ж тоді змінить заміна одного лояльного Банковій прем’єра на іншого, нардеп відповідає, що в такому разі парламентські фракції зможуть принаймні спробувати претендувати на участь у формуванні нового Кабміну. Сам же Разумков від зазіхань на портфелі відхрещується.

«Якщо відставку уряду ініціює Верховна Рада, а не Офіс президента змусить Шмигаля написати заяву, парламент таким чином зможе заявити про себе як реальний політичний суб’єкт, – пояснює логіку своїх дій Разумков. – Є хороша ідея – не голосувати Кабмін скопом, як зазвичай, а по кожному міністру окремо. Тоді це буде інший Кабмін, бо фракції зможуть підтримати більше адекватних міністрів. У результаті ми отримаємо більш збалансовану структуру прийняття рішень і управління».

Звісно, саму по собі ініціативу зі збором підписів з досить примарним кінцевим результатом можна було б сприйняти лише як спробу опозиціонера нагадати про себе. Але синхронно тему відставки уряду почав розганяти нардеп від «Голосу» Ярослав Железняк, який на своєму телеграм-каналі періодично викидає різноманітні навколовладні «інсайди». Він анонсував, що найближчим часом Офіс президента таки планує звільнити прем’єра та обрати нового – єдиним кандидатом на цю посаду Железняк називає Юлію Свириденко. І цього разу, за словами нардепа, не має повторитися ситуація попередніх «звільнень» Шмигаля – на плаху цей Кабмін можуть покласти вже найближчого пленарного тижня – 15 липня. Щоправда, Железняк зробив ремарку: «Це станом на зараз. Ще за три тижні все може змінитися в Офісі президента по 100500 разів» 

Однак до 15 липня можуть і не дотерпіти. Джерела «Главкома» в опозиційному таборі запевняють, що закрити урядове питання можуть на позачерговому засіданні Ради – у проміжку між 8 та 10 липня. Проте ці дати викликають сумніви. На 10-11 липня в Римі запланована щорічна Конференція з відновлення (Ukraine Recovery Conference) і багато нардепів заздалегідь спланували свої графіки – купили квитки, забронювали готелі. Те саме стосується і членів Кабміну. Хоча, якщо зміни в Кабміні – питання вже вирішене, логічно було б, аби до Риму, де будуть закладатися фундамент на перспективу, поїхала вже нова команда урядовців.

Найближчі кілька тижнів взагалі будуть насичені міжнародними заходами: окрім Конференції з відновлення, з 23 по 27 червня відбудеться засідання Парламентської асамблеї Ради Європи за участю президента, з 29 червня по 3 липня – щорічна сесія Парламентської асамблеї ОБСЄ. Тому у провладній фракції схиляються до того, що під парламентським куполом депутатам вдасться зібратися лише за графіком – не раніше 15-17 липня.

«Здається, вони вже лежать»

Чутки щодо долі уряду досягли вже такого масштабу, що їх був змушений коментувати президент під час закритої зустрічі з журналістами у п’ятницю. Володимир Зеленський підкреслив, що, якби він хотів змінити главу уряду, то спочатку б поговорив про це зі Шмигалем.

«Передусім я хотів би пояснити, що якщо би я вирішив стовідсотково міняти прем'єр-міністра, я передусім би сказав йому і, вибачте, раніше, ніж журналістам. Ми все-таки багато років працюємо. Так ось, у мене з ним ще розмови не було», – повідомив голова держави.

Яскравим маркером того, що така розмова відбулася, стане голосування за зміни до закону «Про правовий режим воєнного стану». Стаття 10 цього закону прямо каже, що у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження низки органів влади, зокрема, Кабінету міністрів. Через те, що відставка прем’єр-міністра автоматично призводить до відставки всього уряду, ця стаття фактично забороняє звільняти прем’єра. Навіть якщо він сам напише заяву про відставку.

Звісно, можна винайти якісь казуїстичні юридичні формулювання, аби обійти цю заборону, але простіше за все просто прийняти зміни до закону. Причому зробити це можна як заздалегідь, так і в один день зі звільненням старого - призначенням нового голови уряду. Парламентські старожили добре пам’ятають бліцкриг з обранням у 2016 році генпрокурором Юрія Луценка, якому передувало прийняття закону, що дозволяв призначити на цю посаду людину без… юридичної освіти.

Співрозмовники «Главкома» у монобільшості не виключають відставки Кабміну найближчим часом, проте рознарядки щодо якихось екстрених зборів вони поки не отримували. Але, як показала практика, навіть до своїх нардепів Банкова доводить свої плани в останній момент. А іноді ті навіть дізнаються про важливі новини від сусідів по опозиційних секторах раніше, ніж від керівництва власної фракції.

Один з завзятих критиків Кабміну Ніна Южаніна з «Європейської солідарності» відмітила, що під час останньої години запитань до уряду у п’ятницю міністри виглядали настільки мляво і пригнічено, ніби вже щось знали щодо своєї вирішеної долі. «Навіть не хотілося їх зайвий раз критикувати. Здається, вони вже лежать, і їх просто немає сенсу добивати, – ділиться спостереженнями соратниця Петра Порошенка. – Може, сам Шмигаль уже втомився і хоче піти. Він багато років чесно відпрацював, тож, можливо, влада погодиться його «відпустити».

Водночас Южаніна сумнівається, що у влади є достатня лавка запасних для кардинального перетрушування уряду. Також вона не вірить, що на призначення Свириденко в залі знайдеться достатньо голосів.

Мотивацію для заміни прем’єра депутатам справді знайти буде важко. Якщо Шмигаль за роки вибудував з парламентом місток через голову монобільшості Давида Арахамію, то Свириденко, що орієнтується насамперед на одну людину, для тієї ж монобільшості – чиновник-загадка. Водночас всерйоз розраховувати, що при зміні Кабміну Банкова буде надто дослухатися до побажань депутатів щодо кандидатур тих чи інших міністрів, не доводиться. Стимулом для голосування за зміну Кабміну для парламентарів, окрім вказівки згори, може стати хіба що шанс швидко позбавитися набридлих міністрів. А у різних депутатів – свої претензії до різних членів уряду.

Заступник голови фракції «Батьківщина» Сергій Соболєв запевняє: його фракція буде голосувати за відставку Шмигаля, бо вважає, що цей уряд не справляється. Хоча соратник Юлії Тимошенко не вірить, що до цього таки дійде. «Президента цілком влаштовує прем'єр Шмигаль, – вважає нардеп. – І перш, ніж його міняти, потрібно зрозуміти, на кого, і чи буде після цього ситуація кращою. Шмигаль – абсолютно аполітичний, безамбітний, чистий виконавець. Його манера поведінки не дратівлива, абсолютно спокійна – він ні з ким не заривається, намагається все залагодити».

Соболєв напівжартома додає, що «Батьківщина» готова голосувати і за нового прем’єра, але тільки «за нашу кандидатуру».

Політолог Володимир Фесенко зауважує, що ідея відставки уряду лежала на столі в Офісі президента, але її поки що відклали – до прояснення ситуації на міжнародному треці: «До кінця червня політична енергія буде зосереджена на міжнародних питаннях – саміти, контакти з партнерами. І вже після цього – можливо, наприкінці червня або на початку липня – це питання може постати знову. Зараз головне – пройти «червень самітів»: саміт НАТО і засідання Європейської ради. Особливих проривів там не очікується, але є завдання мінімум – аби хоча б частину допомоги Україні визнали оборонними витратами НАТО. До вирішення цих міжнародних питань міняти уряд немає сенсу».

На думку експерта, можлива зміна прем’єра переслідує не стільки внутрішні, скільки зовнішні цілі. Зокрема, призначення Свириденко буде спробою продемонструвати Вашингтону, що на чолі українського уряду стає людина, яка краще комунікує з американцями. 

«Якщо відбудеться повноцінна заміна уряду, скоріш за все, зміниться близько третини міністрів, – прогнозує Фесенко. – Але ключова проблема – це відсутність кадрового резерву. Міняти будуть там, де вже є готові кандидатури. При цьому очікувати, що Верховна Рада проявить під час «прем’єріади» значну суб’єктність, не варто. Звісно, буде певна торгівля – за певні посади або лобістські квоти. Але загалом це буде більше про технічні домовленості, ніж про реальний парламентський вплив. До речі, саме це – ще один аргумент проти кадрових змін зараз. Бо якщо розпочнуться торги та скандали, в умовах війни це лише послабить нашу позицію в переговорах на міжнародній арені».

За нинішньої шаленої динаміки до моменту, коли питання відставки уряду гіпотетично потрапить до парламенту, – ще дуже багато часу. Достатньо, аби на Банковій зважили всі «за» і «проти» та зупинилися на сценарії, за якого отримані переваги перекриють потенційні ризики. І цілком можливо, що вічна тема «відставки рекордсмена Шмигаля» знову буде відкладена в шухляду до чергового загострення «запиту на оновлення».

Павло Вуєць, «Главком»