П’ять трендів, яких не має пропустити Україна на шляху до ЄС

«Будь-яка криза — це нові можливості»

Вінстон Черчилль

З часу отримання незалежності і до Революції Гідності стратегічний шлях української держави ні політично, ні економічно не був чітко визначений. Якщо східноєвропейські держави одразу визначили стратегічну мету власного розвитку як приєднання до європейських структур: НАТО, ЄС, а згодом єврозони, то Україна і надалі балансувала між Європою та пострадянським новоутворенням на чолі з Росією. Лише 2014 року, після другого Майдану та після окупації частини Донбасу та Криму Росією, нова українська влада проголосила шлях до Європи та відмежування від нової російської імперії як стратегічну мету розвитку. Але реальні кроки, на жаль, не супроводжувалися швидкими радикальними політичними та економічними реформами. Частина суспільства не підтримувала реформи, північний сусід усіма прямими та гібридними способами намагався розгойдати політичну ситуацію та руйнував економіку на сході України. Влада була не в змозі здійснити необхідні зміни в економіці та фінансах у повному обсязі в рамках програми співробітництва з МВФ, яку було достроково перервано.

Повномасштабна війна російських імперіалістів не залишила Україні як незалежній державі альтернативних сценаріїв подальшого існування. Або Україна як суверенна держава, навіть у існуючому територіальному форматі, робить усе для якнайшвидшої інтеграції в європейські структури, або вона зникає як незалежна держава і перетворюється на частину так званого руського миру. Звичайно, для реалізації першого сценарію треба завершити війну на максимально прийнятних для поточної ситуації умовах для України.

Разом із цим зростаюча глобальна фрагментація, яка прискорилася з приходом нової адміністрації в США, вже зараз, навіть під час війни, диктує необхідність переосмислити шляхи та механізми політичної, економічної та фінансової інтеграції. У випадку Євросоюзу та України політичні й економічні передумови зазнали кардинальних змін. До війни основною перепоною до вступу України до європейських структур була недосконалість політичних інститутів нашої країни та низький рівень економічного розвитку порівняно з Європою (див. рис.). Рух України до ЄС також загальмувала Росія, яка окупувала Крим і частину Донбасу після Майдану 2014 року.

Натомість європейці вимагали від України пройти довгим шляхом інституційних та економічних перетворень для того, щоб відповідати стартовим вимогам членства в ЄС. Геополітична ситуація, що склалася після повномасштабного вторгнення Росії в Україну та військової загрози для європейців з боку РФ, продиктувала для них переосмислення співпраці з Україною. Військове та економічне розширення Європи за рахунок України на тлі послаблення політико-економічних відносин із США тепер розцінюється більшістю європейських політиків не як економічна втрата для ЄС, а, навпаки, як здобуток. Очевидно, таке розширення посилить обороноздатність, конкуренцію та збільшить ринки для товарів і послуг у Європі — саме те, чого вона потребує зараз.

З іншого боку, саме поточна геополітична ситуація стала поштовхом для України, який змусив максимально прискорити перебіг інституціональних, законодавчих та економічних змін для прискорення інтеграції у європейські структури. Це стало екзистенційним питанням для України: бути чи не бути?.

Інтеграція фінансового сектора України в європейський фінансовий простір є центральною складовою загального інтеграційного процесу. Саме ці питання були в центрі уваги та дискутувалися на міжнародній конференції «Економічна та фінансова інтеграція у світі збурень та фрагментації», яку проводили в Києві наприкінці червня Національний банк України, Народний банк Польщі та за сприяння Німецької групи GIZ і Міжнародного валютного фонду.

Два взаємопов’язані напрями руху — якнайшвидша євроінтеграція України та зміцнення стійкості самого Європейського Союзу — мають також взаємний інтерес і спільну синергію. Цементом спільного політичного, економічного та фінансового будинку Європа—Україна в умовах перманентної російської загрози має стати загальна військова оборонна стратегія. Тому дедалі більшої ваги набуває теза, що Україна в цих умовах є не лише реципієнтом військової та фінансової допомоги, а також європейською країною, яка сама має великий вплив і здатна формувати майбутню безпекову та економічну парадигму об’єднаної Європи.

Поглянемо на основні ідеї, які дискутувалися на конференції і які озвучували поважні спікери: голова Європейського центрального банку Крістін Лагард, голова Банку Англії Ендрю Бейлі, професор Гарварда та колишній головний економіст МВФ Кеннет Рогофф, представники окремих центральних банків світу, а також українські керівники НБУ, Мінфіну та Мінекономіки.

Більш глибока та швидка інтеграція України в євроструктури має давати швидкі й позитивні результати для економіки та суспільства, але несе також ризики при неналежному та нерозумному управлінні. Реформи мають бути незупинними та послідовними, а також давати швидкі позитивні плоди для всього суспільства. В іншому разі без підтримки суспільства будь-які реформи приречені на неуспіх.

Поглиблення економічних зв’язків між країнами ЄС, а також іншими європейськими країнами, включаючи Україну, підсилюватиме стійкість європейської економіки та знижуватиме ризики від турбулентності на глобальних ринках. Для України, зокрема, Європа є найбільшим економічним партнером, на якого припадає більш як половина обсягу зовнішньої торгівлі товарами.

Серед основних ризиків швидкої інтеграції — невідповідність у швидкості інтеграції в реальному та фінансовому секторах, а також у секторі товарів і послуг, що торгуються (tradable), та решті економіки. Так званий ефект Балаша—Самуельсона полягає у тому, що продуктивність праці і, відповідно, зарплати в tradable-секторі зростають швидше, тягнучи за собою зростання зарплат у секторах із нижчою продуктивністю, що своєю чергою призводить до прискорення інфляції. Інший ризик полягає у припливах капіталу у період буму й одночасній експансивній фіскальній політиці. Це призводить до криз у разі швидкого відпливу капіталу та неможливості фінансувати зовнішні та внутрішні дисбаланси.

Доступ до дешевих зовнішніх кредитів і невиправдане нарощування споживання також є суттєвим ризиком неналежного управління при інтеграції, що добре відомо із прикладу Греції та деяких інших європейських економік.

Основними уроками успіху нових членів ЄС, таких як Польща чи Чехія, є спрямування іноземного інвестування в найбільш продуктивні сектори, потужна індустріальна стратегія, використання виробничих ланцюжків із більш потужними економіками та зовнішніми корпораціями, виважена монетарна політика, абсорбування надлишкового іноземного капіталу та стійка фінансова система.

Все це треба брати до уваги Україні в процесі інтеграції.

Щодо досвіду центральних банків, то треба враховувати таке.

Незалежність центрального банку полягає в незалежності від рішень уряду, які можуть порушувати мандат центрального банку, але не в незалежності від громадськості. Центральний банк при виконанні власного мандата щодо забезпечення цінової та фінансової стабільності має бути прозорим і підзвітним суспільству.

Комунікація центральних банків, яка має бути орієнтована на всі верстви суспільства, набуває вирішального значення для забезпечення цінової стабільності. Заякорення інфляційних очікувань близько до цільових показників монетарної політики є основним каналом монетарної трансмісії в сучасних умовах невизначеності та турбулентності.

Немає ієрархії поміж цілями щодо забезпечення цінової стабільності й фінансової стабільності. З одного боку, висока інфляція підриває довіру до національної валюти та банківської системи. З іншого — фінансова нестабільність призводить до зростання інфляційних очікувань, а також до втрати довіри до національної валюти і, відповідно, до прискорення інфляції.

На світових ринках роль долара як резервної валюти поступово зменшується. Зростання державного боргу США та невиважена тарифна війна нової американської адміністрації прискорили зростання недовіри до долара. Тому, попри те, що долар домінуватиме ще певний період часу, світ невпинно рухається до створення кількох конкуруючих резервних валют. У цьому контексті зростатиме роль євро у міжнародних резервах і транскордонних розрахунках.

Тож можна підсумувати, що вступ до європейської спільноти — це складний процес, або «подорож без чітко визначеного фінішу», бо разом з Україною рухається і сам Європейський Союз, тому рух кандидата має бути швидшим і безупинним. Отже, Україна має знайти розумний баланс між сильною державою та сильним громадянським суспільством на цьому шляху.