Олександр Малькевич, за якого в США готові заплатити 10 мільйонів доларів. Хто він?

Ім’я Олександра Малькевича побіжно згадувалося в матеріалах «Детектора медіа» не один раз — це російський пропагандист і медіаменеджер, який під час великої війни почав створювати в окупованих українських редакціях нові проросійські медіа. За його безпосередньої участі на загарбаних Росією територіях були засновані «Маріуполь 24», «Таврія ТВ» та «ЗаМедіа». Детальніше про це можна почитати у розділі «Медіаколаборанти».

Коли з’ясувалося, що в окупованих містах небагато журналістів, охочих працювати на російську пропаганду, Малькевич узявся вирощувати нових пропагандистів — він почав викладати «журналістику» у Херсонському університеті, а після звільнення міста Збройними Силами України перебіг у бердянський виш, Азовський педагогічний. Під його керівництвом ледь не в кожному окупованому містечку з’являються «медіашколи» — курси, після яких початківців ледь не одразу беруть працювати в місцеві медіа, аби штампувати пропагандистський контент.

Однак у Росії Олександр Малькевич відзначився ще задовго до повномасштабної війни. Як колишній поплічник власника угруповання «Вагнер» Євгена Пригожина він доклався до створення та керування ботофермами, що у свій час намагалися впливати на вибори в США та Лівії. Також він працював над розвитком пропагандистського ресурсу USA Really, який, як він говорив, мав стати російською версією «Радіо Свобода», але для американської аудиторії. Однак спроба виявилася невдалою і в США проти Малькевича запровадили санкції. Понад те, уряд США готовий заплатити до 10 мільйонів доларів за інформацію, що дозволяє ідентифікувати чи визначити його місцеперебування.

Зараз Малькевич є депутатом фракції «Єдина Росія» в Законодавчих зборах Санкт-Петербурга, пише книжки про «журналістику нових регіонів» — тобто окупованих українських територій — і отримує нагороди від Путіна. Розповідаємо про його шлях до головного пропагандиста на захоплених землях.

Підлітки Херсонщини слухають майстер-клас Малькевича зі зйомки документального кіно

Професійний держслужбовець

Олександр Малькевич народився 14 червня 1975 року в Ленінграді (нині Санкт-Петербург), де закінчив Північно-Західну Академію державної служби — навчальний заклад, який ще з радянських часів був призначений для формування кадрів партійної та державної роботи. Попри те, що більша частина його роботи пов’язана з медіа, саме журналістської освіти він не має. На сайті академії вказано, що дипломів у нього два — за спеціальностями «юриспруденція» та «управління інформаційними відносинами органів влади з громадськістю».

«Спочатку навчався піару в “білому” виконанні, потім (на юрфаці) — тому, як захистити державу від нападок піарників “чорних”», — цитата Малькевича в його профайлі на сайті вишу.

В офіційній біографії на ресурсі Законодавчих зборів Петербурга йдеться, що журналістом Малькевич почав працювати ще у 1991 році, тобто коли йому було 16 — «на посаді кореспондента, оглядача, редактора відділу у низці газет Петербурга та Ленінградської області». А у 23 роки Малькевич очолив дитяче видання «П’ять кутів», в якому публікувався ще школярем, і пропрацював до 2002 року.

«Мій журналістський стаж — 21 рік. Спочатку я був газетярем, потім працював на “Російському Радіо — Санкт-Петербург” у прямому ефірі. Вів програми на “П’ятому каналі”. Потім у 23 роки став головним редактором найстарішої дитячої газети Росії. Там теж була серйозна криза — мені довелося очолити газету у серпні 1998 року, коли був жахливий дефолт. У моєму житті все було — і політика, і вибори, робота у Смольному (будівля, де розташовується уряд Санкт-Петербурга — “ДМ”). Я займався і політичними технологіями, тричі обирався депутатом у різних районах свого рідного Петербурга. Маю 13 років педагогічного стажу», — розповідав він в інтерв’ю у 2012 році. Одночасно він ще з кінця 1990-х був першим продюсером співачки Зари.

Фото: Молодий Олександр Малькевич із Володимиром Жириновським у роки його роботи у петербурзькій пресі

Малькевич у 2002—2003 роках був заступником голови Комітету з друку та зв’язків із громадськістю адміністрації Санкт-Петербурга, а пізніше до 2007 року обіймав посаду заступника директора медіацентру Північно-Західної академії державної служби. У листопаді 2004 року був обраний депутатом Муніципальної ради округу Пискарівка у Санкт-Петербурзі.

Пізніше Малькевич тимчасово призупинив роботу на держслужбі та зосередився на медіа. У 2007—2009 роках працював головним редактором санкт-петербурзького суспільно-політичного каналу «Ваше громадське телебачення!» (російською «ВОТ!»).

Про тодішні погляди Малькевича пише російське видання «Бумага»: «В одному з ефірів ведучі обговорюють інтернет-голосування “Ім'я Росії” за історичну особу, яка уособлює країну. Олексій Лушніков (засновник “ВОТ!” — “ДМ”) сказав, що голосував за Володимира Висоцького. 33-річний Малькевич зізнався, що обрав Йосипа Сталіна. “Ось такі як Малькевич і ганьблять сучасну історію!” — жартома відреагував Лушніков. Якими насправді були погляди Малькевича, за ефірами не зрозуміти — він спокійно брав інтерв’ю у лібералів і консерваторів. І непідцензурний канал “ВОТ!” покинув лише тоді, коли у проєкту закінчилися гроші».

Олександр Малькевич і колишній мер Санкт-Петербурга Анатолій Собчак

Малькевич з ідеологом неоєвразійства та рашизму, лідером «Міжнародного євразійського руху» Олександром Дугіним

З 2010 року Олександр Малькевич починає займатися розвитком невеликих регіональних медіа. Ймовірно, саме через цей досвід йому і доручать у майбутньому «з нуля» відкривати медіа на окупованих територіях України. Спочатку він очолив телеканал «Новгородське обласне телебачення» й увійшов до складу правління «Національної асоціації телерадіомовників Росії».

З 2013 до 2014 року Малькевич був керівником холдингу в Карачаєво-Черкесії «КЧР медіа» та генеральним директором телеканалу «Архиз 24», а з 2014 до 2018 року був гендиректором регіонального телевізійного каналу Омської області ДТРК «Омськ».

Співрозмовники «Бумаги» кажуть, що саме під час роботи в Омську Малькевич зрозумів, що на темі патріотизму можна «піднятися». Саме там він обійняв посаду заступника голови омської «Єдиної Росії», очолив Військово-історичне товариство і незабаром таки «піднявся» до заступника голови комісії Громадської палати Росії з розвитку ЗМІ.

З 2018 року до імені Малькевича починає додаватися визначення «соратник Євгена Пригожина». Він очолив медіа «USA Really», яке, своєю чергою, було проєктом видання «РІА Федеральне агентство новин (ФАН)» з медіахолдингу Пригожина «Патріот».

Видання Сoda писало, що гроші на ініціативу дало пов’язане з Пригожиним Агентство інтернет-досліджень, відоме як «фабрика тролів». Та сама, проти співробітників якої Мін’юст США висунув офіційні звинувачення у втручанні у свої вибори.

В інтерв’ю TJournal Малькевич розповідав, що це — «приватний проєкт», у якого немає державного фінансування: «USA Really — дочірній проєкт ФАН, але син за батька не відповідає. Вони (американці) мають претензії не до ФАН, а до “тролів”. Вони не називають претензій до USA Really». І формально це так — гроші й на USA Really, й на РІА ФАН були приватними, тобто пригожинськими, заробленими на держзамовленнях його численними компаніями.

Також Малькевич говорив, що USA Really планується реалізувати у форматі «Радіо Свобода», тільки «навпаки» — контент створюватимуть росіяни для американців. Чим уже займалося RT, але, очевидно, його та Sputnik пропагандистам було замало. За словами Малькевича, у Росії має бути якомога більше медіа за кордоном — для «наступальної інформполітики»: «Нашій країні потрібно і життєво необхідно, щоб було більше проросійських ЗМІ у хорошому розумінні цього слова, які б вели наступальну інформполітику на їхню аудиторію. Нас скрізь обрубують, забороняють, банять, виносять попередження — а в нас у Росії роби все що хочеш. У нас має бути п’ятдесят ЗМІ, які промовлятимуть десь російську точку зору, десь працюватимуть на їхню аудиторію».

Але щодо претензій до USA Really від американців Малькевич злукавив. Видання Foreign policy у статті «Російський троль чи незграбний піарник?» писало, що компанія WeWork вигнала його з коворкінгу, який він орендував через дорогу від Білого дому, лише через дві години після того, як він увійшов до будівлі.

Потім його план влаштувати мітинг перед Білим домом, щоб відзначити запуск вебсайту, був зірваний, оскільки він надіслав свій запит на дозвіл проводити захід не до того офісу. Того ж тижня він з’явився у кав’ярні в центрі Вашингтона для свого першого інтерв’ю з американським репортером, одягнений у білу футболку з фотографією міністра закордонних справ Лаврова та написом «дебіли бл**ь». Тобто недарма його називали в американських виданнях «провокатором».

При цьому, як годиться для пропагандиста, Малькевич розповідав, що хоче зробити нове медіа цікавим і залученим до повсякденного життя американців. «І, можливо, через кілька років я зможу стати лауреатом Пулітцерівської премії», — казав він.

Олександр Малькевич під час роботи в США

Але за кілька років, у листопаді 2018 року, співробітники ФБР затримали Малькевича в аеропорту Вашингтона, а вже за місяць США запровадили проти нього санкції.

Після фіаско USA Really Малькевич повернувся до Санкт-Петербурга, де очолив інший проєкт Євгена Пригожина — Фонд захисту національних цінностей. Згідно з розслідуванням російської редакції ВВС, представники цього фонду були помічені у Лівії, де нібито займалися вивченням громадської думки та зустрічалися з сином поваленого диктатора Муаммара Каддафі Саїфом. Їх затримали за підозрою у спробі втручання у вибори. Також співробітників фонду бачили на Мадагаскарі, де також відбувалися вибори президента країни. Тоді ж було зафіксовано спробу підкупу одного з кандидатів, якому запропонували повну валізу готівки.

Також фонд вів кампанію зі звільненняМарії Бутіної, яка була засуджена в США за «незаконну діяльність в інтересах іноземної держави». Під час її ув’язнення Фонд захисту національних цінностей переказав на її підтримку п’ять мільйонів рублів, але кампанія теж закінчилася нічим: Бутіна повернулася в Росію після відбування покарання.

Після смерті Пригожина Малькевич не лише не втратив впливу, а навпаки посилив його. За інформацією «Репортерів без кордонів», між колишніми соратниками Євгена Пригожина почалася боротьба за збереження своїх позицій як єдиних лідерів дезінформації. Пропагандистська імперія очільника «Вагнера» зазнала краху — більшість пропагандистських інформагентств, фабрик тролів і телеграм-каналів були розформовані, продовжують роботу лише три флагманські медіа: «РІА ФАН», «Народні новини» й «Економіка сьогодні».

Малькевич зміцнив свої позиції завдяки доносам на колишніх соратників Пригожина. Він повідомив ФСБ, що екстопменеджер медіахолдингу «Патріот» Ілля Горбунов і головний редактор порталу «Конкретно.ру» Кирило Метелєв нібито вимагали у нього 4 млн рублів за мовчання щодо компрометувальної інформації про нього чи його близьких. Також ішлося про шантаж і погрози розголосити «ганебні факти» про Малькевича, якщо він не заплатить. Обидва топменеджери були заарештовані.

Перебуваючи в США, Малькевич жалівся на американську цензуру, але повернувшись, узявся за неї у Росії. Ще з 2018 року і до 2023-го він був керівником робочої групи Громадської палати Росії з протидії поширенню недостовірної інформації, громадського контролю та безпеки мережі «Інтернет». А з листопада 2020 року — членом Громадської ради Міністерства цифрового розвитку, зв’язку та масових комунікацій Росії. Ці посади дозволили йому почати новий проєкт — «Інформаційна війна», спрямований на боротьбу проти «іноагентів» і незалежних медіа.

Професійний пропагандист

У відрядження на тимчасово окуповані території України Малькевич почав їздити вже під час великої війни. В розмові з «Бумагой» він розповів, як проміняв життя в столицях на «драйв і движ» на окупованих українських територіях: «Коли я вперше опинився в Донецьку і поспілкувався з людьми, подивився на всі боки, я зрозумів, що пропав. Я зрозумів, що маю бути там, мушу допомагати цим людям. І я проміняв затишне крісло в офісі на такі умови. Коли я втомлююся у Москві чи Петербурзі, знаю, що поїду туди. Там у мене будуть драйв, движ, приплив сил». Що саме надає йому сил — смерть, руйнація міст чи гуманітарна катастрофа, він не уточнив.

Велика війна й окупація дали Малькевичу простір для розвитку кар’єри й особистого бренду. Він веде одразу декілька телеграм-каналів: основний «Media Малькевич» — у якому власне і розповідає про роботу так званих «нових медіа», «Малькевич. Личное», «Малькевич Live» — у якому викладає свої стрими з каналу Soloviev.Live, «Малькевич News» — про життя «нових регіонів» у коротких новинах, і «Депутат Малькевич» — де повідомляє про роботу в Законодавчих зборах Петербурга.

Малькевич в етері «Soloviev.Live»

За інформацією розслідування «Репортерів без кордонів», у 2022 році його запрошували до Кремля на церемонію з нагоди анексії українських територій, а 13 січня 2023 року він отримав урядову нагороду в галузі ЗМІ «за значні професійні досягнення» від прем’єр-міністра Росії Михайла Мішустіна.

Започаткований Малькевичем «Фонд розвитку нових медіа» почав доставляти українським журналістам, які залишилися в окупації, гуманітарну допомогу та возити їх на «освітні програми» до Росії, аби познайомити з «колегами» з федеральних телеканалів. Однак після отримання такої допомоги цим «журналістам» доводиться фотографуватися для звітності, навіть якщо в якості допомоги надійшли підгузки.

Контент усіх медіа, створених Малькевичем, має одні й ті самі наративи: окуповані міста насправді «звільнені», ЗСУ — «злочинці», а місцеві, які не хочуть окупації — «бандерівці». У словах самого Малькевича — суцільний імперіалізм і тези про так звані Мало- і Новоросію.

«Вся історія України не просто пов’язана з історією Росії. Це і є сама російська історія. Спроби виокремити з історичного процесу історію територій, які нині входять до складу України, й оголосити її “українською” можна лише на основі брутального насильства над наукою, — писав у телеграмі Малькевич. — Політичне “українофільство”, що з’явилося у XIX столітті, було пов’язане із зусиллями польського дворянства щодо ослаблення слов’янської єдності. Польські автори створили теорії, спрямовані на роз’єднання великоросів і малоросів».

Під керівництвом Малькевича на окупованих територіях запрацювали три медіа: «Маріуполь 24», «Таврія» та «ЗаМедіа». За інформацією розслідування «Верстки», херсонська «Таврія» і запорізький телеканал «ЗаТВ» були зареєстровані як автономні некомерційні організації. Така організаційно-правова форма обох телеканалів могла бути обрана невипадково: АНО мають можливість ефективно «ховати» від публіки свої грошові потоки й інвесторів.

Серед засновників телеканалів немає людей, які були б впливовими на місцевому рівні. Як раніше писав «Детектор медіа», розвивати медіаресурси приїжджали або росіяни, або пропагандисти з раніше окупованих частин Донеччини, Луганщини та Криму. Наприклад, гендиректор «ЗаТВ» — петербурзький муніципальний депутат, ексголовред районної газети та член ветеранської організації «Бойове братство» Вадим Кучер. А офіційний голова та власник АНО, що управляє телеканалом «Таврія», — Євген Глотов, який очолював одне з найбільших пропагандистських медіа Криму — NewsFront.

Окрім медіашкіл і пропагандистських медіа, на окупованих територіях Малькевич у співпраці з так званими «інформаційними агентствами Донбасу і Новоросії» створив спецпроєкт «СВО: Регіональні нагороди», аби показати, як ушановують «справжніх героїв», і спецпроєкт «Загинули за правду» — серію публікацій, присвячену загиблим пропагандистам.

Олександр Малькевич також пропагує відродження піонерії

Малькевич також написав кілька пропагандистських книг про окуповані українські території. У книзі «Люди Херсонщини. Гордість Росії», він розповідає про видатних херсонців, які «залишили слід в історії Росії». Також він видав підручник «Справжня російська журналістика для нових регіонів», який розповсюджується у вишах окупованих територій і «медіашколах» і «майстернях нових медіа», які створює сам Малькевич. Такі курси для журналістів-початківців уже були проведені до деокупації у Херсоні, а також у Генічеську, Мелітополі, Маріуполі, в селі Хорли тощо.

Олександр Малькевич презентує в медіа свою книгу «Справжня російська журналістика для нових регіонів»

Створення такої кількості шкіл для журналістів Малькевич пояснює тим, що «укрофашисти засуджують журналістів до смерті», тому пропагандистам важко знайти кадри.

«Укрофашисти не можуть пережити те, що не все так погано, як вони розповідають. Тобто розвиваються наші нові російські суб’єкти федерації, там є успіхи, про які розповідають мої колеги-журналісти. І за це їх ненавидять, засуджують до смерті у прямому та переносному значенні», — казав Малькевич в інтерв’ю пропагандистському сайту «Украина.ру», не називаючи жодного конкретного прикладу. Натомість Росія українських журналістів дійсно вбиває та катує в полоні.

Зусилля Малькевича оцінили не стільки в Росії, скільки за кордоном. У 2018 та 2021 роках США запровадили проти Малькевича персональні санкції за «спроби вплинути на президентські вибори в США у 2020 році, а також інші акти дезінформації та втручання» й «сприяння глобальним дезінформаційним операціям Пригожина».

У квітні 2022 року, вже на фоні повномасштабного вторгнення Росії в Україну, він був включений до списків санкцій усіх країн Євросоюзу як російський пропагандист, який підтримує дії чи політику, які підривають або загрожують територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України, а також стабільності та безпеки в Україні. Також він включений до списків санкцій Канади, Японії, Великобританії, України та Швейцарії.

У 2023 році Служба безпеки України повідомила про підозру Малькевичу за ч. 6. ст. 111-1 Кримінального кодексу України (колабораційна діяльність) за створення пропагандистських медіа та сприяння окупаційній владі. Якщо якимось чином правоохоронцям вдасться затримати Малькевича, йому загрожує до 12 років в’язниці.